Хунта буде! - Перший Соціальний

Хунта буде!

0

194 копия2

У всіх на слуху зараз резонансні затримання Дениса Поліщука та Андрія Медведька за звинуваченнями в убивстві Олеся Бузини. Також відбувається тиск силових органів на неофашистське угрупування «Реванш», у Вінниці СБУ вилучило тираж газети «Провокатор», пов’язаної з «Реваншем» та «Чорним комітетом», на представників якого теж тиснуть силовики. Очевидно, що для ультраправих настав свій 37-ий рік. Ця ситуація виглядає дуже промовисто, зважаючи на те, що останній рік-півтора в ультраправому середовищі поширилася мода на «хунту». У пересічного політизованого обивателя (а інших в Україні не існує) слово «хунта» асоціюється зі страшилками російської пропаганди про «кієвскую хунту». Реальної ж хунти для обивателя не існує, – вона існує десь далеко, може в Латинській Америці, але не в наших краях. Історичний досвід також сприяє такій позиції – військова хунта – це і справді невластиве явище для нашої політичної культури. Єдина військова хунта, яка в нас була – це декілька днів ГКЧП в 1991 році.

Для ультраправих же все зовсім інакше. Для них теж не існує ніякої «кієвской хунти», але не тому що її просто бути не може, як для обивателя, а зовсім навпаки – тому що хунта це щось дуже чудове і величне, яким соромно називати нинішній ганебний режим. Коли для обивателя нинішня влада це на щастя не хунта, то для ультраправого – це на жаль не хунта. Ультраправим би хотілося справжньої хунти, та де ж її взяти… Тут треба розібратися відразу з декількома моментами, завдяки яким ми переконаємося, що реальна хунта і той ідеалізований образ хунти, який уявляють собі ультраправі – це, як кажуть в Одесі, «дві великі різниці».

Почнемо з кінця. Чому праві взагалі вважають, що на чолі хунти обов’язково повинні бути військові? А якщо на чолі хунти буде скромний вінницький кондитер – то вона що, стане від цього менш хунтою? Нагадаю, що парламент прийняв закон про військовий стан, який так завзято лобіював наш президент. Відповідно, коли російські окупанти та їхні колаборанти перейдуть у повномасштабний наступ (експерти кажуть, що це станеться вже цього літа), тоді президент просто оголосить військовий стан. Це й буде хунтою по-суті, адже будуть відмінені всі демократичні права і свободи. При цьому, формально у нас буде демократична республіка. Якою керуватимуть авторитарними методами не молоді офіцери в симпатичній формі, а простий кондитер та «паркетні генерали» з Генштабу.

Цей варіант хунти є найбільш вірогідним, зважаючи на таку річ: часи Холодної війни закінчилися, Захід змінився. Раніше Захід готовий був підтримувати хоч чорта лисого, лиш би той зупинив просування «червоної загрози». Після завершення Холодної війни все змінилися. Захід «злив» свого улюбленця Піночета та інших латиноамериканських диктаторів. Так само Захід посприяв ліквідації режиму апартеїду в ПАР, коли в тому відпала необхідність. Суспільна думка країн Заходу теж змінилася. В 1990 році стало відомо про підтримку західними спецслужбами неофашистських терористів у Італії, Бельгії та інших країнах Європи. Про підтримку Америкою латиноамериканських диктаторів, в тому числі й сучасними знаряддями для катувань, стало відомо ще раніше. Наразі Захід готовий підтримати якийсь відверто антидемократичний режим лише в тому випадку, коли він воює з ісламом. України, як ми розуміємо, це не стосується.

Тоді ж як підтримка Заходу для нашої країни критично важлива. Адже Україна повністю залежна від західних кредитів. Та й у військовій сфері всі чекають обіцяної американської зброї, без якої нам важкувато буде виграти війну з Росією, яка не відчуває нестачі сучасної зброї. Відповідно, навіть якби в Україні й прийшли до влади внаслідок перевороту якісь молоді офіцери – їм би все-одно прийшлося шукати шляхів до порозуміння із Заходом. А, як показує ставлення посла США до останнього гей-параду в Києві та американського сенату до полку «Азов» – відвертих неофашистів Захід уже терпіти не збирається. Тому, нашим гіпотетичним молодим офіцерам прийдеться вибирати поміж фашизмом та західним озброєнням та кредитами. Не важко здогадатися, що вони виберуть.

Ще один момент. У правих є уявлення про хунту, як про якийсь міфічний режим молодих офіцерів-ідеалістів, що будуть ночами не спати, дбаючи про добро нації. Тоді ж як досвід військових диктатур у країнах Третього світу показує, що таких режимів є жалюгідна меншість. Всі вони були лівими, і всі вони потім виродилися у щось подібне до брежнєвського СРСР. Муамар Каддафі – красномовний приклад. Праві ж військові режими у більшості своїй – це химерна суміш військових, неофашистів і криміналу, на кшталт болівійського «гарсіамесизму». Єдина сфера економіки, де такі режими досягали зростання – це виробництво наркотиків. Якщо говорити про українські реалії, то це буде влада колективної роти «Торнадо», де зґвалтування чоловіків буде не справою кількох збоченців, а державною політикою.

Як показує досвід реальних військових хунт у країнах Південної Америки, їх зазвичай очолюють кадрові військові, а не добровольці з півторарічним стажем. А військові офіцери – це люди номенклатурного мислення, які не люблять самодіяльності. Неконтрольовані ультраправі зірвиголови їх лякають не скільки своїми ідеологічними поглядами, скільки своєю неконтрольованістю. Тоді ж як відновлювати контрольованість офіцери мають звичку досить жорсткими методами. Прогнозую, що в умовах встановлення в Україні військового режиму всі нинішні ультраправі організації будуть заборонені. Частина з їхніх представників буде включено до нового режиму, за відмову від публічного відстоювання своїх поглядів. Занадто ж відверті неофашисти будуть знищені тим чи іншим способом. Власне, в Україні це вже відбувається. Наприклад, ультраправі з полку «Азов» не зазнають жодних репресій з боку міністра Авакова. Навпаки, МВС їм виділяє все серйозніше озброєння. Азовці, в свою чергу, не компрометують себе публічною участю в розгоні гей-парадів та чомусь подібному.

На фоні всіх наведених вище тез, було б дуже цікаво прослідкувати еволюцію ставлення ультраправих до такої любої їхньому серцю ідеї хунти. Як зазначають самі ультраправі, пік репресій ще попереду – 37-ий рік лише починається. З цієї ситуації можливі два кардинально протилежні виходи. Перший – розчарування в авторитарних ідеях. За історичними прикладами далеко ходити не треба –  це відхід ОУН від авторитарних ідей, остаточно закріплений на 3-му Надзвичайному Великому Зборі. Коли похідні групи оунівців у 1941-42 роках зіштовхнулися з реаліями сталінського авторитаризму на підрадянській Україні, до них почало доходити, що авторитаризм в стилі Донцова буде нічим не кращий за його сталінський аналог. Другий же варіант для ультраправих – це очікування «справжньої хунти». Подібний мазохізм є одним із невід’ємних атрибутів політичної культури сталінізму. Наприклад, у Східній Німеччині існували підпільні групи ходжаїстського спрямування. Вони надзвичайно жорстко критикували саму НДР, її поліцейські порядки, засилля спецслужб, називаючи її не інакше як «соціал-фашистською державою». При цьому, за ідеал їм слугувала ще більш авторитарна і поліцейська Албанія – одна з найжорстокіших диктатур у світі на той час. В нашій історії теж маємо схожі приклади. Як згадує покійний дисидент Леонід Плющ у своїх спогадах, затяті сталіністи в 30-их роках, навіть потрапляючи в табори ГУЛАГу за відверто надуманими звинуваченнями, продовжували залишатися переконаними сталіністами. В таборах вони співали «Я другой такой страны не знаю, где так вольно дышит человек», відстоювали до хрипоти правильність сталінізму в дискусіях з іншими ув’язненими. Вони вважали, що репресивна система загалом організована правильно, просто в неї якимось дивом потрапляють хороші люди. Певно агенти Троцького постаралися.

Це мені нагадало як захисники Андрія Медведька скрізь наголошують, що він лейтенант міліції. Вони, мабуть, думають що це йому якось допоможе. Або пишуть, що вони самі агітували правих вступати до легальних батальйонів МВС. Як бачимо, Аваков не оцінив державницьких устремлінь наших ультраправих. Те ж саме із палкою підтримкою правими встановлення військового стану. При цьому, вони ж критикують Генштаб і його очільника Муженка за бездарне керівництво армією та організацію котлів. А що буде, коли ці люди матимуть всю повноту влади в країні? Воістину, права рука не знає, що робить ліва… Так само,  мені важко зрозуміти одночасну критику режиму Януковича за авторитаризм, звинувачення Авакова і Порошенка за встановлення поліцейської держави і, в той же час, підтримку встановлення диктатури. Може в головах у правих ці взаємозаперечні думки якось і уживаються, але суспільство, яке вже успішно повставало проти репресивного режиму, навряд чи стане довго терпіти його «патріотичний» аналог.

Якщо хтось із представників ультраправого табору спромігся прочитати цю статтю, то спеціально для нього зазначу: військова хунта, зазвичай, це середня лінія поміж революцією та реакцією. Вона знищує як відвертих революціонерів, так і відвертих реакціонерів. Я не знаю з ким із цих двох Ви, ультраправий читачу, себе ідентифікуєте, але, немає сумніву, що Ви все-одно будете знищені. Хіба що Вам пощастить зайняти тепле містечко в каральних органах нового режиму та сприяти репресіям проти своїх колишніх однодумців. Тоді змушений Вас поквапити – кількість теплих місць обмежена. Тоді як міліцейські лави вже ломляться від молодих хлопців з неполіткоректними татуюваннями.

Олександр Січкар, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар