Чорна гвардія 1918 року: історія однієї поразки

0

Буремний початок минулого століття запам’ятався історії людства в першу чергу політичними подіями. Однією з його особливостей є не лише зміна віками встановлених державних устроїв на європейському континенті, а й формування соціально, ідеологічно, а також якісно нових гравців на політичній арені. Зокрема, 1917 рік став не лише передмовою до зміни одного авторитарного режиму іншим, а й став роком укріплення та ствердження окремих низових політичних рухів.

Анархісти помираючої Російської імперії мали низку особливостей, що відрізняли їх як від марксистського табору більшовиків (що цілком логічно), так і від послідовників народницької лінії – соціалістів-революціонерів. Ці дві провідні політичні сили хоч і мали багато відмінностей та ідеологічних розбіжностей, все ж залишались класичними політичними партіями з догматичними програмами та чіткою ієрархією: від політичних лідерів до рядових бойовиків. Використовуючи такий самий як і в інших революційних партій того часу спектр дій (агітація, мітинги, бойові акції), анархісти 1917 року мали кардинально іншу структуру. Вони являли собою широку мережу автономних груп з відсутнім централізованим управлінням. Така структура була логічно обумовлена самою ідеологією анархізму.

Революційна співпраця більшовиків та анархістів виявилась недовгою. Наприклад, політичний союз послідовників Леніна та есерів протривав значно довше. Приводом для відкритого конфлікту стала відмова більшовиків у створенні багатопартійного соціалістичного уряду та небажання втрачати свою політичну та військову провідну роль. Партія Леніна закріплювала свою владу, опираючись на органи ВЧК та Червону армію, контрольовану широким політичним апаратом комісарів, чим викликала неприховану ненависть в чорногвардійської вольниці. Новий політичний режим більшовиків було влучно названо «комісародержав’ям», що трималось  на червоноармійських багнетах.

Ця критика була справедливою та знаходила відгук як і в багатьох інших партій революційного спрямування, так і в серцях вчорашніх учасників повалення царського режиму. І, що найголовніше, анархісти мали повне право на таку критику – вони ще влітку 17-го хотіли прискорити революційні події (в той час як більшовики обережно оцінювали ситуацію та намагались стримати низовий революційний потенціал солдатських мас), а через рік вони зіграли помітну роль в обороні Петрограду. Після революційних подій жовтня анархісти приймали активну роль у створенні рад та Червоної гвардії, які швидко перейшли під контроль більшовиків, що не могло не викликати обурення.

Поглиблення конфлікту призвело до того, що анархісти на початку 1918 року підняли на свій прапор гасло «До зброї!» та почали масово і повсюдно створювати бойові загони. Довелось створити і політичну платформу, якою стала Московська федерація анархічних груп. Її виникнення мало логічний характер в протистоянні з потужним та централізованим апаратом більшовиків. Крім того чорногвардійці взяли під контроль низку маєтків (25 – за даними ЧК), які стали збройними базами та осередками для бойовиків. Такі бойові сквоти 18-го року стали альтернативою та контрвладою більшовицькому порядку, особливо враховуючи, що більшість з них вдало розташовувались в стратегічно важливих місцях, а іноді – прямо поруч з червоними органами влади.

Наміри та сподівання анархістів якнайкраще виразили слова петроградської газети «Буревісник»: «Жорстоко ті панове помиляються, думаючи, що справжня революція вже закінчена, що тепер залишилося тільки закріпити ті паскудні завоювання, що дісталися трудовому народу. Ні! Справжня революція, соціальна революція, визволителька трудящих всіх країн, тільки починається».

 На відміну від підконтрольних більшовикам червоногвардійців, дружини Чорної гвардії відмовлялись брати на себе такі поліцейські функції як обшуки та арешти. Проте, як і у випадку еволюції Червоної гвардії в РККА, загони чорногвардійців розглядались лише як початковий крок для виникнення нової військової формації з революційними та федеративними порядками, до задач якої відносили як боротьбу з контрреволюційними силами, так і опір окупаційним військам кайзерівської Німеччини.

Новоорганізоване об’єднання анархістів почало дуже швидко оспорювати першість більшовицької партії на постімперському просторі та створювати значні проблеми в Москві – новій столиці вчорашньої імперії. Якщо раніше «буйні» військові підрозділи з командирами-анархістами можна було відправити на фронт під німецькі кулі, то з підписанням Брестського миру потреба в ненадійних та ідеологічно непідконтрольних частинах відпала. Свій наступ проти політичних ворогів більшовики вкотре почали з агітаційного штурму мас (паралельно заборонивши газети опонентів), звинувачуючи анархістів у бандитизмі. Відповіддю стали кадрові чистки Чорної гвардії від кримінальних елементів, а також формування командування та чіткого порядку прийому до лав чорногвардійців.

Після цього більшовицька ЧК перейшла до рішучих кроків – 12 квітня 1918 року пішов у дію наказ Дзержинського щодо роззброєння осередків московських анархістів. Оперативне завдання полягало в оточенні московських маєтків, зайнятих анархістами, роззброєнні останніх та фізичному знищенні тих, хто чинитиме збройний опір. Сумна іронія, враховуючи ту роль, яку зіграли анархісти в революційних подіях 17-го року. Один із прикладів: контрольований чорногвардійцями маєток Дурново обороняв кронштадтський матрос Желєзняков, який рік тому взяв під арешт Тимчасовий уряд.

Варто зазначити, що як і в багатьох інших операціях ЧК та військових частин по «боротьбі з бандитизмом», московські події не обмежились звичайними перестрілками. Більшовики подавлювали вогневі точки анархістів за допомогою артилерії та бронетехніки, а чорногвардійці обороняли свій штаб (дім «Анархія») на Малій Дмитрівці за допомогою гармати та кулеметів, попередньо перетворивши його на укріпрайон. Втім, збройний опір чекісти зустріли не всюди і в обід бої скінчились з рахунком 40 до 12-ти на користь «правоохоронних структур». Московські події стали каталізатором до поступових зачисток осередків анархістів (деякі з них змогли вибити більшовиків і захопити окремі міста) на всій підконтрольній більшовикам території, хоча в окремих місцях сутички відбувались і раніше.

Планомірними діями нових господарів Росії, групи місцевих анархістів, які могли становити загрозу молодому режиму, було планомірно витіснено в неспокійну Україну. В цьому було й багато користі, адже політичні вигнанці посилили місцеві анархічні осередки, зокрема, немало свіжої крові влилось в армію Нестора Махна, подібну якій так і не дали створити більшовики чорногвардійцям в Москві.

Втім, після подій 1918 року московські анархісти не склали зброї. Через рік було підірвано міський комітет більшовиків у столиці, що викликало чергову хвилю репресій. Якщо рік тому лідер чекістів Дзержинський пояснював заходи, спрямовані проти анархістів, як боротьбу з кримінальниками всередині Чорної гвардії, то вересень 1919-го був відвертою зачисткою непокірних противників більшовиків. Ще через три роки каральні заходи було повторено, московський осередок анархістів – обезголовлено та остаточно знищено в якості політичної сили.

За черговою іронією, яку так полюбляє історія революцій, важливу роль в розгромі московських анархістів в 1918 р. зіграли ліві есери, які на той час очолювали місцеві органи ВЧК, паралельно оберігаючи спокій господарів Кремля. Через короткий проміжок часу їхній виступ проти більшовиків придушуватимуть ті самі латиські стрільці, з якими вони громили осередки чорногвардійців.

В кращих середньовічних традиціях Ленін та його свита, знищуючи політичних конкурентів, вдало маніпулюючи ними та стравлюючи їх один з одним, отримали набагато більше перемог шляхом дипломатії ніж зброєю. Військові перемоги в кращому випадку закінчувались на кордонах вчорашньої імперії, що наперед окреслило межі майбутнього «царства праці» більшовиків. А що ж до подій в Москві 1918-го року, то вони так і залишаться одним із багатьох моментів тих буремних років. Втім, дуже повчальним, але легко забутим нащадками. А забуття історії призводить до нових помилок.

Максим Оверко, для Страйку





Loading...



Залишити коментар