Чи мають право журналісти висвітлювати війну об’єктивно?

0

323

Публікація персональних даних  закордонних і українських журналістів на одіозному сайті Миротворець призвела  до міжнародного скандалу. Власне, одіозним сам сайт і став після звинувачень журналістів у співпраці із ДНР/ЛНР.

Посол Європи Ян Томбинський, міжнародна федерація журналістів, комітет захисту журналістів та організація «журналісти без кордонів» висловили своє невдоволення щодо явного порушення прав людини.

В Україні ж дії волонтерів сайту, які висвітлили персональні дані представників ЗМІ також не залишились без уваги. Так, фактично відбулась поляризація в колах журналістського контингенту на тих, хто підтримує Миротворець та тих, хто обурені цим.

Більше того, відбулась конфронтація між такими особами при владі як Валерія Лутковська, уповноважена ВР з прав людини, та Антон Геращенко, який  вважається куратором Миротворця.

Однак, ця вся ситуація в повному об’ємі висвітлена українськими журналістами і не має потреби акцентувати увагу саме на цьому. Попри це,  все ж  у даному конфлікті цікавить етична сторона дій Миротворця та самих українських журналістів, які пройшли акредитацію на території проросійських республік.

З початком інформаційної війни між Україною та Російською Федерацією, журналістика як така стала важелем впливу на суспільну думку щодо питання війни. Українські ЗМІ заполонив суб’єктивізм та неперевірена інформація. Звичайно, до того в цій сфері були проблеми, однак із початком воєнного конфлікту на території України вони відчутно загострились.

Як прописано у першому пункті кодексу етики українського журналіста, головним завданням журналіста є оперативне та об’єктивне висвітлення інформації.

«Головний обов’язок журналіста – сприяти забезпеченню права громадян на одержання оперативної інформації. Це зобов’язує його у своїй діяльності завжди бути об’єктивним, коректним, відповідальним за свою справу. Журналіст поширює і коментує лише ту інформацію, у правдивості якої переконаний».

Згідно даного пункту та необхідності перевірки правдивості інформації, поведінка деяких журналістів цілком є логічною, адже тільки відповідна акредитація може забезпечити хоч якусь гарантію безпеки на окупованих територіях.

Крім того, якщо проаналізувати міжнародну практику висвітлення журналістами воєнних конфліктів, то контакти із структурами «ворожих» формувань є цілком нормальною справою. Більше того, українські журналісти не являються воєнними кореспондентами, які згідно власного визначення (ст.4 Женевської конвенції 1949 року) супроводжують та висвітлюють дії армії  лише однієї конфліктуючої сторони. Відповідно до цього, у разі полону їм надається особливий статус військовополонених.

Власне, Миротворець і опублікував персональні дані закордонних журналістів, які працюють у таких авторитетних виданнях як Аль – Джазіра і інші. Тобто, людей, які неодноразово працювали у зонах військових конфліктів і висвітлювали ситуацію із різних, назвемо, ракурсів. І жодного разу світу не були відомі випадки публікації  їхніх персональних даних  чи заклеймування їх зрадниками.

Чи повинна така ж практика об’єктивності стосуватись українських журналістів? Питання спірне, адже йдеться про  національні інтереси. Однак, якщо забути про об’єктивність, то втрачається весь сенс самого поняття журналістики. Журналіст, репортер, кореспондент повинен завжди знаходитись у центрі подій для оперативного висвітлення інформації. Враховуючи, що перебувати у зоні АТО без відповідної акредитації не тільки української(вона гарантує безпеку від української сторони) є фактично самогубством, дії тих представників українських ЗМІ є зрозумілими.

Чи існує  тут етична сторона? Безперечно. Це показує листування Марії Столярової, продюсерки каналу Інтер із відповідними структурами ДНР. Окрім прохання  в наданні акредитації, жінка активно спілкувалась і дійсно співпрацювала із ДНР, звітуючи про контент новин та обговорюючи подання інформації. Проте, Столярова є виключенням і прикладом того, як робити не треба. Листування інших журналістів часто якраз це підтверджують, адже стосуються виключно надання їм документу.

Зробивши такий нерозумний крок, а точніше подавши інформацію у такому вигляді, Миротворець записав загалом всіх українських журналістів в ряди колабораціоністів і продажних репортерів. Сумнівно, що пересічний українець розглядатиме листування кожного журналіста, яке опублікували на Миротворці, окремо. Швидше за все він сприйме інформацію рівно так, як її подали Антон Геращенко та його дітище.

Саме тут одразу можна зробити висновок і про те, що робити так, як зробили у Миротворці не етично і не надто розумно. Не етично не тільки через порушення міжнародного та українського законодавства, а і через скандальну «димову завісу», якою дескридетовано сотні людей, що працюють у зоні Антитерористичної операції. Куди правильніше було б проаналізувати інформацію і викласти те, що справді вартує уваги. Безперечно, суспільство має право знати своїх зрадників в лице, але це мають бути обличчя справді зрадників.

Василина Бойко, для «Страйк»

 

 

 





Loading...



Залишити коментар