Незалежність і соціалізм в історії України

0

115 копия

Тема діяльності та ідеологічного спадку соціально-революційних рухів останнім часом набула неабиякої актуальності. Самостійницька думка в середовищі ранніх українських соціалістів, внесок українських есерів в боротьбу за незалежність України 1917-1921 рр., яка в новітній історії України отримала назву Перші визвольні змагання, все це досить детально розглядається окремими істориками. За умови відсутності деструктивного впливу радянської історіографії та об’єктивності дослідників революційна спадщина українського соціалізму може бути розглянута зовсім в іншій призмі.

Більшість сучасних істориків періоду незалежності України оцінює соціалістичний вплив на національне відродження як негативний. Не дивно, адже офіційні підручники з історії цілком та повністю покладають вину за поразку молодої держави на соціалістичне керівництво. Мовляв, саме соціалістична Центральна Рада через свої антимілітаристські настрої та загравання з більшовиками призвела до того, що кільком сотням студентів довелось вмирати під Крутами. При цьому помирали вони, захищаючи той таки соціалістичний уряд з його програмами та ідеями, на чому сучасні історики не люблять наголошувати.

Спроби копнути далі в пошуках “соціалістичної отрути” призводять вітчизняних буржуазних істориків майже до повної ейфорії, коли ті знайомляться зі спадщиною Драгоманова. Власне, більшість подібних діячів не надто витрачають зусилля на власні дослідження та аналіз, а просто запозичають в Дмитра Донцова висновки про те, що Михайло Драгоманов обгрунтовував “шкідливість” державної незалежності України через існуючі тісні економічні зв’язки з Російською імперією. Історики-“донцовці” не люблять згадувати про те, що Драгоманов був активним членом товариства “Громада”, яке піднімало питання політичної самостійності для України. А його маніфести з європейських трибун на захист української культури навряд чи можна зрівняти з перекладом Донцовим книги “Mein Kampf” українською мовою.

На фундаментальний внесок Михайла Драгоманова вказував і сам Іван Франко, наголошуючи, що погляди більшості галицьких соціал-демократів саме під впливом Драгоманова сформувались у симбіоз соціалізму та націоналізму. Власне, така ідеологічна позиція не повинна викликати жодного здивування, тим паче, що вона відповідала реальним проблемам галицького (і не тільки) населення того часу: чужоземне панування в поєднанні з жахливим соціальним станом. Звинувачувати ж Михайла Драгоманова за його бачення України в якості суб’єкта федерації в час, коли не було й натяку на можливість політичної самостійності, вкрай банально. Наприклад, очільники Центральної Ради, контролюючи політичний центр в Києві, спромоглись на проголошення незалежності лише тоді, коли сплинув рік їхньої влади.

Ще одним цікавим фактом є те, що в часи життя та творчості Михайла Драгоманова світ побачила фундаментальна для ідеї української самостійності праця молодого галицького соціал-демократа Юліана Бачинського. Фактично це був маніфест незалежності під назвою “Україна уярмлена”, де автор обгрунтував економічну, культурну та політичну необхідність виникнення Української держави. Як зазначав Іван Франко, Бачинський вважав, що різнорідні елементи на території України потрібно або українізувати (!), або об’єднати навколо спільних економічних інтересів. Варто зазначити, що автор “України уярмленої” не керувався етно-кровним принципом, а відносив до українського народу все сукупне населення етнографічної території України. Таким чином, український марксист Юліан Бачинський став першим, хто підняв ідею об’єднання та самостійності пошматованої між імперіями України, при чому, обгрунтував це з економічних позицій в тому числі.

Наступним, хто перейняв штандарт з гаслом самостійності з рук галичанина Бачинського, став полтавчанин Микола Міхновський. Політичну діяльність він почав в “Братстві Тарасівців”, де під впливом Міхновського було проголошено боротьбу за самостійну та суверенну Україну з окресленими кордонами (від Сяну до Кубані, від Карпат до Кавказу) та федеративним устроєм. Вже будучи членом Революційної Української Партії (РУП), Міхновський виклав свої погляди в партійній брошурі під назвою “Самостійна Україна”. Через шовіністичну складову ця праця викликала скандал в партії, тому шляхи Міхновського та його товаришів розійшлись, проте, останні все ж встигли увібрати ідею самостійності, поєднавши її з соціалістичною лінією РУП.

Власне, цей вплив не був одностороннім. Міхновський та його однодумці, що виходять з рядів РУП і створюють Українську Народну Партію, за словами Володимира Дорошенка: “…убираються вже в соціялістичну одежу й голосять своїм ідеалом “вільну непідлеглу самостійну республіку — Україну робочих людей”. Таким чином, ідея взаємопов’язаності національно та соціально визвольних ідей в українській історії дала ще один життєвий приклад.

Під час буремних подій 1917 року, коли проголошення самостійності України в тому чи іншому вигляді вже виглядало не мрією, а питанням часу та форми (як вдало зазначив дослідник О. Скоропис-Іолтуховський: “перетворюється з питання “чисто наукового” на політичне, життєве”), на революційній трибуні голосно про себе заявили українські соціалісти-революціонери (есери). Поєднавши ідею самостійності з економічними потребами сьогодення, УПСР отримала широку соціальну базу в середовищі українського селянства. Програма українських есерів якнайкраще демонструє синтез національно-визвольних та соціал-революційних ідей. УПСР ставила однією зі своїх ключових цілей побудову самостійної держави на українських землях, розглядаючи цей процес як прогресивний крок на шляху до світової революції.

Найбільш послідовним в дотриманні цієї партійної програми виявилось ліве крило УПСР, більш відоме як ліві есери. Після проголошення самостійності вони виступили за розгортання соціалістичної революції на території України, таким чином демонструючи вірність своїм ідеям повною мірою, не задовільняючись частковими результатами.

Варто зазначити, що проголошення незалежності УНР було для есерів не вимушеним кроком, як для багатьох інших політиків Центральної Ради, а цілком свідомим рішенням, яке приймалось поряд з вимогами знищення приватної власності та встановлення робітничого контролю на підприємствах. Цікавим фактом є те, що впровадженню есерівської програми соціалізації землі спочатку всіляко заважали очільники ЦР, а згодом її виконання стало неможливим через окупацію Києва більшовиками.

Отже, як вже було згадано, українські есери добились широкої підтримки народу через поєднання загальнореволюційних ідей з потребами сьогодення. Власне, один з фундаментальних принципів УПСР звучав так: “Застосування соціалістичних принципів до конкретних форм української демократії”.

Така програма, широко підтримана населенням України, не була чимось, що раптово і нізвідки виникло. Вона стала результатом декількох десятиліть еволюції ідеї самостійності в молодому українському соціалістичному середовищі. Власне, саме там зародилась потреба політичної, культурної та економічної незалежності , постала повною мірою в якості політичного гасла, і цілком природно поєдналась з соціальними інтересами широких українських мас.

Максим Оверко, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар