Анкара і Москва - вороги чи брати-близнюки? - Перший Соціальний

Анкара і Москва – вороги чи брати-близнюки?

0

274 копия

Не так давно сталась подія, що, незважаючи на перманентний військовий конфлікт на Близькому Сході, сколихнула всю міжнародну політику. Турецький літак-винищував збив російський бомбардувальник, що порушив повітряний простір Туреччини. Це викликало осуд з боку європейських симпатиків Путіна та невелику збройну реакцію в зоні сирійського конфлікту. В шовіністичних середовищах РФ почали все більше згадувати про російсько-турецькі війни минулого, апелюючи до історичної пам’яті.

В свою чергу, в турецьких ЗМІ та в мережі з’явилось власне пропагандистське відео, створене в пам’ять про одну з найкривавіших битв часів Першої світової. Мова йде про битву при Галліполі, коли турецькі війська зуміли втримати оборону проти військового контингенту Антанти, скинувши його в море. Ця подія стала в турецькій свідомості чимось на зразок битви під Сталінградом, де було вбито тисячі і тисячі людей з обох сторін, проте, показано незламність духу захисників.

Сучасні імперіалісти без жодних вагань використовують великі битви минулого (які водночас є великими трагедіями) для власної пропаганди та розпалювання нових воєн. Так, на вище згаданому відео  бійці, одягнені в турецькі військові мундири часів Першої світової, тримаючи в руках турецький прапор, роблять перекличку загиблих захисників Галліполі, а їхні нащадки виходять на вулицю, тримаючи портрети своїх предків-героїв. Комбінуючи кадри сучасного мирного життя та фрагменти боїв столітньої давності, відео закінчується кладовищем солдатів, де в центрі, як не дивно, опиняється нинішній лідер Туреччини – Таїп Ердоган.

Хтось побачить в цьому просто хороший та корисний для історичної пам’яті відео-ролик. Проте, дії офіційної Анкари та політичний підтекст малюють інший сюжет – жахливу історичну ретроспективу, де кожен “портретоносець” виглядає потенційним рекрутом, готовим замінити вбитого в бою предка, а чинний президент – таким собі новим Ататюрком, “батьком народу”, який готовий почати нову війну, а потім помолитись на кладовищі за нових героїв.

Втім, для офіційного Кремля подібні відеоролики давно стали нормою, а спекуляція на подіях Другої світової війни – найкращою пропагандою для створення нових військових конфліктів реваншистського характеру. Мільйони коштів вливаються в закріплення в свідомості пересічних росіян міфу “Великої вітчизняної”, а більшість іменитих режисерів знімають пропагандистські фільми про даний період.

Бідні, клерикальні, ксенофобські та агресивні маси, що вірять в доброго правителя і поганий Захід – такими є електорати очільників Анкари та Москви. Спекуляція на історичних подіях, традиційних цінностях, релігії, боротьба з будь-якою опозицією – такими є реалії РФ та Туреччини. Під виглядом боротьби з корупцією, нинішній господар Анкари зачистив своє оточення, лишивши зі старих кадрів лише своїх вірних соратників з числа силовиків. Він вдало веде політику збереження цілісності держави, то заграваючи, то жорстоко придушуючи виступи революційних груп з числа однієї з найбільших національних меншин регіону – курдів.

Російський колега Ердогана – нинішній і багаторічний господар Кремля Владімір Путін – сам є виходцем зі спецслужб ще старої школи. Він теж побудував свою кар’єру на боротьбі з тероризмом, паралельно придушуючи сепаратистські рухи всередині країни тими ж методами: кривава і переможна війна в Чечні та паралельний підкуп лідерів повстанців з подальшим створенням підконтрольного уряду.

Туреччина стала першою країною Сходу, що офіційно відділила релігію від держави і проголосила свободу віросповідання. Завдяки цьому, в 20-му столітті виникла світська держава в морі релігійних воєн та фанатизму. В той же час, консервативні цінності не могли зникнути в один момент і досі мають сильний вплив, як правило на широкі маси бідного і неосвіченого населення. В свою чергу більш заможні та освічені групи прагнуть до європейських цінностей і виступають за політичний плюралізм в країні, де впливова політична опозиція відсутня.

Існуючий режим вміло грає на таких протиріччях, стравлюючи консервативні кола бідняків з потенційними ворогами свого правління. До того ж, важливо пам’ятати, що сам Ердоган – типовий виходець з тих широких мас, що є сьогодні його електоратом. Народжений в бідній сім’ї, він отримав освіту в релігійному ліцеї і з дитинства вирізнявся релігійністю, тому не дивно, що з молодості він долучився до клерикальних політичних рухів ісламістського напрямку.

Режим Ердогана залишається одним з останніх потужних диктаторських режимів Близького Сходу і поки-що його очільник міцно тримається за президентське крісло, граючи у велику політику та періодично ризикуючи програти. Заграючи з Європою та США та прагнучи отримати вигоди від співпраці з ЄС, нинішній турецький режим відверто їх остерігається, а Ердоган періодично скаржиться, що Захід готує йому долю попереднього президента Єгипту. Турецький диктатор веде свою власну гру, підтримуючи падіння ворожих режимів в регіоні, як, наприклад, сирійського, але в той же час з відвертою пересторогою ставиться до “кольорових революцій” всередині країни, безапеляційно придушуючи політичні та неполітичні протести.

Російський та турецький імперіалізми періодично звинувачують один одного в злочинах минулого та сьогодення. Вже довгий час офіційна Анкара не визнає геноцид вірменського населення в 20-му столітті, а у відповідь на визнання Путіним факту геноциду, Ердоган порадив Москві не забувати про свої дії в Україні. До того ж нещодавна військова анексія Криму, стала ще одним викликом для Анкари, яка вважається міжнародним сюзереном кримських татар. Участь військової авіації та сухопутних підрозділів РФ у військовому конфлікті в Сирії призвела до ще більшого загострення російсько-турецьких відносин, результатом чого став збитий російський літак та обстріляне турецьке судно. Загалом відносини між двома країнами по рівню напруги нагадують часи Холодної війни в післявоєнній Європі.

При цьому важко не помітити схожість обох режимів, подібних як брати-близнюки. Обидві держави є нащадками імперій, які все своє існування вели завойовницьку політику, розширюючи свої кордони та нав’язуючи свою мову та культуру. Обидві імперії впали внаслідок внутрішніх революцій, проте, лишили по собі імперські осколки за кордонами та внутрішні колонії всередині. Офіційна Анкара, як і офіційний Кремль, бояться внутрішніх сепаратистських рухів, запобігаючи та придушуючи їх всіма можливими методами. Обидві сторони свого часу не побоялись вдатись до військового вторгення до сусідніх країн під приводом захисту своїх громадян. Врешті-решт, Ердоган, як і його російський колега, встигли побувати президентами та прем’єр-міністрами своїх країн, при цьому безперервно правлячи через своїх ставлеників.

Сьогодні ж, обидві вчорашні імперії беруть участь в нових імперіалістичних війнах. Так, якщо Анкара не вагаючись підтримує турецьких та туркоманських ісламістів та шовіністів в сирійському конфлікті, то Москва так само всіляку підтримує та поповнює ряди російських нацистів та фундаменталістів у війні на Донбасі. Російська федерація, що ввела свої збройні підрозділи на територію Сирії під приводом “боротьби з тероризмом” та зокрема – ІДІЛ, цілком мирно уживається з шиїтськими терористичними групами на боці Асада. В свою чергу, Туреччина (яка офіційно теж веде боротьбу з тероризмом) вже не встигає відмиватись від звинувачень у фінансовій та військовій співпраці з ІДІЛ. Можливо і ненависть між двома правонаступниками імперій збільшується від того, що вони усвідомлюють власну схожість, проте, не хочуть її визнавати?

Сьогодні обидва імперіалістичних хижака вчепились зубами в сирійську землю – один, намагаючись врятувати союзного диктатора, інший – прагнучи розширити власні кордони та створити маріонетковий уряд в регіоні. Смерті тисяч мирних жителів в регіоні – це останнє, що цікавить російського та турецького жителів. При цьому пріоритетність життя власних громадян в цій грі диктаторів є теж справою останньою, важливо лише правильно подати інформацію з підконтрольних ЗМІ, щоб не втратити підтримку власного електорату з числа бідних та віруючих.

Тому, ведучи власні війни, обидва диктатори невтомно заповнюють інформаційний простір пропагандою та патріотичними відеороликами, покликаними забезпечити значний резерв гарматного м’яса для майбутніх, більш масштабних конфліктів. Це виглядає особливо огидним, адже історичні помилки не просто не враховуються для запобігання воєн, а навпаки використовуються пропаганди нових міжусобиць. Російські та турецькі імперіалісти – брати-близнюки, які використовують жертв війн минулого для пропаганди військових конфліктів сучасності. Вчорашні пантеони героїв жертв минулих імперіалістичних війн стають фундаметом для нових військових кладовищ.

Максим Оверко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар