Автобіографія Малколма Ікс: передмова Аталли Шабазз

0

atalla

Передмова до автобіографії Малколма Ікс, написана його дочкою Аталлою Шабазз.

Дивись, Америко! Тільки-но культурна еволюція нашої країни отримала людину, яка була автором всесвітньо відомих «Корнів», вона раптово помирає посеред ночі. А ми з Алексом Гейлі якраз дискутували на тему написання мною біографії мого батька…

Шість років минуло з тих пір, коли я почала готувати нову передмову до історії життя мого батька. Мій хрещений батько хотів, щоб я ознаменувала життя мого батька, написавши про деякі визначні події, які б служили в якості опису його надзвичайного життя.

В 1919 році батьки мого тата, Ерл та Луїза Літтли, одружилися і народили восьмеро дітей. В цей час вони працювали в Асоціації покращення життя чорношкірих, яку очолював президент асоціації Маркус Гарві, впродовж десяти років виконуючи функції письменника та перекладача. Їхні діти були заангажовані своїми батьками і серйозно задіяні та сповнені сил у боротьбі за розширення прав та можливостей для людей з африканської діаспори.

В той час, коли в країні панували страх і відчай, які принесла ера депресій, економічні негаразди і соціально-расова нерівність, мій дідусь навіть не міг собі уявити, що в кінці століття портрет когось з його дітей буде розміщений на поштовій марці Сполучених Штатів.

Вісім років тому, 20 січня 1999 року, мене переповнювала гордість, коли в знаменитому гарлемському театрі «Аполло» шестеро внуків Ерла та Луїзи Літтлів, яких оточили півтори тисячі друзів сім’ї та запрошених гостей, отримували прекрасні побажання від усіх присутніх під час святкування релізу нововведених поштовою службою США серійних марок.

Видання марки із зображенням Ел-Хаджі Маліком Ел-Шабаззом, більш відомим усьому світу як Малколм Ікс, стало джерелом вічної гордості для всієї його родини. В той час це був дійсно славетний момент, який притуплював наш біль від втрати обох батьків і згладжував наш сум через відчуття їхньої відсутності.

Ця марка також нагадувала нам про наше походження, про місце, де ми народились. Вона підтверджувала значимість нашого життя, а особливо того, як воно слідує тим заповідям, які назавжди нам залишив наш батько.

У смиренності і чистій присвяті своїй службі мій батько ніколи не думав про велич своїх справ, про вплив свого життя на інших або про спадщину, яка би давала комусь можливість розвиватись. Як він, так і мій хресний батько Алекс Гейлі, старанно працювали, щоб щось створювати. Вони робили це так, як звичайні робітники, які навіть не могли собі уявити, що в кінці їхніх днів їхні слова, філософія і мудрість будуть поширені й уславлені у всьому світі.

Коли наш батько пішов з нашого життя, моя мати плекала і захищала значення безкінечної відданості її чоловіка людським цінностям і правам. Вона була схвильована відкритою дискусією про друк зображення Малколма на поштовій марці Сполучених Штатів. На її думку, це не було чимось незбагненним, як це було для інших. Моя мати вважала, що працю мого батька оцінили належно.

Театр «Аполло» освічувався тьмяним світлом, на екрані мерехтіло чорно-біле зображення – на сцені показували документальний фільм про життя мого батька. Мені було одночасно і гірко, і приємно бачити його юне красиве лице та широку усмішку, такі близькі моєму серцю. Фільм продовжувався, закадровий голос дорогого друга нашої сім’ї і улюбленого «дядька-актора» Оззі Дейвіса повертав нас до 1965 року – промови під час похоронів мого батька. В моїй уяві ця картина стала яскравим фоном для відтворення ностальгічної пам’яті про минуле: життя з обома живими батьками, з моїми маленькими сестрами… Нескінченне життя, повне радості.

Коли люди запитують мене, як моя мама, ще будучи живою, зберігала пам’ять про мого батька, все, що я можу сказати про неї – вона вважала, що тато ніколи не покидав нас, ніколи не покидав мою матір. Мій батько завжди присутній з нами духовно і його дух продовжує жити в моїй мамі. Ми, його діти, завжди будемо благословенні його безкінечною любов’ю до кожного з нас.

Народжена і вихована у сім’ї, яка була культурно різноманітною, я з народження тяжіла до ритмів світу. Як і більшість матерів, наша мама була для нас константою. А батько в цьому світі був для нас енергією радості. Він не любив розказувати про те, як я підростала. А також, будучи впевненим, зосередженим і чесним, він також мав колосальне почуття гумору, чарівний, немов хлопчик, і суворий одночасно, як справжній сильний чоловік, був повний любові до наших жінок: до моїх сестер і матері. Це чудесне спільне життя донині зачаровує мене.

«…Чи хочете ви знати, чому я так пишаюся ним?, – продовжує голос дядечка Оззі за кадром. – Малколм був для мене уособленням мужності ти життєлюбності, він був справжнім мужчиною. Віддаючи йому свою шану, ми якнайкраще нагороджуємо себе честю!…».

Освітлення сцени в театрі «Аполло» перенесло мене в теперішній час. Ведучі – Рубі та Оззі Дейвіси – найкращі товариші і цінителі мого батька, вони мали найбільше повноважень розповідати про свої спогади. Тітка Рубі сказала: «Хіба це привілей – спостерігати за тим, як різко зникає респектабельність в наш час?», а дядько Оззі продовжив: «В нашій спільноті ми розглядаємо цю пам’ятну американську марку як твердження протилежного!».

Коли я сповістила всіх про випуск марки, це вибило людей з колії. Зворушило. Викликало сльози на очах. Всім важко було повірити в це. «Як таке може бути?», – дивувались вони. В людей виникало багато запитань: «Марка з зображенням Брата Малколма?», «Що це означає?», «Чи дозріла Америка до випуску марки з Малколмом Ікс, навіть коли минуло тридцять років після його вбивства?».

Тоді конгресмен Чака Фатта, високопоставлений демократ і представник комітету Поштової служби, заявив: «Це справа честі, в якій марка із зображенням Малколма Ікс стала для нас символом його життя і праці. Марка, прикріплена до конверту, містить в собі якусь інформацію. І коли ви отримуєте конверт з особливою маркою, то ви можете впевнено сказати, що на ній зображена совість і гордість нації. Це стало надією не тільки для пригноблених чорношкірих в Америці, але й для тих, хто хоче говорити і бути почутим у сфері захисту прав людини по всьому світу. Малколм Ікс є нашим лідером і донині. Його думки, ідеї, переконання, відвага навіть тепер мають значення для одухотворення майбутніх генерацій».

Я часто запитую себе: що в нашому суспільстві можуть змінити переконання мого батька щодо несправедливості до людей на міжнародному рівні? Роками він був об’єктом брехливих пліток, численних осудів і безкінечних оцінок, характерних для «експертів»-самозванців. Незважаючи на весь цей психологічний тиск, Малколм завжди був самим собою, не дивлячись на те, в якому суспільстві він перебував. Правда завжди залишається правдою – не залежно від того, що ми про неї думаємо.

Не всі погоджувались з психологією та методикою мого батька. У нього був далеко не простий характер. Тим не менше, він був людиною, сфокусованою на виконанні свого життєвого завдання. Його план дій, незалежно від етапу його життя та його перспектив, був завжди надзвичайно чітким і продуманим.

Малколм не терпів насильства. Він був захисником культурних та соціальних змін – аж до встановлення рівності «як найбільшої необхідності». Цією фразою зловживали навіть ті, хто вважався його противником. Вона мала заохотити бездіяльну складову американської культури, розглянути варіанти можливостей для тих, хто має право на «розуміння» справи. «Як найбільша необхідність» – це випробування перешкодами, необхідність визначитись зі своїм баченням, віднайти рішучість, дослідити альтернативи, поки ви не здолаєте ці перешкоди. Той, кому справді близька ідеологія мого батька, і хто знає його біографію і говорить про нього з розумінням, той знає значення цієї відомої фрази.

На щастя, в нашому житті з батьком ми стали соратниками у боротьбі за соціальні зміни. Приємно, що велика частина людей, які були віддані нашій справі і стояли на передовій в боротьбі за рівність прав і свобод, не тільки на місцях, але й повсюди відстоювала батьків принцип «як найбільшої необхідності». Були це визначні люди, чи просто громадяни-трудівники, для мене в моєму юному житті вони були місіонерами справедливості, які чесно й віддано робили свою справу.

Святкова церемонія в театрі «Аполло» продовжувалась і ведучий активіст-конферансьє Гаррі Белафонте розповів про згадку з мого дитинства, яка з історичної точки зору була цікавою для аудиторії.

«Щороку Поштова служба отримує запити на більше сорока тисяч рекомендованих для США марок. І тільки не більше тридцяти запитів служба може задовольнити. До прикладу приводжу одну з найпопулярніших та шанованих марок, за яку будь-хто заплатить – марку із зображенням національного монументу у Вашингтоні».

Зображення Ел-Хаджі Маліка Ел-Шабазза (Малколма Ікс) – це двадцять друга марка нової серії, яка видається з 1978 року. В цій серії представлені такі світила, як Герріт Табмен, Фредерік Дуглас, А. Філіп Рендолф, Мері МакЛюд Бетюн, Мартін Лютер Кінґ та інші. Я сподіваюсь, що друк 100-мільйонної марки надихатиме зібрати всю колекцію і подарувати її як приклад особистого тріумфу та просвітницької діяльності.

Слідуючи заповідям Аллаха, батько прагнув благородно опікуватись своїми батьками, добивався, щоб сім’я завжди була разом, одним цілим. Ще перед вбивством «Ку-Клукс-Кланом» його батька, моя бабуся, Малколмлева мати, була емоційно надломлена, і в подальшому, коли від неї віддалялись його брати та сестри, їй ставало все гірше.

Для дітей моя бабця була носієм культурної, соціальної та інтелектуальної освіти. Ставлення суспільства до людей з іншим кольором шкіри в 20-х та 30-х роках паралізувало як суспільство, так і людей особисто. Будучи глобально освіченими і обізнаними в реаліях африканської та західної культур членами руху Гарві, бабуся з дідусем були зосереджені на тому, що їхні діти були забезпеченні усвідомленням і розумінням свого походження. Вона знала, що для них це стане джерелом сили. Бабуся розуміла, що в несприятливому американському соціальному кліматі її діти будуть здатні протистояти відвертому расизму або просто ігноруватимуть його.

Багато хто знав одну історію мого батька. Коли він був почесним старостою восьмого класу, він розповідав білому вчителю про те, що він мріє про адвокатську кар’єру для «кольорового хлопчика». Може краще б говорив про кар’єру теслі… Він розповів цю історію нам. Вчитель дійсно захоплювався моїм батьком і не хотів перешкоджати його освіті, не хотів ставати на шляху його майбутніх звершень. Так і повинно було бути. Вчитель, якого скалічила країна, розумів, що в ній відсутня будь-яка перспектива для кольорових мешканців.

Без підтримки своїх батьків, братів та сестер, які виховували його і жили з ним під одним дахом, без підтримки вчителів в умовах пригнічувальної державної політики, Малколм би кинув все.

І ця підтримка була звичайною для батьків, які тільки почали спільно жити практично на вулиці. Постійна та нескінченна біганина… Так дійсно було, вони часто розповідали нам про це. Перші 15 років, коли батько намагався отримати освіту, не отримавши ніякого спадку, під час ув’язнення, він знайшов свою опору у тюремній бібліотеці. У фільмі «Малколм Ікс» було показано, як він, не вміючи читати, намагався освоїти словник. Він не міг нічого прочитати, це правда, але після ознайомлення з книжками він приступив до перечитування всіх бібліотечних книг. Я бачила листи, які батько писав, ще не маючи двадцяти років. Шанований студент, який походив з життя на вулиці. Він так багато читав, що почав користуватись окулярами.

Згодом Малколм почав вивчати іслам, заохочуючи до цього своїх братів. І хоч його молодші брати не вчились, вони з самого дитинства вірили, що на базі американської ідеології можна об’єднати чорне населення і навчити його самоповаги, приєднавши до руху Гарві. Також брати вірили, що через іслам вони зможуть остаточно влитися у велику сім’ю, яка об’єднає їх назавжди.

В результаті батько влився в «Націю ісламу», де вперше зустрів Майка Уоллеса – безкомпромісного і чесного першопрохідця радіожурналістики, а тепер чинного кореспондента видання «60 хвилин». Він відтворив цю зустріч у своїй статті про відкриття марки: «Вперше я почув про Малколма Ікс сорок років тому, в 1959 році. На «13» каналі ми видали документальний фільм під назвою «Створені ненавистю». Це був фільм про людину і групу осіб, які привернули до себе увагу білого населення. Група називала себе «чорними мусульманами» і очолював її Елайджа Мухаммад. Коли ми випустили програму, Америка нарешті познайомилась з «Нацією ісламу» і її бажанням відділитись від білого населення. Їхня ненависть до білих була їхнім кредо, мовляв, білі люди ненавидять нас, отже ми будемо ненавидіти їх. Відразу після передачі, коли все вляглось, Луїс Ломакс запросив мене на сніданок, де я вперше зустрівся з Малколмом Ікс. Дивно, але наша дружба почала розвиватись і переросла в повну взаємодовіру. Впродовж цього часу я почав захоплюватись ним від всього серця. Поступово для мене ставала очевидною його справжність, сердечність та далекоглядність справжнього лідера. Людина, яка повністю віддана своєму народові і одночасно прагне миру між різними націями Америки», – звичайно, що в той час для «Нації ісламу» це була повна маячня.

«Малколм все ще розвивався, він шукав свій шлях і потребував свого виборця, якого треба було за будь-яку ціну привернути до себе. Його шлях викликав у виборця страх і це могло стати серйозною перепоною для досягнення влади. Я дорожу пам’яттю про Малколма. Він довіряв мені як репортеру. Щоб зрозуміти його, я мав декілька років, і він показав мені світ журналістських відкриттів і справжнього розуміння своєї справи. Сьогодні марка прославила його як справжнього героя!», – писав Майк Уоллес.

Незалежно від своєї загибелі, батько далі зростає в очах суспільства. «Нація ісламу» звинувачувала його, позбавленого захисту, і змусила його замовкнути, відправивши у небуття. Перш за все ці дії змушували його відчути себе людиною без дому – людиною, яка шукала свій шлях з дитинства. В кінці кінців, це тільки посилило його прагнення свободи. Він отримував багато запрошень, багато подорожував. Він відвідував голів іноземних держав, прем’єр-міністрів різних країн, які для своїх народів стали харизматичними лідерами.

Отримавши благословення від моєї матері, батько наніс візит Кваме Нерумаху в Гані, Нассеру в Єгипті, принцу Файсалу в Саудівській Аравії та іншим лідерам. Теплий прийом і встановлення близьких стосунків стали справжніми чинниками його очищення та відродження, коли він продовжував подорожувати по Європі, Африці, Близькому Сході. Кульмінацією цих подорожей була поїздка в Мекку.

Я притримуюсь думки свого батька стосовно того, що він отримав право просвітити і пригорнути до себе населення, яке потерпало від уряду і не контролювалось ним. Цей контроль не був перешкодою як для батька, який працював на Півночі, так і для Мартіна Лютера Кінґа, який працював на Півдні. Але коли мій батько і доктор Кінґ стали колегами, вирішивши зруйнувати мости між своїми філософіями щодо об’єднання афроамериканських общин в одну спільноту, всі чомусь злякалися тогочасного становища. Сумно, що цей страх мав місце, а їх прихильники думали, що це об’єднання послабить і применшить силу чорношкірого руху.

Людиною, яка вела корабель скрізь буремні часи, був для нас благородний Персі Саттон, батьковий адвокат. Ось він вийшов на сцену театру «Аполло». Після невеликої паузи він промовив теплу присвяту моєму батькові, яка показала життя Малколма в правильній площині: «Його життя можна сприймати, як справжнє чудо!, – аудиторія вибухнула оплесками. – Життєвий шлях Малколма був довгим і тяжким. Я пам’ятаю, з ким він не хотів стояти поруч: з адвокатами, бухгалтерами – людьми, яких поважає чорна спільнота. Він боявся ототожнювати себе з ними, боявся навіть, щоб хтось бачив його з ними.

Дозвольте мені зараз сказати, ким був Малколм Ікс. Він не був злою людиною. Він був революціонером. Він не був підступним революціонером, він був доброю людиною. М’ягкою людиною – людиною, яка переживала за всіх навколо».

Це погано, леді та джентльмени, що після смерті Малколма знайшлись люди, які не прийшли на його похорон. Не було головного настоятеля церкви чорношкірих, який вже майже був готовий надати цю церкву для похорон в центрі Нью-Йорка. Але ми хоронили його в маленькій церкві на Амстердам авеню.

Дивлячись на лице пана Саттона і спостерігаючи дипломатичний баланс в його розповіді про моїх батьків, я поверталась до сумних згадок про незцілені втрати його «маленьких сестер», моєї мами Бетті. Відчуваючи тверду відданість пана Саттона, я заспокоювала біль власного серця, згадуючи ставлення Америки до моїх батьків під час мого дитинства. Незважаючи на своє щасливе юнацтво і відчуття власної безпеки, випробування, з якими зіткнулись мої батьки, були безжалісними до них. Безперечно, що частина життя мого батька була в нього брутально вкрадена, він зміг би залишити для світу набагато більший спадок, а його сім’я могла б відчувати себе у більшій безпеці.

Тепер, виходячи з кармічного принципу «на все свій час», Америка нарешті визнала Малколма Ікс.

Високоповажний С. Девід Файнеман, член ради губернаторів поштової служби США, коментує доречність такого визнання, виступаючи під час вступної частини церемонії представлення марки: «Сьогодні ми віддаємо шану не тільки великому афроамериканцю, але й великому американцю. Малколм Ікс – одна з найбільш харизматичних та визначних постатей нашого часу. Він був пристрасним та переконливим голосом змін, його визвольні ідеї допомагали соціально-расовим питанням виходити на обговорення на національному рівні.

Малколм був сповнений енергії та рішучості говорити правду про положення афроамериканців у нашому суспільстві. Він говорив надзвичайно красномовно, з винятковою пристрастю. Він став всесвітнім героєм, символом потужності та зухвалості. Він не боявся говорити про проблеми суспільства. Хоча пройшло вже тридцять чотири роки з того часу, як ми втратили цю велику людину, її голос, історія звершень завжди будуть жити з нами. Вони стали частиною нашого єства.

Ми ніколи не повинні забувати про заповіді, які залишив для нас Малколм Ікс. Він навчив нас жити по справедливості та в любові!».

Я давно знала про особисті та культурні цінності, якими володів мій батько. Я вивчатиму й інші рівні та прояви цих цінностей.

2 жовтня 1992 року я була на півдні Африки, де працювала над одним з розділів документального фільму. Під час денної перерви я повернулась до свого готелю і включила телевізор, щоб переглянути новини на телеканалі CNN. Міжнародні новини лунали в моїй кімнаті. Я застелила верхню ковдру і лягла відпочивати. Як тільки моя голова торкнулась подушки, звук телевізора поступово почав стихати і я почала засинати. Але раптом голос з телевізора розбудив мене: «Напередодні Алекс Гейлі продав частину своєї нерухомості з аукціону…». Я різко встала і стала слухати, не вірячи своїм вухам. Голос диктора продовжував: «Серед інших лотів був проданий оригінальний манускрипт автобіографії Малколма Ікс з особистим підписом Малколма Ікс».

Неможливо описати те, що я відчула в цей момент. Я просто не могла зрозуміти, як такий особистий та історичний документ міг так легковажно продаватись!
Я зібрала як можна більше цифрової інформації з репортажу новин і попросила юридичну фірму зайнятись аукціоном нерухомості мого хресного в Теннессі. Маючи представництво в цій справі, я передала деяку інформацію по телефону і планувала продовжувати телефонувати після свого повернення в Штати.

В цей період відроджувалась пам’ять про Малколма Ікс. Це було приблизно за шість тижнів до світової прем’єри. Я з мамою дізнались про проведення вечірки для преси, на якій ми могли б обговорити про повернення доброго імені батька, відтворивши сотні друкованих в електронному варіанті інтерв’ю та фільмів.

Очевидно, що популяризація фільму на ринку давала людям можливість вивчати історію Малколма і це не несло ніяких загроз. Для людей, які нічого не знали про його життя, Америка оздоровлювалась, створюючи для всіх атмосферу безпеки. Це також давало суспільству можливість говорити про Малколма в повний голос і протистояти постійним наріканням на життя, які були характерними для попереднього покоління.

Багато людей та ЗМІ вважали, що випуск фільму про мого батька це нова авантюра. Режисер самостійно щосили боровся за фільм заради 35 мільйонів чорношкірих американців. Компоненти, з яких формувався цей фільм, були дуже значними і висвітлювали основні відгалуження в нашому сімейному дереві. Ці добрі дії не повинні забутися.

Одразу після вбивства мого батька у 1965 році і публікації його автобіографії, Марвін Ворс, друг мого батька ще з юних років, підійшов до Алекса та моєї матері, щоб обговорити випуск фільму про життєвий шлях мого батька. З взаємної згоди Марвін привів Джеймса Болдвіна, який мав написати сценарій, а Арнольд Перл мав удосконалити його. Пройшло двадцять п’ять років і документальний фільм «Ел-Хадж Малік Ел-Шабазз» був реалізований Марвіном Ворсом на студії «Warner Brothers». Це був перший повнометражний фільм про життя Малколма Ікс, який почав масштабне турне по національним університетам, розповідаючи про цивільні права та про афроамериканські націоналістичні події. В ньому показане братерство людей, яке дійсно працює. Уникаючи невдачі, ми отримали шанс створити фільм, який широко представить людину, яка ніколи не скаже, що Америка зрадила її.

Старі відносини та спотворені враження про мого батька пережили Арнольда Перла та Джеймса Болдвіна. Марвін Ворс був єдиним, хто впродовж двадцяти п’яти років залишався вірним ідеї зняти табу з імені мого батька. Заручившись підтримкою матері, він продовжував залучати сценаристів до роботи над проектом.

Надзвичайна завзятість Марвіна збентежила багатьох. Його вірність була викликана повагою до моїх батьків, а пристрасна розповідь, відображена на екрані, викликана честю та силою батькових змагань.

На початку 70-х років він почав залучати мене до процесу створення фільму. Це стало для мене своєрідним очищенням, я мала багато цікавих зустрічей з режисерами і сценаристами.

Згодом я почала перечитувати різні представлені варіанти сценаріїв. Деякі з них я відкладала, говорячи: «Деякі з них треба переписати. Вони намагаються зробити з Малколма героя. Я не казала їм писати нашвидкуруч. Якщо писати чесно і щиро, тоді образ героя вийде самим собою».

Той, хто знав Малколма Ікс особисто, хотів бути впевненим, що негативний міф навколо його пам’яті буде стертий правдивим відображенням його місії через глибокий погляд до його серця.

Це був гарний час. В 1991 році, без подальшого зволікання, угода про вихід фільму була укладена. Довгоочікувана мрія здійснилася! Але перед виходом фільму на екрани ми… втратили Алекса Гейлі.

Марвін Ворс, Джеймс Болдвін, Арнольд Перл, мій хресний батько Алекс Гейлі, яких духовно підтримувала моя мати та сестри, пройшли шлях від задуму до реалізації цього історичного фільму, який не тільки став реальністю, але і культурним феноменом.

В цей період продажі «Автобіографії Малколма Ікс» досягнули рекордної кількості. Було продано близько 3 мільйонів примірників. На книжкових полицях з’явилось двадцять творів про життя мого батька. Його філософія, промови, згадки про життєві події були представлені для людей у всьому світі.

Дорослі цінителі, так звані кабінетні читачі, робили сміливі висновки про Малколма. Ці дві генерації американців та іноземні студенти сприймали батька як людину, яка з усіх сил бореться за людські права.

Батьки в 90-х роках були набагато кмітливішими, ніж в 60-х, 70-х, чи 80-х. Читаючи їхні листи та коментарі, я розуміла, що їм стало легше, що діти набули здатності відповідати на соціальні виклики, коли їх характер став подібним до характеру мого батька.

Психологи, професори, журналісти, критики повертались до огляду та аналізу постаті Малколма. Новий повнометражний документальний фільм був створений для високохудожнього сприйняття.

Відродження Малколма Ікс було огорнуте новою хвилею несанкціонованої експлуатації його імені. Перед моєю мамою постійно поставала проблема ліцензування таких піратських товарів, як футболки, касети, фотографії та інші речі, які продавалися по всій країні на честь дня народження мого батька і під час так званого «Місяця чорної історії». Але вона відчувала, що це був імпульс популяризації постаті Малколма в коледжах, суспільних центрах і культурних спільнотах. Матір розуміла, що спогади батька навернуть молодь до нього, дадуть відповіді на запитання і багато чого навчать.

Коли люди обурювались експлуатацією імені мого батька, мати часто казала: «Це робиться з великої любові до мого чоловіка».

Багато хто вважав, що це були меркантильні наміри, які не були чесними. Але краще було вірити, що основним завданням, як стверджувала моя мати, було інформування про непристойні та злочинні дії. Це переконало мою маму, що повага до пам’яті чоловіка є цілком заслуженою. Після його тридцятирічної відсутності вона невтомно захищала його спадщину і боролась за чистоту його ідеології. Для неї було надзвичайно важливо не втратити життєвого супутника по боротьбі, не втратити тих, хто був в ній обізнаний. Вона робила це, виходячи з переконань, відданості та жертовності справі, іменем віри в гуманність, в об’єднавчу для громади місію. Власне, це було нашим призначенням.
Малколм Ікс був прикладом для матері, дітей та людей різного віку, які знаходили в життєвих уроках мого батька внутрішню силу. Для них це було основою їхньої «індивідуальності».
Слово «індивідуальність» я вперше почула від красномовного брата Рендела Робінсона, президента Трансафриканського форуму, під час його виступу в театрі «Аполло». Він був молодшим за мого батька. Разом зі своїм братом вони були справжніми борцями. Це були люди слова, як і Хакі Мадхубуті, Квайсі Мфуме і Денні Гловер – люди з їхньої генерації. Дякувати богові, вони продовжили справу мого батька.
«Я підростав на Старому Півдні в Річмонді, Вірджинія, – розповів Робінсон. – Я один з тих мільйонів людей, хто, на превеликий жаль, не знав і не зустрічав Малколма. Можливо, говорячи про мільйони таких людей, які колись жили чи живуть зараз, я розповідаю про Малколма Ікс як про світлу особу, представника нової і правдивої негритянської індивідуальності.

Ми в боргу перед Малколмом Ікс за його хоробрість.

Ми в боргу перед Малколмом Ікс за його мудрість у пошуках історії про торгівлю чорними рабами та подолання ними Атлантичного океану.

Ми в боргу перед Малколмом Ікс за те, що отримали політичне усвідомлення правильності наших дій.

Рідко коли американські урядові органи визнають тих, хто говорить безкомпромісну правду. Але сьогодні ми стали свідками цього рідкісного випадку. І це збережеться в моєму серці до кінця життя».

Мене вразила щирість його слів.

Я пам’ятатиму, як перед завершальною промовою, Гаррі Белафонте і мої п’ятеро сестер зібрались на сцені. Я слухала фінальні ноти у виконанні хору хлопчиків з Гарлему і слова їхньої пісні назавжди закарбувались у моїй пам’яті: «Всі чорношкірі хлопці народжуються героями».

Мій тато та його батьки, моя мама та її батьки, весь мій рід став історіє двох суспільних рухів – руху Гарві та руху Букера Т. Вашингтона. Хоч ми стояли на сцені без батьків, ми відчували їхню присутність. Ми благословляли кожен день, який Малколм Ікс та його кохана Бетті Саундерс прожили на цій землі.

Коли я вперше говорила з мамою про випуск марки поштовою службою США із зображенням її чоловіка, по її щоках котилися сльози. Тоді раптом я зрозуміла, що це був не перший випадок, коли вона розчулилась. В основному, тоді вона цілими днями сиділа вдома. На відміну від її чоловіка. А разом вони прожили довге та продуктивне життя.

Як їхня найстарша донька, я доглядала за своїми молодшими сестрами і робила я це в ім’я їх честі та слави під їхньою небесною опікою.

Коли хвиля уваги затихла і святкування закінчилось, мої сестри і я пишались зробленою роботою. Гордість за батьків, як метроном, заставляла битися серця, викликала загальну радість. Ми, доньки Шабазза і наступні наші покоління, завжди пам’ятатимемо нашу спадщину.

«Автобіографія Малколма Ікс» є доказом того, як людина молилася за досягнення своєї мети. Якщо ви прочитаєте цю біографію, я сподіваюсь, ви зрозумієте його як людину. Він жив найгострішими проблемами окремих людей, цілих націй, фактично проблемами всієї світової спільноти. Дехто казав, що мій батько йшов попереду часу, але правда в тому, що він все робив своєчасно, коли інші зі своїми діями запізнювались. Я вірю, що через нього ми поважатимемо весь людський рід. На завершення хочу присвятити своєму батькові мої власні слова: «В один прекрасний день ми зустрінемося в кращому світі».

Аталла Шабазз

Переклад: Олександр Драгунов, для «Страйку»

Джерело: The Autobiography of Malcolm X





Loading...



Залишити коментар