Ідеологія: походження і значення терміну

0

ideology

Авторство терміна “ідеологія” приписується Антуану де Трeйсі – видатному французькому філософові часів Французької революції. Розвиваючи ідею Френсиса Бекона про те, що призначення науки полягає не тільки в накопиченні знань, але й у “поліпшенні життя людей на землі”, Трейсі ввів поняття “науки про ідеї”, покликаної служити людству і навіть рятувати його, звільняючи людський розум від забобонів. У 1795-1799 роках згідно з декретом уряду Директорії Трейсі очолив розробку “ідеології”, котра повинна була перетворити першу Французьку республіку на раціональне, побудоване на наукових принципах співтовариство.

Перше критичне визначення ідеології належить класикам марксизму, зокрема Фридрихові Енгельсу (1820-1895). Енгельс визначає ідеологію як хибну свідомість, що спонукає до дії. Хибність її грунтується на поверховій та емоційній оцінці тих сил і чинників, що спонукають окремого індивіда чи групу до суспільної активності. Таким чином, Енгельс наголошує на тому, що ідеологія є ірраціональною за своєю природою.

Наступний крок у вивченні феномена ідеології зробив німецький соціолог Карл Мангейм (1893-1947). Він виокремив ідеологію, яка становить світогляд панівного класу та скеровується на те, щоб зберегти існуючий лад, і утопію, що є світоглядом поневолених, спрямованим на зміну існуючого стану справ.

Американський соціолог Деніел Белл у своїй праці “Кінець ідеології”, яка вийшла в світ 1960 року, проголосив тезу про те, що політичні ідеології, призначенням яких є мобілізація суспільних груп заради суспільних змін і які апелюють до метацінностей, втрачають своє значення в постіндустріальному суспільстві. Проте Белл поспішив із пророцтвами, адже, як показав подальший перебіг подій, ідеологія і надалі залишається ключовим елементом суспільного і політичного життя, окреслюючи місце людини в сучасному світі загалом.

Власне, ця “живучість” ідеології зумовила той факт, що вона й сьогодні є одним із найбільш популярних предметів дослідження для сучасної філософії, соціології, політичних наук.

Ми розглядаємо ідеологію насамперед як феномен, що відноситься до сфери суспільної взаємодії. Отже, слід наголосити на тому, що ідеологія функціонує в сфері відносин між суспільними індивідуумами, котрі, з одного боку, складають аудиторію, до якої звертається ідеологія, а з іншого – виступають як провідники, за допомогою яких ідеологія перетворюється на соціальну практику.

Згідно з твердженням видатного французького філософа Луї Альтюссера (1918-1990) ідеологія є вічною, адже вона постійно відроджується і маніфестується в своїх суб’єктах та їх практиці, хоча її форми є змінними.

Власне, цей ідеологічний “rebis” (річ, що має подвійну природу) виступає в Альтюссера як суб’єкт, сформований “зверненням”, “закликом” ідеології, котрий водночас реалізує власну “ідеологічну суб’єктивність” у легітимній суспільній практиці. Цю ситуацію ілюструє відомий малюнок Моріса Ешера (1898-1971), на якому представлено дві руки, котрі малюють одна одну.

У зв’язку із цим виникає питання, як ідеологія “рекрутує” ідеологічні суб’єкти і як ця суб’єктивність проявляється, де знаходяться її межі. На ці запитання Луї Альтюссер спробував відповісти у своїй праці “Ідеологія та ідеологічні інститути держави”.

Альтюссер загалом розуміє ідеологію в річищі ортодоксального марксизму, а саме як “репрезентацію удаваного ставлення індивіда до реальних умов його життя”. Розвиваючи цю тезу, Альтюссер далі зазначає: “Те, що ідеологія представляє, є не системою реальних законів і правил, які керують життям індивіда, але ілюзорним ставленням тих самих індивідуумів до реальних умов, у яких вони існують”.

Проте слід зазначити, що “реальне” – це продукт нашого ставлення до умов існування. Адже індивід не в змозі осягнути систему суспільних відносин як ціле, а водночас він має потребу впорядкувати для себе цю систему. Власне, ця потреба заповнити порожнечу між власною особою і соціумом створює “двійника” істинного усвідомлення у вигляді поглядів, вірувань, міфів, що формують ідеологію. Таким чином, за Альтюссером, ідеологія становить сукупність ідей, відірваних від матеріального субстрату суспільних відносин, тобто “реальне” для нас у нашому досвіді завжди опосередковується ідеологією.

З іншого боку, матеріальним утіленням панівної ідеології є ідеологічні інститути держави, насамперед родина, школа, церква, ЗМІ. Власне, за допомогою цих інститутів здійснюється продукування і репродукування ідеології.

Альтюссер загострює дану тезу, стверджуючи, що ідеологія не тільки слугує тому, щоб підтримувати status quo в суспільстві, але відтворює суспільну систему як таку, насамперед домінуючу економічну формацію.

В індивідуальному вимірі ідеологія реалізується за допомогою вчинків, дій. Ці останні залежать від легітимних суспільних ритуалів, зумовлених, у свою чергу, ідеологічними інститутами держави.

Олег Ярош

“Медіа-навігатор”, Київ. №13





Loading...



Залишити коментар