Казка про світле майбутнє - Перший Соціальний

Казка про світле майбутнє

0

185

Нещодавно в кінотеатрах (принаймні, київських) закінчився показ голлівудської картини «Земля майбутнього: світ за межами». Цей фільм помітно вирізняється із того кіно продукту, що зазвичай ми бачимо в наших кінотеатрах. Хоча фільм і має багато типово голлівудських рис, а в головній ролі грає супер – зірка Джордж Клуні, проте він кардинально виділяється із мейнстріму. Виділяється, по-перше, своєю виразно етичною спрямованістю. По-друге, оптимізмом і вірою в світле майбутнє. Ці риси були характерними для радянського кінематографу часів хрущовської відлиги. Наприклад, фільм «Мрії назустріч», за сценарієм українського письменника-фантаста Олеся Бердника, знятий на одеській кіностудії. Уявити ж подібні настрої в сучасному Голлівуді скидається на справжнє чудо.

Чим нам цікавий цей фільм? Тим, що це не просто розважальний бойовичок, –  це певний кіно маніфест. Який доносить до глядача чіткий погляд на світ, окреслену утопію. Що ж це за утопія? Це утопія технократії та сцієнтизму. Зараз розбермося, що значать ці високочолі терміни. У фільмі яскраво демонструються усі принади сучасної науково-технократичної цивілізації Заходу. На роль її батьків – засновників автори фільму призначили Томаса Едісона, Нікола Теслу, Гюстава Ейфеля і Жюля Верна. Фактично, ми маємо справу з цілою технократичною релігією. Ця четвірка – це її пророки. Священниками цієї релігії є інженери. Священними книгами – підручники з фізики. Знаковим є образ покинутого космодрому на мисі Канаверел. Для технократа це як занедбаний храм для православного.

Основним злом нашого часу, як нам демонструє фільм, є невіра у світле майбутнє і песимізм. Саме ж світле майбутнє зображається виключно як тріумф високих технологій, які автоматично приносять людям радість. Ну, принаймні, люди майбутнього виглядають щасливими, а головну героїню, яка в це майбутнє потрапляє, нічого крім зовнішніх технологічних виявів цього майбутнього не цікавить. Для неї ракети і механізми значно цікавіші, ніж люди. Сама земля майбутнього показана таким собі вдосконаленим Сингапуром – містом високих технологій.

Ну що ж, така думка має право на життя, чому б нам не погодитися з нею? Мабуть тому, що ми вже дорослі люди і не віримо в казки! До речі, фільм знятий студією «Дісней» і, схоже, що з прицілом саме на підліткову аудиторію. Підхід авторів фільму до проблеми майбутнього абсолютно хибний, що я вам і постараюся довести. При  цьому, сама ідея оптимістичного погляду в прийдешнє цілком слушна і заслуговує похвали. От, тільки, це повинен бути тверезий погляд і дорослий, базований на фактах, оптимізм. А не дитяча в те що «завтра будет лучше чем вчера».  Технокркатичний підхід, який так завзято демонструють автори фільму є звичайнісіньким «симулякром», як люблять казати сучасні французькі філософи- постмодерністи. Симулякр  –  це така річ, у яку всі вірять, але ніхто її не бачив, якщо пояснювати простими словами.

Чистісінької води симулякром є ідея про постійний всезростаючий технологічний розвиток. Як казав геніальний радянський фантаст і утопіст Іван Єфремов, «будова не може підійматися без кінця».  Це не лише красивий афоризм, якими зараз переповнені соцмережі, а тверезе спостереження за еволюцією цивілізації. Подібну позицію розвивають наші сучасники – київський політолог і прогнозист Володимир Стус, а також російський «неортодоксальний лівак» Сергій Виноградов, автор теорії «Інформізму». Якщо коротко, то їхній підхід полягає в наступному:  розвиток цивілізації подібний до діяльності людського серця, яке діє за принципом постійного скорочення і розширення. Так і суспільні формації поділяються на фази екстенсивного та інтенсивного розвитку. Які почергво змінюють одна одну: екстенсивне рабовласництво змінилося на інтенсивний феодалізм. Екстенсивний капіталізм зміниться на інтенсивний посткапіталізм.

На початку фази екстенсивного розвитку відбувається науково – технічна революція. Це епоха торжества науки і техніка. При переході до інтенсивного розвитку наука злітає зі свого п’єдесталу. Тут також дуже важливий момент – це можливість для зовнішньої колонізації. Якщо вона є – тоді процес проходить значно менш катастрофічно. Він, так би мовити, «гаситься» за рахунок зовнішньої колонізації. Як зазначає Володимир Стус, європейська цивілізація, на відміну від східної, формувалася у дуже сприятливих обставинах. Закінчення технологічного стрибка завжди змінювалося зовнішньою колонізацією. Це і Римська імперія, і Хрестові походи, і відкриття Нового світу. На відміну від, наприклад, китайської, індійської чи японської цивілізацій. Вони оточені морем, горами, пустелями. Відповідно, коли фаза стрибка інтенсивного розвитку закінчувалася – починався справжній апокаліпсис. Вся історія Китаю є цьому підтвердженням. Внаслідок цього сформувалося два зовсім протилежні підходи до прогресу. Російський аналітик Сергій Переслегін це називає  «часо – орієнтованою» та «дао – орієнтованою» цивілізаціями. Європейська цивілізація не мислить себе поза рамками постійного науково – технологічного прогресу і географічного розширення. У східній цивілізації підхід абсолютно протилежний: домінує циклічний підхід до історії,дослідження внутрішнього світу людини цінувалося більше за експериментальну фізику і т.д.

І тут ми підходимо до найцікавішого: європейська цивілізація вперше за всю свою історію опинилася перед межею розширення. Є така версія, що капіталізм не може жити без постійного пограбування некапіталістичної периферії. Коли ж ця периферія закінчується – він починає пожирати сам себе. Це саме те, що ми зараз і спостерігаємо. Епоха споживацтва – це саме розвиток капіталізму вглиб самого себе. Якщо ніготь довго не підрізати – він починає вростати в шкіру пальця ноги. Так і капіталізм позбавлений можливості ефективної колонізації космічного простору, що могло б стати порятунком для нього, почав вростати сам в себе. Продукуючи нескінченні штучні потреби та різного роду цяцьки, щоб їх задовольнити. Гагарін не став новим Колумбом , – рятівником капіталізму. Тому пом’якшувати удар тепер уже буде нічим.

Стус пише, що процес розпаду сучасної індустріально – капіталістичної системи буде нагадувати розпад СРСР. З тією лише різницею, що розпад СРСР амортизував Захід. Тоді ж як розпад самого заходу пом’якшувати вже буде нікому.

Стус також наводить парадоксальне твердження, що попри те, що ми зараз бачимо появу нових гаджетів мало не щотижня, але, насправді, науково – технічний прогрес сповільнився і почав серйозно пробуксовувати ще з 1970 – х років 20 століття. Про це не дуже люблять говорити по телебаченню, натомість годуючи довірливого глядача все новими розповідями про прийдешні гаджети. Але фаза уповільнення науково – технічного розвитку зміниться остаточним розпадом. Стус називає це «Часом смути». Виноградов «новими Темними віками». Це повна протилежність епохи первісного стрибка. Її ліквідація, по суті. Яка звільняє місце для виникнення нового суспільного укладу. Як стверджує Виноградов, кожна нова суспільна формація є синтезом попередньої із ще попереднішою. Тобто, феодалізм = античність + родо – племінний лад, капіталізм = феодалізм + античність, а майбутній посткапіталізм = капіталізм + феодалізм.

Уже згаданий Сергій Переслегін, у своїй передмові до збірки творів Івана Єфремова, описує утопічний світ Івана Єфремова, зображений у його геніальних творах «Туманність Андромеди» і «Година Бика» саме як пост капіталістичну цивілізацію, що виникла на основі східної, а не західної моделі. Тобто, це скоріше за все, і є справжнім описом нашого світлого майбутнього. Чим воно відрізняється від того, що зображено у фільмі «Земля майбутнього»? В першу чергу, переорієнтацією з науково – технічного розвитку на розвиток самої людини. При збереженні самого науково – технічного прогресу. Ніхто краще не описав глибинну суть цього нового світу, як Еріх Фромм, у останньому абзаці своєї праці «Мати чи бути»:

Образ Груду Божого надихав людей пізнього Середньовіччя, що й дало поштовх розквіту тогочасної культури. Розквіт сучасного суспільства пов’язаний із тим, що людей надихав образ Земного Граду Прогресу. Але в нашу добу цей образ перетворився на образ Вавилонської вежі, яка вже починає руйнуватися і під руїнами якої зрештою загине весь світ. Та якщо Град Божий і Град Земний – це теза й антитеза, то єдиною альтернативою є новий синтез: синтез духовних устремлінь пізнього Середньовіччя з досягненнями постренесансної раціональної думки і науки. Ім’я цього синтезу – Град Буття.

Тепер із критики цього фільму і опису теоретичних підвалин нашого аналізу можемо перескочити трохи у майбутнє. Описати яким воно буде і як ми туди прийдемо. Як ми вже зазначали, перехід від однієї суспільної формації до іншої не відбувається безболісно. Для того щоб побудувати щось нове – треба розчистити будівельний майданчик від старих будівель. Стус називає це «новою Тридцятилітньою війною», Виноградов «Великою гібридною». Тут навіть не треба нічого придумувати, просто уявіть що в США, Європі, Китаї та іншиї країнах будуть свої донбаси, сирії та лівії. Зброєю найближчого майбутнього будуть не атомні бомби, а ручний гранатомет, автомат Калашникова і кулемет поставлений на кузов джипа «Тойота». Війну в Лівії називають «війною на Тойотах». Основними діючими силами будуть різноманітні «народні ополчення» та «добровольчі батальйони». Які будуть воювати не лише з ворогом, але й між собою. Наприклад у Сирії ісламісти завзято воюють не лише з курдами й офіційною владою, але й між собою.

Глобалізація, як прогнозує Стус, зміниться регіоналізацією. Шляхи сполучення будуть втрачені, інтернет фрагментовано. Надзвичайно важливим завданням є збереження наукової та культурної спадщини.  Років за 30 війна всіх проти всіх завершиться. Більшість жертв буде не внаслідок бойових дій, а від голоду, холоду та епідемій. Проблема перенаселення відпаде сама собою. За рахунок великих людських жертв та зменшення народжуваності. Планета, так би мовити, скине з себе зайвий тягар. Екологічні проблеми загалом теж вирішаться через руйнацію промисловості. Хоча, можливі локальні техногенні катастрофи внаслідок цієї руйнації. Країни світу поділяться на різні сорти, як це і є зараз, але основним критерієм проходу до першої ліги буде якість самої території. Тобто такі регіони як Сибір, Скандинавія, Австралія, Аргентина, Бразилія уже мають фору за визначенням.  Тим кому не пощастить, от, наприклад, Західній Європі, прийдеться надовго забути про здобутки прогресивістської європейської цивілізації. Традиціоналістична культура ісламу їм підійде значно більше.

У країнах Центральної Європи (Україна, Польща, Прибалтика, Балкани і т.д.), Скандинавії, Канаді, Австралії, Бразилії, Аргентині та інших європейська культура збережеться. Але далеко не в тій формі, як вона є зараз. У Центральній Європі, скоріше за все, буде повернення до ідей романтичного націоналізму зразка 19 століття, що помітно вже зараз. У більш прогресивних регіонах буде щось значно цікавіше. Як писав неортодоксальний марксистський теоретик Лорен Голднер, культура Просвітництва витіснила не лише середньовічне церковне мракобісся, але й прецікавий феномен, який він називає «космобіологією Ренесансу». Культура Просвітництва – це те що ми мали в Радянському Союзі, а також у нинішньому Західному світі. Культ прогресу, науки, знання, критика релігії, ірраціональності. Власне, все, чому присвячений фільм «Земля майбутнього». Тоді ж як світогляд Ренесансу уникав крайнощів як церковного мракобісся, так і наукової релігії. У таких діячах Ренесансу як Джордано Бруно чи Парацельс цілком гармонійно містика пов’язувалася з наукою. Коли в 17 столітті був рух від алхімії до хімії, від астрології до астрономії, то зараз навпаки. Власне, ми це бачимо на пострадянському просторі. Де після розвалу СРСР як гриби після дощу почали виникати різні уфологи, екстрасенси, чарівники і т. ін. Можна ще згадати феномен Кашпіровського в часи Перебудови. Наукова релігія, так званий «сцієнтизм» змінився повною протилежністю. Як кажуть, «клин клином вышибает».

Цивілізація не орієнтована на постійну експансію в зовнішньому світі не буде витрачати мільярди доларів на адронний колайдер чи експедиції на Марс. Адже практична цінність від них нульова, а затрати колосальні. Вектор досліджень із зовнішнього світу перейде на внутрішній. Це те, чим багато культура сходу, з її психотехніками. В західній науковій парадигмі подібні ідеї розробляються вже не одне десятиліття. Сукупність подібних поглядів зазвичай означують як холістичну або інтегральну парадигму. Кумиром цього руху став харизматичний американський вчений і філософ Кен Уілбер. Потроху ця мода доходить і до наших країв. Уілбер уособлює собою типову постать доби Ренесансу – вчений і містик. А вся його творча діяльність спрямована на те, щоб «картографувати» свідомість. При  чому, не лише людську. Вілбер і його інтегральний підхід є логічним продовженням «революції свідомості», що почалася в Америці у 60 – их роках 20 століття і пов’язана із захопленням ЛСД, йогою і тому подібними речами. Ця течія організаційно оформлена в Інтегральний інститут самого Вілбера, Інститут ноетичних досліджень, Інститут Есален та іще декілька десятків центрів нетрадиційних досліджень по всій Америці. Це і буде науковою парадигмою завтрашнього дня. У фізиці цей напрямок уособлює Фрітьоф Капра, автор легендарної книги «Дао фізики». Ідеї Капри та «нових фізиків», як вони себе називають, давно вже пішли в маси через такі фільми як «Секрет» або книги Вадима Зеланда.  Цю течію інколи називають «квантовою магією». По суті, через таких людей як Фрітьоф Капра чи Кен Вілбер Ренесанс бере реванш у Просвітництва.

В літературі жанр наукової фантастики, якого дотримуються автори фільму і який якнайповніше уособлює культуру Модерну – Просвітництва – індустріалізму – капіталізму змінить нова література. Її можна назвати «духовною фантастикою». Тут Україні є що показати світові. Адже, по суті, найяскравішим представником цієї течії є український фантаст Олесь Бердник. Що оцінив навіть такий корифей жанру як Річард Бах, автор знаменитої на весь світ «Чайки по імені Джонатан». До цього напрямку також можна зарахувати Карлоса Кастанеду з його циклом про Дона Хуана. Дуже великий внесок у зародження цієї течії внесли автори культової для цього жанру книги «Ранок магів» Луї Повель і Жак Берж’є. А також редагований ними журнал «Планета». Це вперше за багато століть після Ренесансу, коли поєднання науки і окультизму заволоділо умами європейських інтелектуалів. Як зазначає Мірча Еліаде, журнал «Планета» похоронив французький екзистенціалізм. Європейські інтелектуали припинили копатися в собі та почали вдивлятися у небо в пошуках позаземних цивілізацій та нових світів. У Радянському Союзі теж відбувалися подібні процеси. З виходом у світ у 1963 році книги Івана Єфремова «Лезо бритви» почалася мода на йогу, індійську філософію, дослідження змінених станів свідомості. У таких наукових журналах як «Техника молодежи» та «Наука и жизнь» почали з’являтися статті про біоенергетику, вправи йогів, екстрасенсорику. До речі, перший в світі документальний фільм про йогів був знятий у Києві в 1970 році.

Це все були описи прогресивних варіантів зміни домінуючої технократичної культури Заходу з її релігією вічного технічного прогресу. Але поруч із революцією свідомості 1960-х відбувався ще один, не менш помітний процес, – релігійне відродження 1970 – х. Релігієзнавці називають це «великим поверненням». Микита Хрущов хвалився, що попів скоро можна буде побачити лише в музеї. Західні культурологи дотримувалися подібної позиції. Буквально за десяток років ситуація кардинально змінилася. Релігія знову стала значним фактором суспільної свідомості. Багато в чому це пов’язано із розчаруванням у ідеологіях Модерну. Перш за все у марксизмі, який сам до того часу став світською релігією зі своїми пророками і канонічними книгами. Найяскравіше цей процес проявився в ісламському світі починаючи з 1979 році, коли відбулася ісламська революція в Ірані та вторгнення радянських військ до Афганістану. Де і виник ісламський фундаменталізм в тому вигляді, який ми зараз бачимо в Лівії, Сирії та Іраку. Але не варто обмежувати релігійне відродження лише ісламом. Це і поширення лівого католицтва у Латинській Америці, відомого як «Теологія звільнення». Саме «Теологія звільнення» стала основною мобілізуючою силою лівих революційних рухів у Латинській Америці після 60-их років. У Африці у 90-их виникло безпрецедентне по своїй  жорстокості угрупування «Армія Господа». Що є, фактично, протестантським аналогом «Ісламської держави». До речі, згадуваний уже Лорен Голднер саме із 1970-х років відраховує занепад капіталізму та його ідеології Просвітництва. Як бачимо, всі ці процеси взаємопов’язані. Посткапіталістична ера народжується на наших очах. І в ній немає місця лівим із їхніми застарілими ідеями в стилі «Бога нет».

Сергій Переслегін ввів такий чудовий термін як «техно – гуманітарний баланс». Тобто кожен стрибок у галузі технології повинен гармонізуватися такою ж висотою у сфері психологічного розвитку людства. Якщо недостатньо розвинена технологія – маємо бідність, голод, хвороби. Якщо недостатньо розвинена етика і психологія – Чорнобиль, Фукушіму, Хірошіму і Освенцим. В цьому плані фільм «Земля майбутнього» дуже промовистий. Якщо вірити авторам фільму, то інженери це просто святі й безгрішні люди, які єдині можуть врятувати цей світ. І їм для цього нічого не потрібно крім формул і нових пристроїв. Цікаво, а хто тоді виготовляє ядерну зброю, хто розробляє гено – модифіковану їжу? До речі, в різного роду «ненаукових» книжках пишуть, що на Землі вже колись були цивілізації зі значним рівнем технологічного розвитку, які загинули внаслідок ядерної війни. Це дуже добре зображені в індійському священному епосі Махабхарата як «бій на полі Курукшетра». Навіть розробники сучасної ядерної зброї визнають, що описи древніх індійців, що датуються не одним тисячоліттям, досить детально описують застосування атомних бомб.

Це все не значить, що ми ніколи більше не побачимо світлого майбутнього. Скоріше навпаки – ми його не побачимо доти, доки буде без кінця зводитися Вавилонська вежа однобокого техногенного розвитку. Коли ж ця вежа буде зруйнована, бажано максимально делікатно, щоб залишити основні здобутки цього періоду, тоді все найцікавіше і почнеться. Ми уникнемо загрози тотальної екологічної катастрофи. Адже ніякі на півзаходи на кшталт багаторазових торбинок для сміття нас не врятують. Епідемія споживання масово накриває Китай та інші країни наздоганяю чого розвитку. Існуючі технології вже давно дозволяють людям працювати по 4-5 годин і цього буде цілком достатньо для підтримання економіки у задовільному стані. Але ж тоді зменшаться об’єми споживання! Якщо ж нам вдасться зберегти наукові та культурні здобутки епохи капіталізму, то в майбутньому посткапіталізмі ми зможемо перейти до підкорення наступного царства – царства інформації. Адже при капіталізмі та індустріалізмі ми вже підкорили царство матеріального виробництва. Класова боротьба теж триватиме, але вже не за володіння засобами виробництва, як при капіталізмі, а за володіння інформацією. Боротьба з копірайтом – це прообраз класової боротьби майбутнього. Основною наукою стане не фізика, а психологія, про що мріяв Іван Єфремов. Тут нам є в чому повчитися у індусів, які тисячоліттями вивчали внутрішній світ людини, поки ми літали на Місяць і розщеплювали атом. А на цьому базисі можна буде й до ком… (пам’ятаймо про декомунізаційні закони) переходити. Адже, як писав Карл Маркс у «Економічно – філософськи рукописах 1844 року», суть ком… у переході від матеріального виробництва (тобто виробництва товарів) до виробництва людини. А тут технократія нам уже не допоможе. Технологічний розвиток людства можна порівняти з тим періодом, коли дитина ще не може ходити, тому користується допомогою батьків або повзунками. А ми зможемо не те що ходити, а навіть літати, але то вже зовсім інша історія…

Олександр Січкар, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар