Потоплений корабель свободи. Пам’яті повсталого Кронштадту

0

 152_1 копия

      «З нашого корабля лише дві дороги: одна до світлого  майбутнього, до свободи та правди. Друга – до небаченого на землі рабства»

З відозви командування лінкору «Севастополь»

У свідомості більшості людей, поверхнево ознайомлених з історією, Кронштадт асоціюється з Жовтневою революцією 1917 року. Символ військової могутності Російської імперії на Балтійському морі – Кронштадт, став базою повсталих матросів балтійського флоту. Останніх прийнято вважати основною ударною силою більшовиків під час революційних подій у Петрограді.

Що ж могло змінитись за 4 роки щоб змусити авангард Жовтневої революції повстати проти її очільників? По-перше, причини виступу кронштадтських матросів мали гостро соціальний характер (власне як і більшість низових повстань того часу). Розруха, залишена громадянською війною, в поєднанні з військово-терористичними методами більшовиків по забезпеченню міст продовольством – політика «військового комунізму» та продрозкладки, в сукупності довели сільське населення вчорашньої імперії до неймовірного зубожіння. Будь-який опір пограбованих селян жорстоко придушувався збройним шляхом.

Здавалося б, яка справа була матросам на далекій Балтиці до страждань селян центральної Росії та інших регіонів імперії? Справа в тому, що за чотири роки склад балтійського флоту значно змінився. Більшість матросів були вчорашніми рекрутами-селянами, що створювало чіткий соціальний зв’язок між повстанцями та пригнобленим населенням. Масла у вогонь додавали дії представників більшовицького апарату у самому Петрограді. Стрімко набуваючи характеру масової партії, РСДРП(б) так само швидко вироджувалась. Гнило і військове керівництво, при чому з самої голови.

Командувач балтійського флоту Раскольніков влаштовував пишні бенкети у вчорашньому дворянському маєтку, де розкішно проживав з родиною на очах у голодних петроградців. Такі випадки не були винятками, а скоріше закономірністю серед військового та партійного апарату. Наслідком стало те, що до 1920 року 40% моряків Балтійського флоту – вчорашнього бастіону революції, залишили лави більшовицької партії.

По-друге, Кронштадтське повстання 1921 року мало яскраво виражений політичний характер. Тим, хто детально цікавиться подіями 17-го року відомо, що більшовики не були передовою революційної силою, а скоріше другорядною. Більше того, на початках вони всіма силами намагались стримати революційний порив населення, гаряче підтримуваний лівими есерами та анархістами. Укріпивши позиції та взявши під контроль державний штурвал, користуючись складним військовим станом та загрозою контрреволюції, більшовики дуже швидко створили власний бюрократичний апарат на основі вчорашнього царського чиновництва.

Без сумнівів, ця ситуація в поєднанні з більшовицькими методами правління не влаштовувала ні радикальні політичні сили, ні збідніле і пограбоване населення. На просторах імперських руїн ширились ідеї третьої революції та вимоги встановлення справжньої влади Рад на противагу фіктивним і цілком підконтрольним партії більшовицьким радам, які виконували вказівки центру, нівелюючи сам принцип радянської системи. Забігаючи наперед варто зазначити, що у своїй відозві від 8 березня 1921 року повстанці Кронштадту заявили наступне: «Тут, у Кронштадті, закладено перший камінь третьої революції, що відкриває широкий шлях для соціалістичної творчості».

Селянські бунти стали буденністю для більшовиків, проте, виступ, підкріплений чіткими політичними вимогами, мав набагато загрозливіший характер для влади партійних вождів. Коли ж подібні повстання спалахували, першочерговим завданням більшовицьких очільників було звинуватити повстання у контрреволюційному та буржуазному характері, щоб локалізувати його характер та запобігти поширенню народних хвилювань. Лише після політичної перемоги за допомогою пропаганди, більшовики брались до військового придушення заворушень за допомогою зброї.

Не стало винятком і Кронштадтське повстання. Варто зазначити, що це повстання не було заколотом військових матросів. Своїм виступом вони намагались підтримали робітників Петрограду, після того як відвідали їхні заводи та пообіцяли допомогу у повстанні. 28 листопада 1921 року відбулись збори команд лінкорів «Севастополь» та «Петропавловськ» де було прийнято резолюцію з вимогами повстанців. Її суть полягала у вимогах до більшовицького керівництва дати народу те, що йому було обіцяно узурпаторами революції в 17-му році. Після цього будь-які звинувачення повстанців у «контрреволюції» вже виглядають безглуздо, адже вони вимагали виконання революційних завоювань, фактично – продовження революції замість її призупинення на користь більшовиків.

В програмній статті повстанців під назвою «За що ми боремось?» було прямо розкритиковано дії більшовиків – створення нових опричників з ЧК на зміну царським жандармам, нове закріпачення робітників, викривлення ідей та гасел революції. На думку кронштадтських повстанців новому режиму в якості герба набагато краще підходили багнет та решітка ніж серп та молот. «Владу радам, а не партіям» – це гасло фактично стало символом Кронштадтського повстання.

Коли революційні сили почали свій виступ проти більшовиків, останні якраз були зайняті проведенням чергового партійного з’їзду, де Ленін особисто оцінив загрозу з боку повстанців в більшій ступені ніж зі сторони всіх білогвардійських сил разом взятих. Кронштадтське повстання було відразу заштамповане більшовицькими пропагандистами як «білогвардійсько-меншовицьке» та «чорносотенно-есерівське», а згодом – як організоване французькою розвідкою.

Повсталий Кронштадт став символом та знаком для багатьох підпільників та революціонерів по всій Росії. Він був центром цілої революційної мережі, а в подальшому мав перетворитись на флагман третьої революції. Тому його важливо було знищити дипломатичним та політичним шляхом, що викликав би якнайменше шуму. Більшовицьку делегацію, відправлену на переговори з ультимативними вимогами, повстанці заарештували, проте, не розстріляли. Так само вони намагались будь-яким чином уникнути розстрілів представників партії, все ще сподіваючись добитись своїх вимог мирним шляхом. Власне, більшість місцевих рядових партійців підтримали повстання або ж лишились в стороні від подій. Та перші залпи червоноармійських гармат по повстанцям остаточно розвіяли ілюзії та перенесли симпатії та сторону останніх.

Командний тон та ультимативна політика більшовиків, що не передбачала компромісів, не влаштовували повсталі маси, тому єдиним виходом став штурм добре захищеного острівного форту. Перша спроба придушення повстання силами на чолі з червоними курсантами зазнала поразки, а два батальйони червоноармійців перейшли на сторону повсталих. Після декількох штурмів в поєднанні артобстрілами, а також жорстоких вуличних боїв «флагман революції» було зайнято урядовими військами. Вже згодом для закріплення більшовицької пропаганди в народних масах було знято пафосний та масштабний як на той час фільм про придушення повстання у Кронштадті.

2000 полонених моряків, яких раніше Троцький назвав «гордістю та красою революції», чекала жорстока розправа. Частину повстанців було розстріляно відразу, без суду і слідства. Всіх інших змусили перенести тюрму і дочекатись офіційних вироків з розстрілами, засланнями та концтаборами.

Чому ж повстання програло? З одного боку зіграла свою роль більшовицька пропаганда, що за роки революційної боротьби змогла побудувати потужний агітаційний апарат. З іншого – далась взнаки певна нерішучість дій повстанців – вони не встигли допомогти петроградським робітникам. Головною проблемою була наївність повсталих по відношенню до Леніна, вбачаючи суть проблеми в першу чергу в місцевому партійному та військовому керівництві. Військова поразка повстання теж мала закономірний характер. Рішучість військових дій більшовиків на противагу нерішучості та намаганню повстанців всіляко запобігти кровопролиттю призвели до передбачуваних наслідків.

Придушення Кронштадтського повстання, поряд зі знищенням більшовиками Махновщини, стало контрольним пострілом в спину ідеям третьої революції, а населення вчорашньої імперії виявилось втягнуте в довгі десятиліття жорсткої диктатури. Якнайкраще характеризують всі ці події слова одного з дослідників Кронштадтського повстання: «Ілюзія пролетарського чи робітничо-селянського характеру більшовиків була розвіяна систематичним придушенням страйків з 1918 року і вкінець розстріляна червоноармійськими гарматами в Кронштадті в 1921 році».

Максим Оверко, для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар