Подія

0

257 копия

Віднедавна в київських кінотеатрах для інтелектуалів (Кінопанорама, Жовтень) почався показ документального фільму Сергія Лозниці «Подія». Фільм показує декілька днів під час путчу ГКЧП в тоді ще Ленінграді (нині Санкт – Петербурзі). Фільм створено за гроші бельгійців та голландців, що властиво для інтелектуального кіно, а особливо документалістики в наших краях. Сергій Лозниця вже зарекомендував себе як кінодокументаліст фільмом про Євромайдан, який прославився на Канському кінофестивалі. Взагалі, поворот до кінодокументалістики – це досить цікавий тренд останнього часу. Я пов’язую це із загальним «оживленням» суспільно – політичного життя у світі з початком різноманітних «окупаїв» та, звісно ж, «арабської весни». У нашій країні це був Євромайдан, анексія Криму, початок війни. Люди знову почали цікавитися політикою і тим, що відбувається навколо них у реальному світі, а не лише в уявному світі Голлівуду. Останній сплеск кінодокументалістики у світі був у 60-их роках минулого століття, коли планета переживала карколомні зміни, як це й відбувається знову на наших очах.

У фільмі цікавий також вибір основного місця подій – ним став Ленінград, а не Москва, де, власне, й відбувалися основні події: танки на вулицях, троє загиблих молодих хлопців, виступ Єльцина на танку, прес – конференція путчистів. Тобто, відеоряду хоч відбавляй, але вибір міста був не випадковий. Як заведено казати, Петербург – це колиска трьох революцій (1905 року, Лютневої і Жовтневої 1917). Тому дуже символічно показано як у місті, де, фактично, було створено Радянський Союз, натовп святкує зняття червоного прапора з «Ленсовета» (утвореного у 1917 році) та підняття на його місці російського триколора. До речі, триколор зразка 1991 року трохи відрізняється від того, який ми знаємо нині. Той був трішки світліший, але в 1993 році його було замінено темнішими кольорами.  Ця зміна кольорів прапора від яскравих до темних на якомусь метафізичному рівні символізує закінчення романтичної епохи російської демократії, яка розпочалася в 1990 році з початком суверенітету РСФСР та зростанням впливу Єльцина як альтернативного центру до Горбачова і союзного керівництва. А завершилася в 1993 році, коли той же Єльцин послав танки розстрілювати законно обраний парламент, що висловив йому недовіру, за мовчазливого сприяння так званих «розвинених демократій».

Фактично, у фільмі дуже яскраво продемонстровано як у 1991 році, із запізненням на більш як 70 років, Лютнева революція взяла реванш у Жовтневої. Путч ГКЧП, який призвів до розвалу СРСР був ні чим іншим як повторенням Корніловського путчу, без якого, за твердженням самого Леніна, ніякої Жовтневої революції просто не відбулося б. Дуже знаково виглядає виступ Єльцина на танку в Москві у дні ГКЧП. Лише мені одному це нагадує виступ Леніна на броньовику в Жовтні 1917 року? До речі, в середовищі антпипутчистів ГКЧП називалося не інакше як «правим реакційним путчем». Дуже популярними були плакати й лозунги «Вони не пройдуть» (знаменити No pasaran іспанських республіканців – антифашистів), «Фашизм не пройде», «Ні хунті», а також плакати, де путчистів називали нащадками Піночета. Тобто, очевидна демократична спрямованість антипутчистських протестувальників. На одному з днів мітингу навіть помітно було прапор анархістів. Хоча, символіки православних націоналістів було помітно більше. Але все ж основна лінія протесту була загальнодемократичною і антикомуністичною.

Що особливо привернуло мою увагу в фільмі, так це погляди на національне питання серед протестувальників та промовців на цьому ленінградському мітингу. Навіть не віриться, що ці слова були сказані в Росії. Промовці однозначно підтримували незалежницькі прагнення прибалтійських республік і молдаван, – це з того, що продемонстровано у фільмі. Це можна пояснити загальною зміною ідентичності, що відбувалася в ті часи. Як я це розумію, в 1990 році радянська ідентичність фактично померла. Основним фактором, що призвів до цього було падіння Берлінського муру і фактичний розпад «соціалістичного» табору. Це був неабиякий ляпас в обличчя панівній ідеології, адже на демократичних виборах у всіх країнах Центральної і Східної Європи до влади прийшли антикомуністичні сили: «Солідарність» і Валенса у Польщі, Вацлав Гавел у Чехії, провал «Партії демократичного соціалізму» на виборах у Східній Німеччині. Ну й загальна міграція німців з колишньої НДР до західних земель – цілі будинки залишалися пустими. В СРСР у той же час починалися міжнаціональні конфлікти в Нагірному Карабасі, Ферганській долині. А також антиросійські/антирадянські виступи у Грузії та Прибалтиці, що були жорстоко подавлені військами, міліцією та КДБ. Що призвело до фактичного проголошення незалежності трьох прибалтійських республік від СРСР ще в 1990 році, коли Союз іще існував.

У тому ж 1990 році було відмінено цензуру, «спецхрани», офіційно оголошено про закінчення Холодної війни, а радянською дипломатією і пропагандистською машиною було проігноровано американську операцію «Буря в пустелі» в Іраку. Останнє продемонструвало як зовнішньому світу, так і ортодоксам всередині СРСР, що Радянський союз програв Холодну війну і визнав свою поразку. До речі, у фільмі це також показано: якийсь невідомий автор читає зі сцени свого вірша, у якому Горбачова зображено американською маріонеткою, тоді ж як Єльцин виступає як російський народний месія. В самому Радянському Союзі розпочався страшний дефіцит продуктів і товарів народного вжитку внаслідок впровадження так званих «кооперативів», а фактично початку приватизації і панування «чорних схем». І тоді США почало надсилати Радянському Союзу гуманітарну допомогу, – тому самому Радянському Союзу, з яким ще недавно мали намір вести ядерну війну. Це було справжнє приниження СРСР і знущання з офіційної ідеології, яка, до речі, теж активно змінювалася.

В 1990 році було введено багатопартійну систему, відмінено єдину офіційну ідеологію, було введено посаду президента, а на партійному з’їзді фактично проголошено про перехід від марксизму – ленінізму до соціал – демократії: основним лозунгом нової партійної програми був «За гуманістичний демократичний соціалізм!». До речі, український комсомол в тому ж 1990 році постановив до своєї офіційної назви ВЛКСМУ додати ще й в дужках МДС – «Молодь за демократичний соціалізм». У партійному видавництві «Політвидав» у тому ж році вийшов енциклопедичний словник із західної соціал – демократії. До речі, в «Політвидаві» у той час уже почали друкувати різноманітні посібники для молодих підприємців та астрологів.

Я навів цей розгорнутий історичний екскурс для того щоб продемонструвати, що ідеологічне підґрунтя, яке лежало в основі СРСР станом на 1990 рік було повністю вичерпано. А, оскільки «святе місце пустим не буває», або «король помер – хай живе король», то місце єдиної загальносоюзної ідентичності, що була сформована в сталінські часи, почали займати ідентичності національні. 1990 рік запам’ятався як парад сувернітетів – в Україні було прийнято «Декларацію про державний суверенітет», де фактично було проголошено про наміри створення незалежної держави у майбутньому. Прибалтійські республіки в тому році, як я вже зазначав, узагалі почали проголошувати незалежність. Але найцікавіше не це – найцікавіше те, що подібні процеси розпочалися і в самій Росії.  Крім того що суверенітет проголосили усі основні автономії Росії, такі як Татарстан чи Башкирія, наприклад, так суверенітет проголосила і сама РРФСР. До речі, саме Єльцину належать слова «беріть суверенітету стільки, скільки забажаєте», сказані в Татарстані. У 1990 році було сформовано окрему Комуністичну партію Російської федерації. Адже до того часу свої «національні» компартії мали лише союзні республіки, тоді ж як у Росії діяла лише всесоюзна КПРС. До речі, у фільмі показано, що над будівлею «Ленсовета» висів саме прапор РРФСР, а не СРСР, – той що його змінили російським триколором.

У промовах та у розмовах посеред натовпу теж постійно звучали слова «Росія» і «русскіє». «Совєтскіє» уже вийшли з моди, а «євразійскіє» ще в моду не увійшли. До речі, відомий академік і правозахисник Андрій Сахаров, який помер незадовго до цих подій (як і священник – реформатор Олександр Мень та співак – бунтар Віктор Цой: забагато збігів, як на мене) пропонував свій проект реформування СРСР і всього соцтабору у Євразійський союз народів. Це мав би бути спосіб безкровно змінити «совєтскую» та «соціалістичну» ідентичність на соціал – демократичне євразійство (чи євразійську соціал – демократію). Це був би цікавий ребрендинг російського імперіалізму відповідно до соціал – демократичної ідеології горбачовської «перебудови». Щось подібне намагався зробити і сам Горбачов з його проектом нового союзного договору, але народний ентузіазм був спрямований в інший бік – на відкриття своїх національних ідентичностей, що були загнані в підпілля за роки сталінізму та застою. І цей процес не оминув і самої Росії.

Підсумовуючи, можу лише порадити переглянути цей фільм та на власні очі пережити атмосферу тих декількох днів, коли творилася історія. Хоч історія і не знає умовного відмінку, але якби Єльцина було вбито, чи якимось іншим чином ГКЧП перемогло, то Радянський Союз тоді повторив би долю Югославії. І війна в Україні почалася б на 20 років раніше.

Олександр Січкар, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар