Галичани в республіканській формі

0

332

«Українці, зв’язуючи сучасність з героїчною боротьбою  минулих часів, створили загін імені Тараса Шевченка… в’язень царських казематів,  каторжанин диких степів, переслідуваний і ненависний владі поет, підіймається на широких полях Іспанії».

З інтерв’ю бійця роти ім. Шевченка Юрій Великановича бригадній газеті «Домбровщак»

Коли заходить мова про військові формування жителів Західної України 20-го століття, то перше що приходить в голову сучаснику – це УГА, УПА чи дивізія «Галичина». Втім, дуже мала кількість людей, зокрема самих галичан, чули про існування роти ім. Шевченка. Тому, коли сьогодні різноманітні недоброзичливці звинувачують жителів Галичини в колабораціонізмі на користь нацистів, вони не знають і, скоріш за все, не хочуть знати про те, що галичани були на боці сил, які першими в історії дали бій нацизму.

Наприкінці літа 1936 року в Іспанії почався військовий заколот проти республіканського уряду, який швидко переріс в громадянську війну. Оскільки конфлікт мав чітке ідеологічне забарвлення, він не міг обійтись без втручання зовнішніх сил. Якщо антиреспубліканські сили мали за собою регулярну армію та іноземний легіон, що підкріплювались військовою підтримкою своїх покровителів з боку фашистської Італії та Третього Райху, то урядові сили розраховували в першу чергу на загони республіканців та іноземних волонтерів. Вже пізніше до цього додалась підтримка з боку держав-союзників та СРСР, які вели в цій війні власну гру.

Подібний баланс сил з самого початку був нерівним, втім, це не зупинило невпинного притоку добровольців з Європи, серед яких були і наші співвітчизники. Перший ешелон складався з українців, які працювали на шахтах Франції та Бельгії і вони першими опинились в воюючій Іспанії. Пізніше до них долучилось кількасот галичан-добровольців. Якщо в першій групі були українські робітники, що керувались не ідеологічними мотивами а скоріше класовою свідомістю та відчуттям справедливості, то другий ешелон галичан мав у своєму складі членів КПЗУ (Комуністичної партії Західної України), відповідно там були присутні організаційна дисципліна та організаційна вмотивованість.

Дуже скоро в Іспанії опинилось близько тисячі українців, проте, вони так і не утворили окремого військового формування. 5 липня 1937 року керівництво КПЗУ сформувало роту ім. Шевченка,  яка ввійшла до складу 13-ї інтербригади ім. Домбровського. За спогадами сучасників, рота ім. Шевченка вважалась живим пам’ятником великому поету-революціонеру, що надзвичайно надихало галичан-добровольців. Девізом формування стали рядки з «Заповіту» Т.Г. Шевченка, а згодом керівництво роти створило власні агітаційні. В українсько-польській бригаді знайшли собі місце як і учасники Визвольних змагань 20-х років минулого століття, так і бійці повстанської армії Махна.

В першій ж бою, роті інтернаціоналістів довелось зіткнутись зі своїми антагоністами – найманцями з іспанських колоній, де бригада ім. Домбровського з важкими втратами розбила марокканську кінноту. Подальші бої українські добровольці проводили у важких умовах і з переважаючими силами ворога. Оборона гірської місцевості, боротьба з танками – все це довелось пережити галичанам в далекій Іспанії. Несучи важкі втрати, залишаючи на полі бою вбитими командирів та кращих бійців, рота проявила великий героїзм та заслужила славу серед місцевого населення. Коли 28 жовтня 1938 року в Барселоні відбувся прощальний марш інтернаціональних бригад, де українців шанували як бійців одного з найбоєздатніших підрозділів громадянської війни в Іспанії.

Втім вдома, в окупованих Польщею Галичині та Волині, українських комбатантів чекали не визнання і підтримка, а концентраційні табори, де вже перебувала значна кількість українських націоналістів та членів КПЗУ, ворожих режиму Пілсудського – фактично місцевому фашизму. А в самому СРСР в тому ж таки 1938 році саму КПЗУ було звинувачено у «фашизмі» і заборонено.

Максим Оверко, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар