9 травня – парад незадоволених

0

175

Одним із головних ідеологічних стовпів сучасної Росії, які вона отримала в спадок від СРСР, залишається сакральна дата 9 травня, що незмінно асоціюється із державним святом Днем перемоги та грандіозним парадом в центрі Москви. Як не дивно, цей день не втрачає актуальності та своїх масштабів, а лише має тенденцію до збільшення.

Більшість східноєвропейських країн пострадянського табору поступово переходять на загальноєвропейський формат Дня пам’яті та примирення, встановлений резолюцією ООН в 2005 році. Навіть традиційні геополітичні союзники РФ – Білорусь, Казахстан та Киргизія відмовились від скандального символу 9 травня – георгіївської стрічки, що викликає в них невеселі спогади про панування Російської імперії.

В Російській федерації все відбувається абсолютно навпаки. 9 травня канонізоване до рівня великодержавного міфу з низкою історичних спекуляцій; День перемоги – вже давно не історичне свято пам’яті, а демонстрація військової сили та щось на зразок аргументації для своїх дій. Минулий рік з його кримськими подіями став цьому прямим підтвердженням, коли, поряд з традиційним парадом на Красній площі, було проведено помпезний огляд військових кораблів та показову десантну операцію в Севастополі за прямої присутності президента Путіна.

Протягом останнього року, коли міжнародна увага була прикована до подій на сході України, політична роль Росії лише зростала. Вимушено проковтнувши болісні, але несмертельні європейські санкції, Москва у відповідь сама запустила руку в політичний простір ЄС, заручившись підтримкою та частково взявши під контроль низку нових політичних лідерів в країнах Європи. Якщо традиційні очільники Західного світу відмовились від травневого візиту до Москви в рамках політичного бойкоту, то новоспечені європейські адепти Кремля отримали чудову нагоду продемонструвати підтримку своєму новому сюзерену.

Крім участі у дійстві з помпезною назвою «Парад переможців» досить «звичних» солдатів з країн Середньої Азії та Білорусі, було продемонстровано більш «екзотичних» учасників – військових з Монголії, Китаю та Індії. Цікавим фактом є участь сербських та вірменських військових у параді на Красній площі. В цьому контексті актуальним є той факт, що обидві держави мають старі історичні рахунки: сербам добре зрозуміла російська ностальгія по втраті імперії, а вірмени мають перманентний збройний конфлікт, в якому їм активно допомагає РФ. Крім того, обидві нації відчувають духовний зв’язок, мають історичні обов’язки перед Росією та звикли до її провідної ролі протягом століть.

Більше того – президенту Путіну досить довго вдається утримувати біля себе лідерів як Вірменії так і Азербайджану, періодично підтримуючи та озброюючи обидві ворогуючі сторони Карабаського конфлікту. Підсумком цього стала спільна участь у «Параді переможців» азербайджанських та вірменських військових – останні дихали в потилицю своїм багаторічним ворогам.

Не надто історичні, але цілком прагматичні обставини об’єднали представників незмінного режиму в КНДР та нових керівників Єгипту в їх бажанні відвідати реваншистський парад в Москві. Щоправда сам північно-корейський лідер Кім Чен Ин проміняв російський парад на ракетні випробування власного військово-морського флоту. Вочевидь, його демонстративна жага історичного реваншу є більшою ніж у російського колеги, щоправда з військово-економічним потенціалом все навпаки.

Серед членів ЄС, що прийняли запрошення на 9 травня, є Кіпр, який за останні півроку активно налагоджує військову та економічну співпрацю з Москвою, а також прем’єр-міністр від лівого альянсу, який нещодавно переміг у  перманентно-кризовій Греції. Щоправда грецький очільник уряду в останній момент негласно долучився до загальноєвропейського бойкоту Кремля, в останній момент відмовившись від візиту до Москви. Не могло обійтись подібне дійство без чинного президент Чехії, чиї дії викликають значне обурення всередині країни (нещодавно група громадян навіть направила листа Путіну з пропозицією лишити собі їхнього президента в якості подарунку). Цікаво, що власне на сам парад Мілош Земан не пішов, провівши під час параду зустріч із словацьким прем’єр-міністром.

Очікувались також представники самопроголошених республік зі Сходу України, чиї зв’язки з Кремлем стократ сильніші ніж у сербів чи вірмен. В якості свого делегата керівники «ЛНР» відправили до Москви 89-річного ветерана Другої світової. Самі «народні лідери» приймали власні паради своїх збройних сил в Донецьку та Луганську. А жаль. Вочевидь, вони б цілком впевнено почувались серед свої «колег» з Абхазії та Південної Осетії, що вже виконали свою геополітичну роль в грі Кремля.

Це не повинно нікого дивувати, адже серед військових підрозділів, що марширували Красною площею, були елітні частини, які встигли «прославитись» в Криму 2014-го та залишити своїх «двохсотих» на Донбасі. Президент Польщі вдало зазначив, що в контексті параду 9 травня мова йде не про історію, а про сьогодення та майбутнє. Списки запрошених та формат святкування з бюджетом в 7 мільярдів рублів – цілком підтверджують ці слова.

Низка західних інформаційних агентств (в першу чергу французьких) чи то з острахом, чи з захопленням (такими мінливими в європейському середовищі) почали яскраво описувати «Парад переможців» як демонстрацію надсучасної російської техніки та порівнювати військовий потенціал РФ з часами СРСР. В якості контраргументу варто зазначити, що  більшість військових новинок російської армії залишають експериментальними зразками та місцями зрадницьки глохнуть на московській бруківці. Порівняння ж з масштабами та потенціалом Радянської армії актуальні лише для вразливих західних читачів, хоча й ігнорувати зростання військової потуги РФ теж було б надто безпечно для очільників країн ЄС.

Після розпаду СРСР, де 9 травня було демонстрацією військової сили та історичної ролі, в жителів Росії сформувався тяжкий постімперський комплекс. Якщо пізні радянські військові паради мали загрозливо-демонстраційний характер міцності своїх рубежів, то сьогоднішня демонстрація військової сили  в поєднанні з діями збройних сил та влади РФ, носить скоріше агресивно-експансивний характер. Тому, традиційне радянське свято сьогодні значно приправлене реваншистськими настроями та натяками всьому світові на незадоволення своєю роллю в ХХІ-му столітті.

Глядачі могли побачити все, що потрібно: від військових підрозділів та сучасної техніки на Красній площі – до потенційних союзників у майбутній війні. Подібні настрої та видовища можна було спостерігати минулого століття в Німеччині, яка після Першої світової війни отримала нікчемний обломок минулої імперії під назвою Веймарська республіка. До чого призвели такі тенденції за умови прямої бездіяльності головних політичних гравців світу ми чудово знаємо.

Максим Оверко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар