День Незалежності

0

Ось і відгриміли урочистості, присвячені 27-ій річниці незалежності України. Цього року головною родзинкою свята став військовий парад на Хрещатику. У «вишиватницькому» сегменті українського соціуму парад вартістю в понад 700 мільйонів гривень викликав спалах непідкупного ентузіазму. Як на мене, найкраще цей настрій передала в своєму блозі відома українська письменниця Оксана Забужко.

«Вперше була на параді.

Вперше бачила (відчувала!) зблизька, як двиготять містом танки і перезалюднений, святково вбраний Хрещатик із дітьми на плечах доповнює їхнє ревіння радісним «а-а-а!».

Вперше зрозуміла почуття, з яким у Другу світову люди задирали голови в небо і крізь сльози одчайдушно махали літакам: «НАШІ!»

Вперше обіймала за стрижені голови незнайомих мужчин у військовій формі й плакала так, ніби ми вже перемогли…

Вперше спонтанно аплодувала Президентській промові і теж плакала: тому що так довго, десятиліттями довелося чекати цих слів а скільки ж померло, так і не дочекавшись…

І ще багато 24 серпня було такого, від чого хотілося плакати світлими, очисними сльозами: за всіх мертвих, і живих, і ненарожденних…

Із святом, українці!

З Днем відновлення незалежности через 70 років після того, як ми її були втратили.

І дай Боже тепер уже не втратити більше ніколи…», – написала вона.

І справді, важко було не помітити як влада в цьому році намагається реалізувати у своїй публічній політиці всі основні ідеологічні постулати, притаманні націоналістичним силам. Це і питання надання автокефалії українській православній церкві з боку Константинопольського патріарха. Це і реформи правопису – повернення до «скрипниківки», хоча сором’язливо це називається поверненням правопису 1918 року, адже нинішня влада не хоче навіть згадувати імені Миколи Скрипника. Феномен українського націонал-комунізму дещо ускладнює чорно-білу картину «совєцької окупації» авторства Володимира В’ятровича.

Власне, порошенківські білборди, розвішані по всій країні, з надписами «Армія! Мова! Віра» досить влучно характеризують основні пріоритети нинішньої влади. Що цікаво, цей лозунг був запозичений піарниками Порошенка у Миколи II. Деталі військового параду теж лежать у канві націоналістичного курсу влади. Це і прийняття гасла «Слава Україні» в якості офіційного вітання у війську. І новий гімн Збройних сил України – трохи осучаснений гімн ОУН «Зродились ми великої години». Дивно, чому ніхто не помітив, що в новому гімні української армії співається про Україну «від Сяну по Кавказ». Це й прапори військових частин армії УНР, які солдати пронесли Хрещатиком на параді.

Очевидно, що українська влада повністю сконцентрована на гуманітарній проблематиці в широкому сенсі цього слова. В цьому їй допомагає національна інтелігенція, яка більше переймається долею покійного сенатора Джона Маккейна, аніж справжньою долею власної країни. При цьому, подібний крен влади у бік гуманітарної проблематики не заважає їй, наприклад, виселяти бібліотеку імені Євгена Плужника, що знаходиться в 5-ти хвилинах від Майдану Незалежності.

Чому влада взяла на озброєння гасло «Армія! Мова! Віра», а не, наприклад, «Наука! Освіта! Промисловість!» – зрозуміло. Адже у соціально-економічній сфері владі особливо похвастатися нічим. Але проблема значно глибша, аніж може здатися на перший погляд. Той стан речей, який ми маємо нині, не є виключно результатом діяльності нинішньої влади. Курс на деградацію був узятий ще 1991 року – нині ми просто пожинаємо його плоди. Щоб не бути голослівними – наведемо лише найбільш промовисті дані статистики.

У 1991 році українська економіка була 60-ою в світі. Країна економічно перевершувала Польщу і Білорусь. Сьогодні, в 2018-му, обидва сусіди обходять Україну. З 2013 по 2015 роки ВВП в доларах на душу населення скоротився в 2,1 рази: фактично, за два роки Україна стала біднішою в два рази.

На початку 1994 року державний борг України становив 4,8 млрд доларів США (в тому числі зовнішній – 75%). А станом на червень 2018 роки держборг виріс в 15 разів – до 76,3 млрд доларів. Зовнішній борг в 2,6 рази перевищує обсяги валютних запасів країни: щоб покрити суму держборгу, кожен українець повинен заплатити $ 1800.

За статистикою Міністерства фінансів України, в 1991 році в країні жили 51,5 мільйона чоловік. А вже в липні 2018 року, за офіційними даними, населення скоротилося до 42 мільйонів 263,9 тисяч осіб. Реально ж, вважають експерти, в Україні сьогодні проживає близько 36 мільйонів жителів (близько 7-8 мільйонів працюють за кордоном).

При цьому смертність значно перевищує народжуваність: у 2017 році на 100 померлих в країні припадало лише 64 новонароджених.

Але і це ще не все: за прогнозами ООН, до 2050 року населення України скоротиться ще на 6,5 мільйонів осіб.

У 1991 році в Україні зареєстрували 405 тисяч 516 злочинів. У 2017, за даними Міністерства внутрішніх справ, – майже 496 тисяч злочинів. При цьому генеральна прокуратура за той же рік виявила 523,9 тисячі злочинів. Але це лише «офіційні» злочини – десятки, а то і сотні тисяч залишаються поза поліцейськими протоколами.

У 1990 році в Україні було 313 079 науковців. У 2017 році в країні працювали вже 94,274 тисяч вчених і дослідників. При цьому в Національній академії наук є серйозна вікова проблема: середній вік президії НАН – 74 роки. А свої посади вчені отримали 30-40 років тому. Молодь не хоче йти в науку через низькі зарплати, але навіть якщо знаходяться активісти-ентузіасти – багато місць зайняті старими кадрами.

Українська медицина в занепаді. У 1991 році в Україні працювали 227 тисяч лікарів, а в 2016 році їх налічувалося 187 тисяч. Майже вдвічі скоротилася чисельність середнього медперсоналу: з 607 тисяч до 367 тисяч осіб.

Медики їдуть за кордон через низькі зарплати. На чужині ж їм пропонують набагато кращі умови: наприклад, програма з працевлаштування фахівців з України діє в Білорусії. Запрошеним лікарям пропонують місце в гуртожитку або будинок, а також зарплату понад $ 350 для лікарів-терапевтів.

У 2017 році в Україні налічувалося 1,7 тисячі лікарень (у 2012 році їхня кількість становила 2,5 тисячі). Менше стало і лікарняних ліжок: у 2017 році – 309 тисяч (у 2012 році було 404 тисячі).

І ще кілька позицій України в різних світових рейтингах.

Країна опустилася на 138-у позицію в рейтингу найщасливіших країн світу.

Україні дісталося 130 місце серед 137 можливих у рейтингу якості доріг.

Передостаннє місце за рівнем зарплат в Європі з середньою оплатою праці в 278 євро. Нижче – тільки Молдова із середнім рівнем зарплат в 212 євро.

69-е місце з 80 в рейтингу кращих країн світу. Країни в цьому рейтингу оцінюються за рівнем життя, впливом на світовій арені, темпами зростання економіки, культурним впливом, відкритістю для бізнесу, турботою про населення і захистом прав.

У рейтингу свободи в світі Україна набрала 62 бали. Організація Freedom House зарахувала Україну до категорії «частково вільних» і відзначила прогрес у проведенні низки реформ.

У рейтингу свободи людини в України 132 місце. Тут країни оцінюють за показниками, що стосуються свободи в сферах верховенства права, безпеки, свободи віросповідання, можливості розвитку і свободи слова. Серед країн Європи в України найгірший результат.

І ще одна показова цифра: 101 місце серед 180 країн світу в щорічному рейтингу свободи ЗМІ правозахисної організації Репортери без кордонів.

Як бачимо, українській владі та «патріотичній» інтелігенції на фоні такої статистики єдине що залишається – це й далі пишатися здобутками предків, до яких вони самі не мають ані найменшого стосунку. Як казав Тарас Григорович: «Славних прадідів великих правнуки погані». А ще Шевченко казав: «Доборолась Україна до самого краю. Гірше ляха свої діти її розпинають». Останні рядки якнайкраще пасують до характеристики становища України на 27-ий рік після проголошення державної незалежності.

Іван Жовніренко, спеціально для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар