Епоха хрестових походів - Перший Соціальний

Епоха хрестових походів

0

248 копия

В більшості сучасних жителів, що слідкують за геополітичною ситуацією у світі, словосполучення «Близький схід» асоціюється з усім чим завгодно крім понять «миру» та «стабільності». Навпаки, стабільністю для даного регіону стали постійні військові конфлікти різного рівня та характеру. В новітній історії період локальних війн на Близькому сході набрав помітного розмаху з початку виникнення держави Ізраїль та її постійного розширення на сусідні території. Весь цей проміжок часу, що не перевищує століття, ознаменований періодичними військовими конфліктами високої інтенсивності та безліччю прикордонних сутичок та шпигунських скандалів.

Нову сторінку в «близькосхідній епопеї» відкрила громадянська війна в Сирії, яка за кілька років втягнула цілу низку нових учасників з числа держав регіону. З появою нових гравців та все більшої кількості спонсорів змінюється та розширюється військово-політична палітра цієї війни, з’являються нові війська та озброєння в регіоні бойових дій, а також нові жертви.

Втім, аналізуючи характер та причини сучасних збройних конфліктів на Близькому сході загалом та війни в Сирії зокрема, більшість аналітиків та спостерігачів забувають про цілу епоху під назвою «Хрестові походи», що свого часу розгорнулась в цьому самому регіоні, де тоді, як і зараз, відбувалось протистояння двох світів і, водночас, низки локальних політичних гравців. Тому було б не лише цікаво але й надзвичайно актуально порівняти дві епохи військових конфліктів та провести аналогії між часовими проміжками історії.

Ісламська радикальна пропаганда вже давно встигла найменувати дії Заходу та США «хрестовим походом» проти сучасного мусульманського світу. Відповідно, блок НАТО та його союзники виступають головними хрестоносцями в сучасному «натиску на Схід». Дуже складною в цій ситуації є роль важливих близькосхідних гравців – таких як Саудівська Аравія, ОАЕ, Катар. Не зважаючи на офіційний статус військово-політичних союзників США, деякі з цих держав самі знаходяться під правлінням представників радикального ісламу та не без причин звинувачені у зв’язках з терористичними ісламістськими групами. Досить важко знайти аналогії цим гравцям в історії Хрестових походів.

Найбільш цікавою є роль Туреччини в даному конфлікті. Найбільш вдалою аналогією для неї в даній ситуації виступає роль Візантії в часи Хрестових походів. Сучасна Анкара виступає буферною зоною між ісламським світом та Заходом, при чому сама вона представляє історично мусульманську країну, що орієнтується на європейські стандарти та світський образ життя. Така ситуація відверто виглядає іронією долі, зважаючи на той факт, що епоха Хрестових походів почалась саме з протистояння турецьким завоюванням в Малій Азії, а турки-сельджуки були головною ударною силою тодішнього агресивного ісламського світу. Втім, знищивши свого часу Візантію та зайнявши її столицю, з часом Туреччина сама опинилась в так званій «візантійській ситуації» сьогодення. Подібно до старовинної східної імперії сучасна Анкара також веде свою прагматичну політику – то офіційно підтримуючи тих, хто воює проти ІДІЛ, то фактично сприяючи перемогам ісламістів. При цьому президент Ердоган (як і пізні візантійські імператори) усіляко намагається зберегти свою сильну вертикаль влади на фоні щоденного загострення внутрішньої ситуації в країні.

Роль тодішніх італійських міст-держав було б доречно порівняти з проблемами сучасного Ізраїлю – як і Візантія, вони страждали він періодичних нападів передових сил агресивного ісламу та прагнули будь-що втягнути в даний конфлікт на свою сторону якомога більше союзників. Одній з найцікавіших сторін в сучасній війні на Близькому сході – курдам, можна цілком справедливо знайти аналогію в обличчі тодішніх вірменських князівств, що намагались зберегти свою самостійність і вистояти перед загрозою невпинного ісламського наступу.

Релігійний фактор і в наш час відіграє значну роль в сучасній політичній ситуації на Близькому сході, проте, сьогодні війна ведеться не за «гроб господній», а за багаті нафтові родовища регіону для експлуатації яких західним лідерам потрібно встановити лояльний політичний режим під вивіскою демократії, а дрібнішим локальним гравцям (до недавнього часу таким був ІДІЛ) – банально взяти родовища під збройний контроль.

Власне, справедливо зазначити, що крім релігійних мотивів для Хрестових походів існувала також масам прагматичних та економічних приводів: зниження кількості населення в переповненій Європі, встановлення контролю над торговими шляхами тощо. Все ж час іде, технологічний прогрес неймовірно виріс, проте, лишаються незмінними певні фундаментальні принципи протистояння Заходу і Сходу. Мусульманське боєздатне населення і його кількісний потенціал було і лишається набагато чисельнішим за західні військові контингенти (хоча й врази якісніші), проте, набагато менш мотивовані в порівнянні з сучасними «воїнами ісламу». Афганістан, Чечня та їм подібні гарячі точки мусульманського світу показали, що європейський солдат, якого вчора призвали на неймовірно далеку для нього війну, не має відповідної мотивації щоб вбивати та помирати в чужих для нього пустелях та горах.

Якщо війна в Афганістані, що стала однією з останніх для «радянської імперії», була незрозумілою для багатьох військовослужбовців СРСР (людей, вихованих в тоталітарній системі), то малоймовірно, що до участі в подібних конфліктах всерйоз можна мотивувати європейського чи американського військовослужбовця під вивіскою «боротьби за демократію». Взагалі все менше громадян на Заході прагне воювати чи когось захищати, особливо за межами не те, що своїх держав, а своїх приватних ділянок. Тому, в якості порятунку для реалізації військово-політичних завдань сильних світу цього, приходять приватні військові компанії з добре підготовленим та фінансово-мотивованим людським ресурсом. Втім, навіть професійні та високооплачувані найманці сучасної епохи, навряд чи можуть бути однаково мотивованими з аби як озброєним, проте, фанатичним бійцем-ісламістом, що однаково готовий як вбивати, так і померти (найманці здебільшого налаштовані лише до першого).

Як нам відомо з історії, Хрестові походи закінчились втратами всіх завоювань для християнської коаліції і призвели до остаточного падіння Візантійської імперії, підпустивши сили ісламу на територію Європи. Сучасна боротьба проти ісламського фундаменталізму та тероризму, що ведеться коаліцією сил Заходу, так само спрямована не на встановлення миру в регіоні, а на економічний контроль та встановлення влади підконтрольних політичних урядів. Весь цей процес перемішаний з низкою внутрішніх інтриг, подібних до тих, що велись очільниками Хрестових походів. Сучасна Візантія зі столицею в Анкарі, так само веде власну гру з метою розширення політичного впливу в регіоні, при цьому ризикуючи в повній мірі повторити долю своєї попередниці.

За подібної ситуації та способу ведення війни проти ІДІЛ, для останніх все може скластись цілком благодатно, чого не скажеш про їхніх регіональних противників. Черговий повтор історичних помилок «афганських воєн» та значні втрати з боку антиісламістської коаліції в кінцевому результаті цілком може призвести до виникнення повноцінного сучасного халіфату з работоргівлею та власними нафтовими родовищами. Втім, проводячи аналогію з геополітичними наслідками Хрестових походів, можна досить впевнено стверджувати, що така ситуація може мати важливі наслідки для Європи: починаючи від загострення економічної ситуації до падіння цілих політичних систем.

Максим Оверко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар