Міф про Святослава

0

200

Нещодавно пройшов так широко розпіарений в правих колах «Марш Святослава». Самі його учасники, судячи з усього, залишилися цим маршем не дуже задоволені. Мовляв пройшлися центром, демонстративно попалили шини та й розійшлися. Добре що хоч трохи покричали «Одна раса, одна нація, одна Батьківщина – це Україна» та посварили жидів. До речі, ні те, ні інше не було жодним чином згадано в українських «патріотичних» ЗМІ, що вели репортажі з маршу. Тих, які за чесну журналістику, проти маніпуляцій. Сам марш не заслуговує аж надто прискіпливої уваги: звичайна спроба «Правого сектора» пропіаритися перед майбутніми виборами, утвердити себе як єдиний голос добровольчого руху. Мене більше зацікавив саме символічний аспект цього маршу. Зараз поясню детальніше, що я маю на увазі.

Ще з далекого 2004 року в Києві щороку 14 жовтня проходить марш на честь воїнів Української повстанської армії. Серед народу цей день більше відзначається як Покрова пресвятої Богородиці, або просто Покрова. Для українських правих Покрова була основним святом, щось на кшталт «Русского марша» в російських націоналістів, чи Дня незалежності Польщі у польських. Для лівих подібний день – 1 травня, для феміністок – 8 березня, для прихильників СРСР – 9 травня. Але в минулому році все змінилося: Петро Порошенко своїм указом зробив 14 жовтня державним святом – Днем захисника Вітчизни, а потім ще й вихідним днем. Все – таки, Покрова – це не лише день заснування УПА, але й День українського козацтва. Ідеальна дата для святкування Дня захисника Вітчизни, на противагу радянському.

Але з цього часу святкування 14 жовтня перестало бути монополією правих і стало загальнонародним святом. Очевидно, вони почали шукати якусь іншу дату для суто правих маніфестацій, яка б не була широко визнана серед народних мас. Свято для своїх. Певно, нічого кращого за день перемоги Святослава над Хазарським каганатом знайти не вдалося. В цій статті я б хотів показати чому міф про Святослава підходить для українських правих краще ніж міф про УПА. Слово «міф» тут вживається не як щось, чого не існує насправді, а як тлумачення певних історичних подій у суспільній свідомості. Будь-яка історична подія чи особа у свідомості широких мас стає міфом, та й не лише у широких мас – історики дуже часто мають  більш міфологізовану свідомість, ніж пересічні обивателі.

Отже, міф №1: Святослав-язичник. Так історично склалося, що в субкультурному правому русі не лише України, але й інших європейських країн домінують неоязичницькі ідеї. Неоязичницькі – тому що ніхто з дослідників достеменно не може описати як виглядало, наприклад, слов’янське язичництво. Звісно, крім партійного історика Бориса Рибакова, який на замовлення КГБ конструював неоязичництво для боротьби з християнським відродженням у СРСР. До того ж, не факт, що наші предки поклонялися лише слов’янським богам. Руський етнос виник зі злиття слов’янських та скіфських племен. Про другий компонент українського етносу якось не дуже прийнято згадувати. Хоча, популярний серед українських язичників письменник Іван Білик, автор відомого «Меча Арея», крім слов’янскої трилогії написав ще й скіфську трилогію. Немов би віддаючи шану обом гілкам українського етносу.

Міф №2: Святослав-імперіаліст. Як відомо, УПА проголошувала боротьбу проти всіх видів імперіалізму, як радянського так і західного, під гаслом «Воля народам, воля людині». Ідеї Української самостійної соборної держави у 40-ві роки справді мали сенс, адже на той час Кубань чи Холмщина були повністю українськими землями.  В наші часи Кубань та інші підросійські землі повністю асимільовані та зросійщені. На території Польщі після операції «Вісла» нічого українського не залишилося. Відповідно, використання правими карти українських етнічних земель станом на сто років тому – це лише виправдання для великодержавної ідеології, що повністю суперечить ідеям УПА.

Тоді ж як Святослав Хоробрий не цурався підкорення інших земель незалежно від їхньої етнічної приналежності. Маючи на меті створити гігантську імперію від Балкан і аж до Волги зі столицею у Переяславці на Дунаї (зараз Румунія).

Міф №3: Святолсав-мілітарист. Для правих у всьому світі характерний мілітаризм, культ сили, любов до військової форми. Не дарма, у Греції ультраправа партія «Золотий світанок» має своїх найпалкіших прихильників переважно у лавах армії та поліції. Успіх українського міліцейського полку «Азов», кістяк якого становлять ультраправі, лише підтверджує цю тезу. Не дарма праві так полюбляють естетику вікінгів, адже вікінги – це природжені кшатрії, висловлюючись індійською термінологією. Цей правий мілітаризм оспівує Дмитро Донцов у багатьох своїх працях та Юліус Евола у своїй книзі «Метафізика війни».

УПА ж, хоч і була ефективною партизанською армією, але не мала ні краплини мілітаризму. Хоча, це властиво усім селянським національно-визвольним партизанським рухам у Третьому світі. Селяни залишають своє господарство і йдуть партизанити не тому що вони прочитали Еволу і усвідомили себе кшатріями, а тому що гнобителі роблять умови мирної праці ганебними і нестерпними. Селяни йдуть воювати не тому що не хочуть працювати, а хочуть воювати. А навпаки, тому що окупант забирає в них землі, зганяє в колгоспи, вивозить до Сибіру.

Святослав же є архетипічним образом воїна-кшатрія, немов би втілений Перун, бог війни. Як писав Грушевський, «Святослав – це козак на престолі».

Міф №4: Святослав-антисеміт. Цей міф є водночас найцікавішим і найбезглуздішим. Не дивно, що з усіх перемог Святослава праві вибрали для вшанування саме перемогу над Хазарським каганатом. Антисемітизм притаманний українським ультраправим не менше, аніж німецьким, російським, польським чи будь-яким іншим. Якби в Україні було більше мусульман, як у Франції, наприклад, тоді праві може вибрали б для свого маршу якусь із перемог козаків над турками. Але зараз татари і чеченці воюють на українському боці у війні на Донбасі, тому праві поки їх не чіпають. Тоді ж як боротьба з «жидо-путінською бандою» завжди на часі. Щоправда, не знаю як до перемоги Святослава над Хазарським каганатом ставиться основний, як кажуть, спонсор «Правого сектора» Ігор Коломойський.

Безглуздим цей міф є тому, що в часи Святослава ніякого антисемітизму не існувало. Для Святослава основним ворогом була Візантія, а не Хазарський каганат. Крім хазарів у тому ж поході Святослав ще підкорив волзьких булгар. Оскільки хозари були юдеями, волзькі булгари мусульманами, а візантійці християнами, то Святослава можна вважати не лише юдофобом, а ще й ісламофобом та християнофобом.

В ідеології УПА ні під яким історичним мікроскопом не знайдеш ксенофобії, антисемітизму чи расизму. Зате знайдеш заклики боротись проти цього всього. А також можна знайти чимало євреїв, узбеків, азербайджанців та інших «підозрілих осіб» у її лавах.

Міф №5: Святослав-«білий вождь». Для українських ультраправих притаманні не лише націоналістичні, але й расистські, пан’європеїстські ідеї – «білий інтернаціоналізм». Святослав Хоробрий шанується не лише українськими, а й російськими ультраправими, чого не скажеш про воїнів УПА. Праві також люблять скандинавську естетику: руни, вікінгів. Тоді ж як батька Святослава звали Інгвар (князь Ігор), а матір Хельгою (княгиня Ольга). Самого ж Святослава у візантійських літописах називають Сфендославосом, не важко здогадатися, що це ім’я походить від скандинавського Свен, до якого додали слов’янське закінчення -слав. Ідеальна кандидатура на роль «білого вождя»: слов’янський вікінг, що поборов жидів (хозар), мусульман (булгар), та ще й кавказців на додачу (ясів і касогів).

УПА ж до такого діла ніяк не приплетеш – там виступали за «свободу народів і людини» не лише з білим кольором шкіри.

Отже, можна привітати українських ультраправих, нарешті вони знайшли свій день. Тепер вони можуть хоч якось відмежуватися від загальнопатріотичної «вишиватницької» тусовки. Тоді ж як представники останньої певно й досі думають, що «правосеки» –  це свої хлопці, що теж хочуть в ЄС та люблять негрів у вишиванках, просто трішки радикальніші.

Олександр Січкар, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар