82 роки у тюрмі: інтерв’ю анархіста зі «свинцевих сімдесятих»

0

121 копия

Інтерв’ю з Клаудіо Лавацца (Claudio Lavazzа), відомим італійським анархістом, який відбуває де-факто пожиттєвий термін у іспанській тюрмі з 1996 року.

Він – активний учасник подій «Свинцевих сімдесятих» в Італії, його революційна боротьба органічно вписувалась у романтичну епоху «Червоних бригад», «Фракції червоної армії», «Фронту звільнення Палестини», про яку знято багато фільмів та написано не одну книгу. Влада Італії, Іспанії та Франції звинувачує його у неодноразових пограбуваннях, вбивствах поліцейських, створенні антикапіталістичних угрупувань, незаконному зберіганні зброї та вибухівки, нападі на в’язницю та звільненні ув’язнених. В грудні 1996 року Клаудіо з двома товаришами, Джорджо Родрігесом та Джованні Барча, яких згодом засудили на 48 років, захопили посольство Італії в Іспанії, щоб висловити протест проти переслідування італійських анархістів. Вони закрили у приміщенні консула з клерками, відправили по факсу заяву про солідарність з в’язнями-анархістами по «процесу Маріні» і покинули посольство з пачкою грошей і паспортів. Того ж року, після нападу на банк, Клаудіо заарештували. Три держави присудили йому загальний термін ув’язнення – 82 з половиною роки.

Запитання: У своєму прагненні до свободи ви вирішили кинути виклик світовій системі і боротись з нею усіма доступними методами, за що заплатили дуже велику ціну. Не кожен здатен піти на такий крок. Що саме спонукало вас стати на цей шлях збройного повстання?

Клаудіо: Мій власний політичний шлях розпочався у віці 15 років, коли я зацікавився робітничим рухом, працюючи на фабриці. Існувало багато факторів, які мотивували мене розпочати таку боротьбу: це і постійна загроза фашистського державного перевороту в Італії; вуличне насильство проти цивільних людей та терористичні атаки, організовані ультраправими за підтримки спецслужб; це і тиск з боку політичних партій так званої «Конституційної арки», особливо Християнсько-демократичної партії, які звинувачували усіх лівих і анархістів у серйозних нападах під час подій «Свинцевих 70-х». В кінці кінців, це колосальна несправедливість та жорстоке поводження з робітничим класом з боку буржуазних класів та обслуговуючої їх інтереси італійської влади – тих самих людей, які поклонялись фашистському уряду Беніто Муссоліні і аплодували союзу Італії у Другій світовій війні з нацистською Німеччиною.

Запитання: У своїй книзі «Автобіографія непримиренного» (оригінальна назва ісп. «Autobiografía de un irreductible», іт. «Pestifera la mia vita») ви розповідаєте про свою участь у нападі на в’язницю Фрозіноне (італійський регіон Лаціо) з метою звільнення вашого ув’язненого побратима. З того моменту пройшло більше 30-ти років і акції солідарності з політичними в’язнями дуже рідко доходять до такого високого рівня. Як поставити питання негайного звільнення наших братів та сестер такими методами на порядок денний знову?

Клаудіо: Боротьба за звільнення наших ув’язнених братів та сестер це такий ж фундаментальний елемент нашої соціальної війни, як це було і в минулому. Але тепер, коли система прогресує в інфраструктурі та засобах політичних репресій і придушення бунтів, ми фактично залишились у попередньому столітті, і без розвитку нашої військової і технологічної підготовки протистояти сучасним супер-в’язницям майже нереально. Зараз атакувати тюрми так, як це робилось у 1981 році, коли ми звільнили двох наших ув’язнених братів,не можна, це закінчиться трагічно. До того ж в’язниці знаходяться доволі далеко від міст. Не подумайте, я не кажу, що зараз атакувати тюрми неможливо. Напасти на них ви, звісно, можете, але ви не звільните тих, хто знаходиться всередині, це нездійсненна мрія в наших умовах.

Запитання: Знайомлячись з вашою насиченою біографією, ми припускаємо, що ви були залучені у різних організаціях, які вели боротьбу проти правлячого класу. Який досвід ви почерпнули з реальної бойової самоорганізації без лідерів?

Клаудіо: Свій досвід безлідерної бойової самоорганізації я ретельно і довго здобував впродовж 16-річного перебування у підпіллі. Ніхто не народжується майстром, і ми всі повинні вчитись у інших – у тих, хто досвідченіший і більш підготовлений. У мене є один важливий принцип, який визначає конкретно самоорганізацію: коли група сформована, кожен отримує своє завдання, яке всі мають поважати. Наприклад, якщо я є експертом у тактиці нападу, всі інші повинні слухати мене і вірити мені, але це не означає, що я – їхній лідер чи командир. Всі повинні бути рівними, а рівність – це в першу чергу повага один до одного. Звісно, кожен може мати свої пропозиції чи зауваження до моїх дій, але для того, щоб успішно виконати місію, всі повинні слухати того, хто має більше досвіду. Те ж саме, я повинен слухатись експертів у інших питаннях, якщо вони показують, що краще в них розбираються, ніж я. Я маю на увазі, що потрібно завжди бути вчителем, якщо є такі обставини, і студентом, якщо є хтось більш підготовлений, ніж я, і бере на себе відповідальність за групу і завдання. Це те, чого я навчився впродовж своєї боротьби. Я вважаю, що це єдино можливий шлях до створення дійсно самоорганізованої групи чи організації без лідерів, заснованій на взаємоповазі, взаємодовірі і взаємопідтримці.

Запитання: Чи є анархія нелегальною самою по собі? Якщо так, тоді як усім повстанським індивідуальностям об’єднатись і, так би мовити, зійтись до течій, якими разом можна топити закони і норми, які змушують нас «борсатись» у злиднях?

Клаудіо: Анархія є нелегальною за своєю природою, тому що існує в кулуарах законності, встановленої самою системою. Ми, анархісти, маємо свої закони і способи буття, які завжди засуджувались державними законами і державною конформістською думкою. Ми відкидаємо принцип найманої праці, ми шукаємо спосіб, щоб жити за рахунок грабежу багатих. Система, звісно, вважає це незаконним, але з нашої точки зору такий спосіб життя необхідний і легальний, тому що це і є наша класова боротьба. Таким чином, будь-які елементи, які не підтримують капіталістичну систему, розглядаються як частина цієї «повстанської течії», про яку ви говорите, яка в один прекрасний день загасить усі закони і норми, які тримають нас у бідності.

Запитання: Необхідно робити революцію як створення нового світу і необхідно братися за пряму дію і знищувати все, що пригнічує нас. Як правильно об’єднати ці два підривних завдання і втримати баланс, не впавши у одну з двох крайностей: безглузде знищення всього навколо або пораженський реформізм?

Клаудіо: Створення нового світу і необхідність повсякденної революційної роботи з проведення підривної діяльності зі знищення капіталістичної системи не може дійти до безглуздої «мілітаризації» чи реформізму. Але ми повинні бути обережними з цим, тому що існує ризик «вигорання» наших товаришів, яке змушує їх відійти від боротьби. Зате революційна діяльність це наша творчість, де проявляються нові ідеї і стимули. Революція і наш шлях до неї не повинен призводити до відчуження. Ми повинні мати простір, щоб дихати і не потрапити в рутину, яка нас з’їсть.

Запитання: У 1996 році ти потрапив до тюрми, намагаючись втекти після експропріації центрального офісу банку Santander в Кордові (місто південної Іспанії). Якою була реакція на твій арешт в анархічних колах у Іспанії та інших країнах?

Клаудіо: Місто, в якому мене взяли у полон, називається Бухаланс. Кафе, в якому цивільні охоронці мене схопили, називається С’єтепуртас. Цього кафе більше не існує, тепер там відділення банку. Банк Santander – один з найбагатших банків і Кордові. Після мого арешту іспанські анархісти відреагували дуже по-різному: одні розкритикували мій вчинок, інші підтримали. Солідарність і підтримку мені також висловили у Італії. Пам’ятаю, як я, побитий і поранений, знаходився у одиночній камері у тюрмі Кордова, плакав, коли отримав телеграму з Італії, глибоко просякнуту любов’ю і підтримкою. Потім я отримував багато приємних і турботливих листів з Іспанії, Італії та інших європейських країн, які не дають мені впасти духом.

Запитання: За своє життя ви перетнули багато державних кордонів, побували в багатьох країнах, де також брали участь у антиавторитарній боротьбі. Як ви оцінюєте інтернаціональну боротьбу анархістів по всьому світу?

Клаудіо: Інтернаціональна боротьба анархістів по всьому світу присутня завжди і постійно, її наслідками є жорсткі вироки судів і поліції, які жахливо бояться анархістів. Ви, люди, які знаходяться «на великій землі» (сміється), маєте більше інформації щодо інтенсивності та успішності цієї боротьби. Перш ніж я зникну коли-небудь, я хотів би побачити якийсь тріумф. Для мене це був би найбільший подарунок, найкращий день в моєму житті. Будемо сподіватись, що скоро він настане.

Запитання: Після того, як ви опинились в іспанських тюрмах, ви провели складну боротьбу за скасування одиночного ув’язнення і спеціального режиму FIES. Що ви можете про це розповісти?

Клаудіо: Під час свого перебування в катівнях іспанської «демократії» я боровся за скасування режиму FIES (внутрішній режим сегрегації у іспанських тюрмах) і одиночного ув’язнення, а також проти довгого терміну ув’язнення, за яким фактично приховали довічний термін. Тепер я борюся проти тортур і жорстокого поводження з ув’язненими, це почалось ще у жовтні 2011 року із загальних дій та символічних голодувань на початку кожного місяця, в результаті чого мене підтримала мережа адвокатів, які тепер юридично допомагають моїм товаришам, за що постійно піддаються тиску зі сторони тюремної системи. Я не оцінив ці моменти боротьби в минулому, а сьогодні ув’язнені вже не такі активні у боротьбі за свої права, як колись. Для мене бути у в’язниці означає бути у перманентній боротьбі. Бути в’язнем означає бути борцем, тому що тюрма – це не курорт, тут неможливо розслабитись і забути про реальність, яка тебе оточує.

Запитання: Ви один з анархістів, засуджених на найдовші терміни у всьому світі. Після стількох років у в’язниці, чи можна сказати, що у тюремному середовищі відбулись якісь зміни?

Клаудіо: З тюремним середовищем відбулось багато змін після того, коли я проти своєї волі вперше став його членом у 1980 році. Адміністрація тюрем ввела легальні наркотики, такі як метадон і психотропні засоби. Їй вдалось перетворити значну частину ув’язнених на індивідуалістів. Там більше немає ніякої солідарності, коли, наприклад, тюремники чіпають когось з нас, а всі решта стають на захист. Зараз, і вже багато років, в’язнів контролюють, ними маніпулюють, їм не дають можливості фізично і розумово розвиватись, шукати шлях, адаптований до їх власної особистості. Наркотики, які щодня забирають з них все найкраще, не залишають їм нічого, крім занепокоєння, страху… і бажання отримати ще. Це їхня жалюгідна «боротьба» і будь-які спроби переконати їх у зворотному є просто марною тратою часу та енергії. Ті, хто сидить на наркотиках – подвійні раби: раби в якості в’язня і наркомана. На щастя, в тюрмах ще залишилась невелика частина людей, які не належать до цієї огидної категорії, і разом з ними ще можна якось боротись і добиватись якихось змін у нашому тісному заґратованому світі.

Запитання: Повертаючись до теми довгих термінів ув’язнення. Ти в тюрмі вже 19 років, чи тебе далі підтримують так гаряче, як після арешту? Чи не відчуваєш ти, що, можливо, з часом про тебе забули?

Клаудіо: Солідарність товаришів і небайдужих людей завжди зі мною і я цим пишаюсь. Підтримка зовсім не зменшилась, особливо після того, як я опублікував свою автобіографію.

Запитання: На якому етапі знаходиться твоє переслідування державою і які, на твою думку, у тебе подальші перспективи?

Клаудіо: На даний момент, моя правова ситуація залишається складною. Я сиджу в тюрмі вже 19 років і мій вирок в Іспанії складає 27 років. Коли я його відбуду, мене чекає ще 27 років і 6 місяців ув’язнення в Італії, а потім ще 30 років у Франції. Суди у Франції ще не завершились і, якщо мені пощастить, термін зменшать до 15 років. Моєю метою є узагальнення усіх термінів до тридцяти років,  але цього буде надзвичайно тяжко досягти. Законодавство каже, що після тридцяти років безперервного перебування у тюрмі мене повинні випустити на волю, тож мені доведеться відстоювати це право у Європейському суді з прав людини.

Запитання: Що б ти хотів сказати тим, хто бореться вдень і вночі всередині в’язниць і за їх стінами?

Клаудіо: Для тих, хто ще не здався і продовжує боротьбу за перемогу нашої справи я передаю наступні слова. Будьте сильними і вільними, тому що найкраще боротись проти системи і тюрем, не потрапивши до них. Обіймаю всіх. Клаудіо.

Висловити свою підтримку Клаудіо можна, надіславши листа за цієї адресою:
Claudio Lavazza
C.P. Teixeiro (módulo 11)
Carretera Paradela s/n
15310 Teixeiro-Curtis (A Coruña)
España/Spain
(писати іспанською або італійською мовами)

Contra Info

Джерело

Переклад: Олександр Драгунов, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар