Остаточний розпродаж - Перший Соціальний

Остаточний розпродаж

0

291 копия (1)

16 лютого Верховна Рада прийняла законопроект № 2319 а-д, який за твердженням його авторів, необхідний для початку нової хвилі приватизації. Зокрема, він скасовує обов’язковий попередній продаж 5-10% акцій на біржі, який давав можливість визначити орієнтовну ціну продажу підприємства. Іншим нововведенням законопроекту є залучення в якості радників по приватизації іноземних банків і компаній. Відмова від попереднього продажу акцій на біржі, свідчить про те, що організатори приватизації не збираються продавати українські підприємства за справедливою ціною. Очевидно, покупці вже визначені заздалегідь, а ціна продажу буде явно нижчою від ринкової. Участь іноземних компаній в якості радників по приватизації є нічим іншим, як намаганням прикрити черговий дерибан авторитетом міжнародних експертів. До речі, платити іноземним радникам за їх послуги будуть за рахунок бюджету в твердій валюті.

Уряд форсує приватизацію. Список підприємств, які планують виставити на продаж, весь час зростає. Зокрема, нещодавно Фонд держмайна запропонував Уряду виключити 44 об’єкти з тих, що не підлягають приватизації. До Одеського припортового  заводу, Центренерго, питання про продаж яких вже вирішене, планують долучити Турбоатом, Запорізький титано-магнієвий комбінат, Укрспирт, морські порти та багато інших об’єктів. В Держбюджеті на 2016 рік закладено надходження 17 млрд.грн. від приватизації. Урядовці, депутати, численні «експерти» переконують нас, що мовляв, державна власність неефективна, державні підприємства збиткові і є тягарем для української економіки, вони породжують корупцію. Тому краще їх якомога швидше продати. Чи дійсно це так? В Україні вже понад 20 років проводиться приватизація. Продані десятки тисяч державних та комунальних підприємств. Тож варто дати оцінку цьому процесу.

Твердження прибічників приватизації про неефективність державної власності не відповідають дійсності. В 1990р., а це був кризовий рік для радянської економіки, рентабельність промислових підприємств, а всі вони були тоді в державній власності, становила 16,8 %. А частка збиткових підприємств складала лише 2 %. Після приватизації, навіть в найкращі роки, рентабельність не перевищувала 6 %, а частка збиткових підприємств не опускалася нижче 33 %. Після приватизації нові власники порізали тисячі підприємств на металобрухт, перетворили їх приміщення на офіси, використали територію заводів для будівництва житла чи торговельно-розважальних комплексів. Чому так відбувається? Де ефективні власники, про яких так люблять розповідати прибічники приватизації?

Річ в тім, що капітал вже давно відділився від реального виробництва. В минулому залишилися капіталісти, які дбали про розвиток власних підприємств, вкладаючи в них свої останні заощадження. Нинішні бариги прагнуть зрубати грошей по-швидкому не переймаючись премудростями менеджменту й маркетингу. Розвиток підприємства потребує великих інвестицій, кропіткої щоденної роботи протягом довгих років. Простіше і вигідніше – порізати підприємство на металобрухт. До того ж практично всі об’єкти в Україні в ході приватизації були продані дешевше від металобрухту. Навіть ті підприємства, які не були знищені новими власниками і продовжують працювати, знаходяться в жалюгідному становищі.

Приватизація не забезпечує приток інвестицій. Інвестиційні зобов’язання, які надавалися новими власниками при купівлі підприємств не виконані. Порівняно з радянським періодом інвестиції в основні виробничі фонди впали в 2,5 рази. В результаті, ступінь зносу основних засобів в промисловості досягла 77,3 %. Крім того, практично все устаткування наших підприємств має вік понад 30 років, воно технічно застаріле, на ньому не можливо виробляти сучасну конкурентоздатну продукцію. Високий ступінь зносу виробничих фондів призводить до постійних аварій на виробництві, які супроводжуються загибеллю та травмами працівників. Зростає ризик масштабних техногенних катастроф.

Приватні власники ухиляються від сплати податків. Факти свідчать, що після приватизації податкові відрахування підприємства до бюджету падають в середньому в 5 разів. Надходження від приватизації довгі роки підтримували держбюджет. Проте зараз, після того, як практично всі підприємства продані, держава зіштовхнулася з проблемою наповнення держбюджету. Бізнес платити податки не хоче, він постійно вимагає зниження податків. Тому держава чим далі, все більше перекладає податковий тиск на плечі простих громадян та урізає соціальні витрати.

Приватизація не створює робочі місця. Нові власники проводять масові скорочення працівників. Лише з 1990р. по 2013р. Україна втратила 13,7 млн. робочих місць. Наслідком цього стало масове безробіття та зубожіння народу. Ті хто залишився працювати, змушені працювати більш інтенсивно, а умови їх праці істотно погіршилися. Так звані зарплати в конвертах – результат не високих податків, а нещадної експлуатації та порушення прав робітників, які стали можливими в умовах тотального безробіття. Приватні власники нищать, або розкрадають соціальну інфраструктуру приватизованих підприємств. Це – гуртожитки, житловий фонд, дитячі садки, спортивні комплекси, санаторії і профілакторії, які були створені працею робітників. Зокрема, Петро Порошенко, придбавши Київську кондитерську фабрику, відібрав у працівників санаторій, та зробив з нього свій маєток. Позбавлення підприємств соціальної інфраструктури погіршує умови життя та праці робітників.

Приватні власники виводять кошти з підприємств, через різні схеми, використовуючи фірми-прокладки, офшори, тощо. Замість модернізації виробництва, чи покращення умов праці трудящих, власники використовують кошти підприємств на свої особисті цілі, купуючи дорогу нерухомість в Україні й за кордоном, літаки, яхти, автомобілі. Вони фінансують футбольні клуби і медіа, партії і виборчі компанії політиків, які їм допомагають грабувати країну.

 Іноземні власники зовсім не кращі ніж вітчизняні. З росіянами все зрозуміло, достатньо глянути на розграбовані цехи Запорізького алюмінієвого комбінату або Львівського автобусного заводу. Повчальною є історія приватизації Балаклійського цементного заводу в Харківській області. Цей завод випускав цемент надвисокої якості М 900. Аналогічний цемент випускав ще один завод у Франції, який належав фірмі Лафарж. Французи за допомогою тодішнього Віце-Прем’єра Сергія Тігіпка (останній за цю оборудку отримав французький орден Почесного легіону) придбали Балаклійський цементний завод. Замість розвитку виробництва та обіцяних інвестицій, вони збанкрутували завод, що дало змогу фірмі Лафарж збільшити ціни на цемент М 900 в кілька разів і отримати шалені прибутки.

Розглянемо найуспішніший приклад приватизації – Криворізький металургійний комбінат. У 2005р. Уряд Тимошенко продав його корпорації Арселор Міттал Стіл за 4,8 млрд.доларів. Це рекордна ціна об’єкту за всю історію української приватизації. Проте, після приватизації підприємства, податкові надходження до бюджету впали в 5 разів. Було звільнено 17 тисяч працівників. Підприємство позбулося всієї соціальної інфраструктури. Інвестиційні зобов’язання покупець не виконав. Оновлення виробничих фондів практично не відбувається. 85 % продукції підприємства йде на експорт, тобто, Україна все більше перетворюється на сировинний придаток. Натомість розпочався імпорт металу з Росії. Нові власники відмовилися купувати українське вугілля, а стали купувати вугілля в Казахстані де вони мають власні шахти. Таким чином, разове наповнення бюджету коштами від приватизації негативно позначилося на соціально-економічному становищі України, призвело до скорочення виробництва в суміжних галузях, зростання безробіття та зменшення надходжень до бюджету. Кошти, виручені від приватизації, пішли не на створення нового виробництва, модернізацію інших державних підприємств, а були банально проїдені. До речі, сума, виручена від продажу комбінату, не здається такою вже вражаючою. Щоб побудувати аналогічний комбінат за нинішніх умов знадобиться 25-30 млрд.доларів.

Вкрай негативно на умовах життя наших громадян позначилася приватизація об’єктів житлово-комунального господарства, зокрема енергокомпаній, облгазів, водоканалів, тощо. Обіцяних інвестицій господарства так і не дочекалися. Ступінь зносу об’єктів ЖКГ досяг 80%. Ми всі є свідками постійних проривів труб, аварій теплотрас, вибухів газу, вимкнення електроенергії. Нажаль, ця тенденція буде лише поглиблюватись. Натомість, відбувається постійне зростання тарифів. Вкравши все що можна у держави, скоробагатьки заповзялися грабувати народ. Нинішній Уряд, який є ставлеником олігархів, активно їм в цьому сприяє.

Прибічники приватизації переконують, що мовляв, на державних підприємствах крадуть гроші. Це дійсно так. Проте, причина цього не державна власність, а встановлення контролю над державою олігархічними кланами. Ці клани й ставлять на посади керівників підприємств своїх «смотрящих», основним завданням яких є розкрадання коштів на користь своїх господарів. Всякі розповіді про конкурси на посади директорів, залучення незалежних фахівців, в тому числі іноземців, викликають лише сміх. Проте, при підготовці до приватизації в 2015 р. державні підприємства значно покращили свої фінансові показники. Так, Одеський припортовий завод за 9 місяців 2015р. отримав 243 млн.грн. прибутку, хоча в 2014р. був збитковий. Аналогічна ситуація з Укрспиртом, за 9 місяців 2015р. він отримав прибуток 185 млн.грн., хоча в 2014р. теж був збитковий. Загалом 100 найбільших державних компаній України в 1-му півріччі 2015р. збільшили чистий дохід на 37,4 % порівняно з 1-м півріччям 2014р. до 159,8 млрд.грн. Це говорить про величезний потенціал державного сектору, за умови ліквідації олігархічного режиму та усунення «смотрящих». Слід звернути увагу, що держава проводить дискримінаційну політику стосовно державного сектору. Так, при прийнятті Держбюджету на 2016р., встановлено норму відрахування до бюджету 75% від прибутку державних підприємств, тоді, як приватні компанії сплачують податок 18% з прибутку. Така висока норма відрахування для державних підприємств не залишає їм коштів не лише для розвитку виробництва, але й для підтримки обладнання в належному стані. Протягом багатьох років держава не виділяє ніяких коштів, або бодай пільгових кредитів для підтримки та розвитку державного сектору.

18.02.2016р. Верховна Рада прийняла законопроект № 3062, який стосується управління державними підприємствами. Віднині підприємство підпорядковується не відповідному міністерству, а наглядовій раді в якій більшість місць буде належати так званим незалежним особам. Саме ці «незалежні особи» і будуть призначати керівників держкомпаній та визначати їх діяльність. Зокрема, Уряд вже призначив таких «незалежних осіб» в раду Нафтогазу України: Ігоря Діденка та Вадима Гламаздіна, які представляють інтереси Коломойського та Ахметова. Тобто, включення в наглядові ради держпідприємств «незалежних осіб» є легалізацією «смотрящих» від олігархів. Навіть без приватизації олігархи встановлюють свій контроль над державними підприємствами. Іншим способом прихованої приватизації є так звана корпоратизація, коли державне підприємство перетворюють на акціонерне товариство з поки що 100% державної власності. Яскравим прикладом цього є Укрзалізниця. Така форма організації дозволяє перетворювати структурні підрозділи підприємства в дочірні компанії, які згодом продаються в приватну власність. При цьому державі залишається лише оболонка від підприємства та збиткові активи.

Процеси приватизації в Україні зайшли занадто далеко. Зараз лише 9% ВВП нашої країни виробляється на державних підприємствах. Для порівняння в США 12%, в Польщі 17%, у Франції 25%, в Швеції 31%. В Україні повністю зношені основні виробничі фонди, інфраструктура, в критичному стані знаходиться більша частина житлового фонду. Країна потребує індустріалізації та модернізації. Як свідчить історичний досвід, приватний сектор не здатний цього забезпечити. Іноземні інвестори в Україну не прийшли, а вітчизняні так і не з’явилися. Приватний капітал зацікавлений якнайшвидше отримати якнайбільші прибутки, він все більше вкладає в фінансові спекуляції, а не в інвестиції в реальний сектор економіки. Комерційні банки також не забезпечують фінансування виробництва та інвестиційних проектів. Тільки держава за рахунок державних коштів і через державні підприємства здатна в досить короткі терміни здійснити індустріалізацію та модернізацію країни.

З іншого боку народ вимагає деолігархізації, відсторонення бізнесу від влади, подолання корупції. Яким чином можна позбавити олігархів їхньої могутності та впливу? Лише проведенням широкої націоналізації та конфіскації їхнього майна й активів, які отримані за рахунок приватизованих та державних підприємств, вкрадених бюджетних коштів та притягненням до кримінальної відповідальності олігархів і корумпованих чиновників. Широкі верстви народу визнають приватизацію незаконною та несправедливо. Адже скоробагатьки привласнили та розграбували те, що створювалося важкою працею наших батьків і дідів. Справедливість має бути відновлена.

Вищенаведене не означає, що в Україні не може бути приватного бізнесу. Ті хто створив свій бізнес самотужки, а не вкрав, повинні отримати підтримку і сприяння з боку держави. Приватний бізнес має існувати в сфері торгівлі, обслуговуванні, сільському господарстві, легкій, харчовій промисловості, ІТ технологіях, тощо. Там де необхідна приватна ініціатива, творчість, конкуренція. Не можуть бути у приватній власності компанії-монополісти, підприємства енергетики, транспорту, металургії, машинобудування, хімії, тощо. Водоканали, облгази, обленерго, всі ті що надають комунальні послуги населенню, мають бути повернуті у власність територіальних громад. Тільки за таких умов можна зупинити неконтрольоване зростання тарифів та забезпечити покращення якості комунальних послуг.

Економіка України знаходиться в критичному стані. Продовження ліберальних економічних реформ так званого вашингтонського консенсусу, які здійснює нинішній Уряд України, призведе до економічного колапсу та зубожіння народу. Має бути змінений не лише Уряд, але й економічний курс країни. Не приватизація – а націоналізація, не дерегуляція – а збільшення ролі держави в управлянні економікою, не скорочення соціальних витрат – а справедливий розподіл багатства. Ось, основні засади тої економічної політики, яка виведе Україну з кризи, забезпечить модернізацію та відродження підприємств, соціальні гарантії та добробут народу.

Петро Остапенко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар