Чуже лихо не болить - Перший Соціальний

Чуже лихо не болить

1

231 копия

Лише лінивий зараз не говорить про ту «міграційну кризу», яку наразі можна спостерігати в країнах Євросоюзу.

За Грецією та Італією черга вже дійшла до Угорщини, Австрії та Німеччини. На черзі вже Данія та Швеція. Для українського політизованого читача/глядача/слухача це стало, так би мовити, «віддушиною» від україно – російських подій, або суто українських подій, якими заповнений наш інформаційний простір. Незнання і неувага до міжнародної панорами – одна з візитівок  вітчизняного інформпростору, на легендарному ресурсі «Українська правда» навіть немає міжнародної рубрики, є лише підпроект «Європейська правда», який досить заангажовано висвітлює політику в ЄС із проєвросоюзівських позицій. В основному, міжнародна панорама обмежується Росією та суміжними темами, як от участь російських «зелених чоловічків» у сирійському конфлікті на боці Башара Асада. Відразу після цього в Україні оживився інтерес до сирійських подій, до появи інформації про «зелених чоловічків» у Сирії цієї війни, яку іноді називають «ключовою війною сьогодення», для українського оглядача нібито й не існувало. Подібна зашореність, вузьколобість і провінційність, або, як її ще називають – «центропупізм», призводить до національної обмеженості, втрати відчуття загальносвітового контексту і виникнення установки, що весь світ нам винен. Очевидно, для того щоб світ цікавився нами – ми самі спершу повинні зацікавитися світом. Для того, щоб світова громадськість брала участь у наших внутрішньо українських справах – спершу ми повинні взяти участь у справах загальносвітових. Спочатку віддавання, а лише потім отримання. Тоді ж як позиція вічно ображеної жертви, яка замкнута в своїх внутрішніх проблемах, якій немає діла до зовнішнього світу, його болей і страждань, і яка постійно нарікає, що їй не допомагають – це шлях в нікуди.

Отже, повернімося до світу, з його болями і стражданнями. В Україні модно нарікати, що Захід, як і світова громадськість загалом, байдужі до нашої війни. Але, спитаймо в себе, чи багато хто в Україні взагалі знає, що зараз відбувається в Ємені. Чи хтось чув, що там уже півроку триває надзвичайно кровопролитна війна, в якій уже зруйновано цілі міста, люди просто помирають від голоду внаслідок блокади портів, сотні тисяч біженців пливуть до маленької африканської країни Джибуті. То чим ми тоді відрізняємося від Заходу і світу загалом із його байдужістю до наших проблем? Чи ми вважаємо, що Україна чимось краща або потрібніша для світу, ніж Ємен? Хоча, щодо останнього твердження, змушений констатувати, що епідемія «центропупізму», тобто відчуття національної виключності зайшло так далеко, що велика частина українців і справді щиро вважає, що Україна – це прадавня Аратта, найдревніша в світі Трипільська цивілізація, із найдревнішим у світі пам’ятником Кам’яною могилою, ну а про українське походження Ісуса Христа годі й згадувати. Варто ще згадати про українське походження Будди, про Магомета чи Конфуція поки не чув. Стаття про українськість Будди була опублікована в парламентському тижневику “Голос України» професором, доктором політичних наук Валерієм Бебиком, викладачем провідного в Україні педагогічного вишу. Також рекомендую його цикл передач на каналі «Тоніс», про походження всього і вся із України та від українців.

Тому змушений таки визнати, що багато українців, якщо не більшість, і справді вважають нашу країну ціннішою для світу аніж Ємен. Тут хочеться пригадати політичний курйоз, який приписують Мао Цзедунові під час його розмови з лідером італійських комуністів Пальміро Тольятті на одній із зустрічей світового комуністичного руху в Москві у 50-их роках. Тоді Мао активно просував ідею необхідності ядерної війни між комуністичним та капіталістичним блоками, та підбивав до цієї авантюри Москву, виклянчуючи в неї ядерну зброю для Китаю. Так от, якось Пальміро Тольятті спитав у Мао, якою буде доля італійців у майбутній ядерній війні. Мао ж відповів, що скоріше за все, вони загинуть, але навзаєм запитав у Тольятті з чого він взяв, що італійці настільки важливі для людства. Певно що багато українців, як і західноєвропейців, вважають, що вони чимось цінніші для людства, аніж єменці чи сирійці.

В Україні виникнення подібного комплексу можна списати на незрілість політичної нації та постколоніальний синдром. Націям, які лише стають на шлях власного державотворення дуже часто, якщо не завжди, притаманний певний месіанізм, почуття власної виключності, прагнення врівноважити насаджувану віками окупантом меншовартість власноруч створеним міфом про «богообраність». Пантюркістський месіанізм і «центропупізм» ліг в основу створеної Ататюрком Турецької республіки, міф про Холокост чи геноцид вірмен (міф – це не значить, що цих подій не існувало, це лише трактування цих подій під певним кутом) ліг в основу новостворених Ізраїлю та Вірменії. Отже, коли виникнення українського «центропупізму» ще можна списати на травми колоніального минулого, то вже зовсім жалюгідно виглядає прагнення деяких новоспечених українських патріотів додати свої п’ять копійок до лементу ситих євопейських обивателів щодо «навали мігрантів». Більше того, східноєвропейці, які самі дуже часто є заробітчанами у Західній Європі, демонструють антимігрантський шовінізм значно більш відверто та охоче, аніж звиклі до політкоректності західноєвропейці. У Польщі, яка славиться у Великобританії та Ірландії, як країна – поставник дешевих повій та сантехніків, збираються велелюдні мітинги проти «мігрантської навали». Уряд Словаччини так переживає за християнські цінності, що відмовляється приймати біженців – нехристиян. Певно, нагодувати голодного і прихистити гнаного – це вже не настільки важлива християнська цінність, хрестик на шиї значно цінніший. Дуже промовистою тут є історія з угорською журналісткою, яка поставила підніжку відомому тренеру з Сирії, одному з організаторів перших акцій протесту проти режиму Асада в своєму місті, що наразі змушений переховуватися від терору Ісламської держави. І ця ситуація є досить показовою, адже Сирія – це країна з найкращими університетами в усьому арабському світі. Серед біженців повно людей з вищою освітою, інтелектуалів.

Нещодавно у вже згадуваній «Європейській правді» була опублікована відверто ганебна расистська стаття однієї панянки з України, вкрай стурбованої смородом від натовпу мігрантів на будапештському вокзалі. Цікаво, якби, не дай Боже, російські війська дійшли до Мукачевого і українці з торбами йшли пішки до Будапешта, їй вони б смерділи так само як і сирійці? Чи піт расово чистих християн – європейців не настільки смердючий, як у чорних «бусурманів»?  Авторка також не забула згадати у статті про християнські цінності, певно Ісус коли лікував прокажених, теж принюхувався до їхнього запаху. І, звісно ж, не забула нагадати українській громаді, що мусульмани скоро позаймають всі вакантні місця в Євросоюзі, і шанобливим білим християнам – українцям вже нікуди буде податися на заробітки.

Цікаво, що на «Українській правді» постійно ведеться пропаганда толерантного ставлення до внутрішніх переселенців із Криму та зони АТО. Певно що українці, які тікають із торбами від війни не заслуговують на те, щоб принюхуватися до їхнього запаху. І я переконаний, що подібна шовіністична стаття щодо переселенців з Донбасу була б відразу знята з ресурсу. Адже це свої люди, а своє як відомо не смердить. Смердить лише чуже, сирійське.

Отже, мусимо констатувати, що західні європейці виходять на демонстрації підтримки мігрантів, виносять їм чай, бутерброди, дитячі іграшки на вокзали. Хоча, в Німеччині й побільшало випадків ультраправого насильства щодо мігрантів та антимігрантських демонстрацій, але, все ж таки, в публічному просторі вони значно програють промігрантським настроям. Тоді як у Східній Європі, де цілі міста живуть лише за рахунок переказів від заробітчан, триває боротьба за «християнські цінності» проти «навали мігрантів». І, на жаль, подібні настрої поширюються і в нашій країні, яка за твердженнями Мікаела Саакашвілі, за рівнем життя наближається до Габону, але мешканці якої вперто продовжують вважати себе «цивілізованими європейцями».

Олександр Січкар, спеціально для «Страйку»




Loading...



1 коментар

  1. Федірків Микола Миколайович on

    Те що в Європі назівають міграційною кризою насправді є для старіючої Європи благом. Мігранти це дешева кваліфікована робоча сила. Через деякий час побачимо швидкий ріст економіки Європи

Залишити коментар