Епоха заходу національних держав - Перший Соціальний

Епоха заходу національних держав

0

293 копия

ХХІ сторіччя вже по-трохи входить в історію, як час інноваційних технологій та нових ідей. В контексті масштабних геополітичних змін наш час поки-що не можна рівняти з попереднім сторічним проміжком часу з двома світовими війнами та приходом на політичну арену світу зразу декількох нових ідеологій, проте, вже зараз стають помітними нові тенденції, які, можливо, покликані змінити політичну карту світу чи, хоча б, значну його частину.

Якщо “пороховою бочкою” Європи (а з нею і всього світу) в ХХ ст. вважались багатонаціональні та нестабільні Балкани, то “балканами” сучасного світу є Близький Схід, населений великою кількістю народів та етнічних груп, насичений величезною кількістю стратегічних ресурсів, а також розпалений релігійними протистояннями і зовнішніми політичними впливами. А ще його роздирають війни, як і сто років тому.

Сучасна громадянська війна в Сирії за своїми масштабами та кількістю великих і малих учасників чимось нагадує громадянську війну на теренах Російської імперії – ідеологічні та релігійні протистояння тісно переплелись з долею малих народів, що прагнуть самовизначення та суверенітету, або просто намагаються вижити в м’ясорубці ідеологічної війни.

Серед учасників сирійського театру військових дій найбільш помітними та відомими є курдські загони самооборони та релігійні фанатики “Ісламської держави”. Гостроти додає абсолютна різнополярність цих двох сил, що призводить до жорстокого ідеологічно-збройного протистояння.

Якщо мета ісламістів – це побудова на теренах Сирії та Іраку нового халіфату, що має невпинно розширятись військовим шляхом, то для курдів це намагання вижити в самому горнилі війни і шанс реалізувати багаторічні спроби отримання суверенітету і об’єдання. Їхню позицію прийнято вважати класичним ірредентизмом, що в перспективі має привести до виникнення незалежного Курдистану на території Сирії, Іраку та Туреччини.

Звісно, політичні сили курдів не є монолітними, вони представлені буржуазно-демократичним та соціалістичним вектором. Раніше обидві сили ставили своєю задачею виникнення незалежної курдської держави, але, якщо демократи лишились на старих позиціях, то соціалістична РПК за останній час еволюціонувала від сталіністських позицій до більш прогресивних. Це в корні змінило погляди соціалістичного крила політичного авангарду курдів на завдання та роль держави.

Наслідком колоніального панування імперій ХХ-го сторіччя стало виникнення багатьох нових країн зі штучними кордонами та політично не сформованими націями. В близькосхідних реаліях поліетнічності та поліконфесійності це призвело до формування стану замороженого конфлікту, який з найменшим послабленням стабільності в історично нестабільному регіоні виливається в етнічні та релігійні чистки.

Спроба побудови суверенного Курдистану довгий час виглядала здоровим намаганням однієї з найбільших бездержавних націй до об’єднання та виживання в близькосхідній м’ясорубці. З падінням іракського режиму Саддама Хусейна, що запам’ятався місцевим курдам етнічними чистками, почали активні державницькі процеси всередині курдської автономії. Ця ситуація відкрила очі на велику кількість підводних камнів і породила нові тенденції в політичному житті Курдистану.

В соціалістичному крилі курдських політичних еліт відбулось глобальне переосмислення задачі і цілей національно-визвольної боротьби. Не бажаючи повторювати помилки минулих поколінь національних революціонерів протягом всієї історії, курдські соціалісти з РПК поступово перейшли до пошуку альтернативи побудові національної буржуазної держави. Ці ідеї були сформовані лідером РПК Абдуллою Оджаланом в книзі під назвою “Демократична цивілізація”.

Що стало причиною виникнення подібних ідей і “зради” соціалістичним крилом курдів загальної мети з побудовою суверенної буржуазної держави? Окуповані та колонізовані європейцями протягом століть історії країни і цілі материки, більшість яких отримала незалежність лише в середині ХХ ст., швидко зрозуміли фіктивність свого суверенітету і в кращому випадку лишились сировинними та економічно залежними від своїх вчорашніх метрополій (або на місце яких прийшли нові західні сюзерени з інвестиціями та власними правилами).

Переосмислюючи ситуацію що склалась, відомі політичні діячі та революціонери країн Третього світу (найяскравіше це проявилось в Африці та Латинській Америці)зрозуміли, що поодинці вчорашні колонії не зможуть змінити свого стану і розірвати пута економічного та політичного рабства. Тому активної популярності стали набувати ідеї об’єднання вчорашніх колоній, схожих за культурою, мовою та історичним минулим.

Так, в Латинській Америці концепцію об’єднання вчорашніх іспанських колоній сформував теоретик кубинського визвольного руху Хосе Марті, а на практиці намагався реалізувати Ернесто Гевара. Африканською альтернативою серед арабських країн стали панарабістські настрої, які на практиці кілька разів виливались у створення федерацій з найбільших держав регіону. Втім, африканські приклади характерні застосуванням старих механізмів в нових формулах, тому подібні спроби показали свою помилковість і провалились на практиці. Вже пізніше, лівійський лідер та диктатор Каддафі проаналізував ці тенденції та сформував нове бачення інтеграції вчорашніх колоній у своїй “Зеленій книзі”. Тому ідеї курдських соціалістів з РПК сьогодні не є чимось абсолютно новим, а навпаки демонструють прогресивні ідеологічні зміни в досить молодому та здоровому практичному рухові.

Цікавим є те, що в цій ситуації найближчі фактичні вороги незалежного Курдистану в обличчі “Ісламської держави” так само не плануюють обмежувати свої ідеологічні намагання будь-якими кордонами чи націями. Як зазначає американський дослідник Скотт Атран – ісламісти з ІД виступають сьогодні найбільшим добровольчим формуванням, яке паралельно з боями за території в Сирії та Іраку, намагається розпалити пожежу війни та терору в місцях проживання сучасних “хрестоносців”, як називає Західну цивілізації ісламістська пропаганда. Сотні тисяч рекрутів нового Халіфату стікаються на Близький Схід і в пропагандистських відео публічно знищують документи та інші символи своєї приналежності до тої чи іншої держави.

Тому надзвичайно помилковими є прогнози того, що очільники ІД намагаються побудувати фундаменталістський анклав на Близькому Сході. Так само як російські більшовики розглядали РФСРР лише як плацдарм для стрибка в Європу. І навіть якщо Ісламська Держава в силу тих чи інших геополітичних умов зможе створити близькосхідний Халіфат, проте, перейде на дипломатичний рівень відносин з “хрестоносцями” – це стане початком кінця, адже знівелює саму ідею ісламістів. Так само як поразка “перманентної революції” та побудова СРСР знівелювали ідеї більшовиків. В такому випадку на Близькому Сході виникне новий союзник США чи РФ, що мирно торгуватиме нафтою під прапорами Мухаммада. Хто не вірить в можливість подібного – може звернутись до прикладу Саудівської Аравії.

Ці протилежні приклади – прогресивні в РПК та деструктивні в ІД, демонструють одну загальну тенденцію – активні намагання знищити сучасні геополітичні корднони. При чому не для розширення одних держав за рахунок інших, як це відбувалось в ХХ ст., а задля глобальної зміни політичної карти світу, зміни цілої системи відносин, що існує з 1648-го року. І хоч Західний Світ ще виглядає досить міцним, проте, європейські держави вже похитуються під впливом внутрішніх та зовнішніх негараздів, а вихідці з Третього світу поступово затоплюють вчораншні метрополії, несучи з собою близькосхідні тенденції. І якою буде карта майбутньої Європи та значної частини світу залежить від концепції яка переможе – “демократично-цивілізаційноЇ” чи фундаменталістської.

Максим Оверко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар