Ключі від незалежності Литви лежать в Києві

0

11111Під час останньої поїздки до Вільнюса нам пощастило познайомитися з надзвичайно цікавою людиною – литовцем напівукраїнського походження Русланом Островичесом. На прохання представників посольства він помагав нам з перекладом під час одного з інтерв’ю. Тоді ж нас вразило його знання української мови – перфектне у всіх відношеннях.

Руслан знає 6 мов. Вчить до тих пір, поки, за його власними словами, «мене не відрізняють від своїх носії мови». Бізнесмен, поліглот, член української громади Литви і литовський патріот він ошелешив нас своїми рефлексіями щодо європейського майбутнього України.

Розмова (радше монолог) записані за день до Вільнюського саміту в одному з ошатних закладів литовської столиці.

***

Хто Ви, чим  займаєтеся?

Я Руслан Островичес, топ-менеджер, директор з виробництва і контролю якості однієї з крупних литовських компаній. Крім того, я член української громади Литви і просто людина з активною громадською позицією.

Чому мене так цікавить українське питання і самміт? Все дуже просто – в мене українське походження. З іншого боку я литовець, захід відбувається в моїй державі і за її ініціативи, тому.

Литва не робить секрету з того, що ключі від її незалежності знаходяться в Києві. З іншого боку, для мене як для бізнесмена Україна становить значний інтерес, а далі, якшо Україна відкриває для себе якісь інтереси і можливості, разом з нею їх відкриває і Литва.

Мені приємно, якби Литва могла відкрити Україну Європі, адже ми говоримо зрозумілою українцям ментальною мовою. Тут Захід, але він близький українцям. Один мій товариш свого часу сказав, що Литва дуже нагадує йому Україну, таку, якою вона мала би бути.

Це свідчить про те, що у нас багато спільного. Разом з тим є бажання довести, що не величина країни грає роль, а можливості щось продемонструвати. Саме в цьому відношенні я хотів би відкрити країну для інвестицій, роботи тощо. Тут немає особистого інтересу, він буває лише коли живеш десь і приймаєш участь в громадських процесах.

Зараз всі  завмерли в очікуваннях того, що буде, коли приїде глава держави, яке рішення він прийме.

Я так розумію що у Вас є певні візії щодо того, що буде?

Я можу досить фахово відповісти на це питання.

Що буде якщо ви не підпишете?

Свого часу Кучма сказав, що якщо Україна не підпише асоціацію, вона дуже дорого заплатить. Насправді настільки, що ваш уряд ще не розуміє. Заплатить кожен українець і кожен відчує те, що він платить. Йдеться, насамперед, про втрачені можливості – отримати візу, роботу, в кінці кінців преференції для бізнесу, інвестиції, кредити. Все це буде втрачено.

Російське фінансування Україні не допоможе. На відміну від нормального кредитування по міжнародним лініям, як це відбувається у всьому світі. Цього просто не буде.

29 листопада стане лакмусом – або відтягнути капітал і років 5 не думати про інвестиції. З України вже пішли майже всі інвестиційні компанії, відповідно, Асоціація є знаком інвесторам про те, що країна безпечна і відповідає певним критеріям.

Вона має майданчик для діалогу. В неї можна вкладати гроші. Вона може вирішувати питання частково в Брюсселі ….

Знову-таки, що буде для пересічних громадян в ситуації якщо Україна таки підпише Угоду про асоціацію?

Не хочу всіх розчарувати – ніхто не прокинеться завтра з відчуттям того, що щось змінилося. Нічого не зміниться раптом. Через рік ви отримаєте безвізовий режим. В країні почнеться соціально-культурна революція. Те, що було напередодні Помаранчевої революції буде малим в порівнянні  з нею.

Що почнеться?

… Середній бізнес працює коли є безпека, коли його капітал захищений, коли я впевнений в своєму майбутному і можу планувати. Саме тоді я починаю фантазувати, мріяти і діяти.

Коли я не знаю, що забере в мене податкова, а що ні, буде інфляція чи ні, буде чи ні новий Президент, як він віддасть свою владу – це небезпечно для всіх, як для інвесторів так і в середині країни.

Тому залишається жити в вічному очікуванні змін.

Знову таки, що таке скасування безвізового режиму для сходу України в ситуації, коли Західна Україна звикла всіма правдами і не правдами виїздити за кордон, як риба на нерест.

Сходу це дасть можливість за допомогою лоукостів побачити інший світ. Іншу Європу, якою їх зараз лякають. Маючи певні закумульовані гроші за років 5 Схід і Південь України почнуть стрімко мінятися і стануть значно європейськішими. Люди зміняться настільки, що вже за 5 років ви просто їх не пізнаєте.

Відповідно, цінності, котрими лякають, стануть досяжними і реальними. Я знаю досить українців зі Сходу, котрі готові до цього. Знаючи англійську мову їм відкривається значно більше можливостей: побачити Європу і отримати інструменти співпраці з нею. Досяжна торгівля для пересічного громадянина дасть вам якісні товари за справедливу ціну.

Зараз у вас вони в кілька разів вища ніж у нас, а якість значно нижча.

Саме підприємницька активність бізнесу виросте: зараз біля 6000 компаній хотіли би вийти на український ринок і пропонують свої послуги. Що таке 6000 компаній для пересічного громадянина?

Коли компанії діють за всім зрозумілими правилами вони можуть дати біля 1000 робочих місць за європейськими зразками: мови, культура ведення бізнесу…

Чому їх немає зараз? Через ризики, злиття влади з бізнесом, лобіювання, опір на ринку тощо. Але коли лібералізується система і таких компаній з’явиться 6000 разом, буде просто неможливо саботувати діяльність всіх. В кінці кінців це призведе до модернізації великих підприємств, пошук нових ринків збуту. Інвестиції в екологію, культура виробництва, зміни в навчанні…

Звичайно, будуть і сумні речі, пов’язані з банкрутствами. Біля 15% підприємств збанкрутує. Але давайте дивитися на ситуацію, що краще – вилікуватися чи вічно хворіти?

Це складно. Краще пройти хіміотерапію, а це і є біля 15% підприємств, які збиткові, діють в певних тепличних умовах. Вони ніколи не виготують продукцію, яка може бути вам цікава. Знову-таки, будьмо відверті:  що можна зробити в багатьох технічних галузях якщо устаткування 1946-1954 років?

Що можна запропонувати, якщо не закрити ринок, не ввести акцизи, не змусити купувати українські автомобілі, які не витримують критику? Відповідно, любий український чиновник ніколи сам не сідає на таку машину, він любить закордонні марки.

Чому йому можна, а мені ні? Бо він має гроші, а я хочу мати хоча би можливість?

Тому штучно відгородитися від світу це смішно. Те, що Україні треба буде 150 млрд. євро для того щоб перейти на технічний регламент це смішно.

Можливо, Ви знаєте,  що ті ж доменні печі не зупинялися з часу їх відкриття, десятиліттями? Що робити з такими важкими підприємствами?

Ви ж їздите по Вільнюсу, хіба видно, що всі підприємтва збанкрутували, все зруйновано, скрізь розламують останнє… Ні.

Часто підприємства купують землю за містом, бо так дешевше і зручніше. Я, як інженер і топ-менеджер компанії маю як правило не одну доменну піч, а дві-три. Одну закриваю, іншу відкриваю.

Все це планується і робиться гнучко. В кінці кінців можна збудувати з нуля і поступово все перенести на нові потужності і технології.

Це і є сам процес модернізації, він просто необхідний. Не хочеться це робити з тієї причини, що ці люди, як правило, «трошки вкрали» цих підприємств в 91-у році, відповідно, якби він сам його будував, тому і ставиться до того, як до чогось тимчасового.

Відбувається це тому, що він сам живе в ефекті небезпеки, сам не знає, що буде завтра, тому не хоче вкладати сьогодні гроші в свою країну. Йому краще  тримати гроші в офшорах, в нерухомості або футбольних клубах.

Давайте будемо чесними – футбол і спорт, в цілому, в Україні це одне із місць відмивання грошей.

Чому всі олігархи так люблять мати футбольні клуби? Точно не через спорт, а тому, що це завжди великі і брудні гроші.

В України з’явився цікавий тривимірний шанс, коли інтереси пересічного громадянина співпали з інтересами олігархів. Інтереси останнього в тому, щоб легалізувати кошти і отримати світове визнання.

Що це дасть Україні? Звичайно, йдеться не про аморфний цивілізаційний вибір, ніде країна з Європи не дінеться.

Але це можливості, так співпала кон’юнктура, так сталося, що вам вона була запропонована. Другої такої вже не буде, а якщо і буде, то зовсім інша.

Як думають в Росії? Ми не дали їм підписати Угоду про асоціацію. Тепер вони мають вступити в Митний союз, а куди їм діватися? Проблема в глобалізованому світі полягає в тому, що цей світ конгломератів.

Звичайно, ЄС теж не дуже добре організований, але сьогодні це найменше із зол.

Сказати «я нейтральний» це смішно, це просто самообман в глобалізованому світі.

Тому, з огляду на історію Україні логічно долучитися до Європи.

Не зважаючи на те, що, за словами Азарова, в разі не підписання Україна не піде до Митного Союзу. Можливо і так. Ви не підете, але будете дрейфувати.

Що буде далі?

Всі підприємства на Сході потраплять під блокування з боку тамтешніх олігархів, Європі ви будете вже не треба. Все це закінчиться новою імперією під назвою Митний Союз, адже в Росії немає економічних програм, вони всі політичні.

Таким чином Україну чекає простий колапс…

Ми говоримо про місце України в Східній Європі, способи посилення останньої в Європейському союзі, геополітичну передислокацію центру прийняття рішень і масу інших, дотичних питань. Напроти нас височіє велична башта бізнес-центру. За словами нашого співрозмовника вона енергетично автономна від зовнішніх джерел. Таких у Вільнюсі кілька. У Києві їх немає. І, як з’ясувалося на наступний день – вже не буде.

Гарант не підписав.

Гриневич М.




Loading...



Залишити коментар