Проблема дискримінації в Україні

1

326

Що таке дискримінація? Всі чули про такий термін і дехто навіть може частково розповісти його значення.  І все ж практично кожен українець є дискримінований і дискримінує сам.

Найпростішим методом зрозуміти що це таке та які його види – це прочитати Закон України «Про засади запобігання та протидії дискримінації в Україні».

За цим законом визначення терміну «дискримінація» є таким:

«Дискримінація – ситуація, за якої особа та/або група осіб за їх ознаками раси, кольору шкіри, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, інвалідності, етнічного та соціального походження, громадянства, сімейного та майнового стану, місця проживання, мовними або іншими ознаками, які були, є та можуть бути дійсними або припущеними (далі – певні ознаки), зазнає обмеження у визнанні, реалізації або користуванні правами і свободами в будь-якій формі, встановленій цим Законом, крім випадків, коли таке обмеження має правомірну, об’єктивно обґрунтовану мету, способи досягнення якої є належними та необхідними».

Як помітно, визначення досить широке і стосується всіх сфер нашої життєвої діяльності. Від гендерної нерівності до майнового стану.

Всі ми хоча б раз в житті були жертвою дискримінації зі сторони як не роботодавця, то нашого оточуючого середовища. Хоча, насправді, смішно говорити про один раз, оскільки з нами це трапляється чи не кожен день. Інша річ, що ми самі цього можемо не до кінця усвідомлювати чи просто звикли до такого стану речей.

Згідно міжнародного права, є дві форми дискримінації: «де юре» та «де факто». І якщо перша форма супроводжується недосконалим законодавством, яке можна змінити, то друга – це те, що засіло у головах людей і законодавством виправити це не просто.

Між іншим, визначення терміну «дискримінація» на міжнародному рівні фактично збігається із нашим вітчизняним. Крім одного пункту – міжнародне право вважає дискримінацією зазіхання на права держави (чи групи держав).

Крім того є ще інші види дискримінації. Вони поділяються на прямі та непрамі і так далі.

Тобі не дають робочого місця, бо ти жінка? Тебе дискримінують. Ти ненавидиш біженців, бо так хтось сказав? Вітаю, ти дискримінуєш групу людей без явної причини. У тебе обмеженні фізичні можливості і громадський транспорт не розрахований для таких як ти? Держава тебе утискає… Ти боїшся говорити українською/російською мовою в чужому місті? Подякуй недалеким політикам. Тобі забороняють носити зброю, обмежують твоє право на самозахист? Чи може на тебе витріщаються у транспорті, бо у тебе не типова зачіска? Вітаю вкотре, ти живеш в консервативному суспільтві.

Наступне питання, яке цікавить багатьох –  чи є в Україні дискримінація? Чи притаманне це нам?

Розглянемо кілька випадків.

Перший – флешмоб «ЯнеБоюсьСказати». Саме ця ініціатива нарешті показала українському суспільству масштаби проблеми. Жодна статистика, жодне дослідження не давала такої реакції, як життєві історії українських дівчат та жінок. Звичайно, реакція бувала різною: когось флешмоб увів в шок, когось роздратував. Все залежало від рівня усвідомлення проблеми.

Що цікаво, що саме після цієї ініціативи в українських ЗМІ все частіше появляються новини про гендерну дискримінацію, в тому числі сексуальні домагання.

Суспільний інтерес до цієї теми значно зріс – дослідження стають публічними, дискусії масовими. Між іншим, недавно Асоціація власників зброї провела опитування в українських жінок. Результати дослідження лякають. В Україні середній вік жінки, яка зазнала сексуального насилля – 13 років! До слова, більше в половини випадків домагання йшли від знайомих людей. Практично у кожного респондента є ще 1-2 знайомі, які також були жертвами домагань.

Інший випадок – погром у селі під Одесою. Спричинений він вбивством місцевої дівчинки чоловіком, який належить до ромської меншини. В результаті, населення села вирішило провчити не безпосередньо зловмисника, а цілу етнічну групу. Даний випадок явно показує упереджене ставлення до ромів та дискримінаційні настрої в країні загалом.

Третій – біженці. Не тільки в ЄС неоднозначне ставлення до біженців. Яскравий приклад відбувся у місті Яготин.  Наведу уривок тексту петиції про заборону поселення біженців з інших країн у цьому поселенні.

«Жителі проти сусідства з людьми з інших далеких країн, тому що неподалік розташований дитячий садок, та житлові будинки, та і робочих місць не вистачає навіть для своїх», – пише авторка петиції Марта Молода.  Звичайно, «аргументи» несуть абсурдний характер, враховуючи, що при цьому авторка наполягала на заселенні внутрішніх біженців. Тобто, люди з інших країн якимось чином загрожують дитячому садочку та житловим будинкам, а українці ні. Про робочі місця взагалі мови вести не хочеться.

Таких випадків можна навести ще багато – і в сфері трудових відносин, і навіть в освітній системі.

Зрештою, достатньо просто сказати, що в Україні розпочалась кампанія щодо протидії дискримінації. На деяких сітілайтах столиці та радіостанціях вже говорять про цю проблему. Скоро кампанія стартуватиме і в інших містах.

Ще одну ситуацію хочеться згадати окремо. Це війна на Донбасі. Точніше, антагоністичні настрої як дискримінаційне явище. Дехто із дослідників зазначає, що дана ситуація це дещо інше. І безумовно, тут свою роль здебільшого відіграють політики та політтехнології, які спрямовані з обох сторін на ненависть. В журналістиці є навіть термін такий «мова ненависті». Проте, саме ця війна породила етнічну, політичну, мовну дискримінацію, якої раніше не було насправді, окрім окремих випадків.

Щодо політиків, то у нашій країні замість того, щоб протидіяти дискримінаційним настроям, намагаються їм підігравати. Таким чином заробляться політичні очки.

«Політики заграють із громадськістю, намагаючись іти назустріч, зокрема гомофобним настроям. Часто політики позиціонують себе як європейські, але коли мова заходить про дійсно європейські цінності, вони демонструють певне їх нерозуміння або намагання відректися від власних слів», – зазначає Марія Ясеновська, голова координаційної ради Коаліції з протидії дискримінації.

Отже, якщо підсумувати вище написане, то у нашій країні гостро стоїть проблема протидії дискримінації. Ні суспільство, ні влада не готові до зміни власного світогляду.

Хоча, заради об’єктивності мушу зазначити, що згідно опитування Соціологічної групи «Рейтинг», українці до деяких явищ стали більш лояльними. Зокрема, до абортів та проституції. Загалом же, українці залишаються гомофобами, шовіністами та носіями застарілих консервативних поглядів. А як нам відомо, саме такі погляди породжують гноблення, утиски та дискримінацію, що засуджується міжнародною спільнотою та вітчизняним прогресивним законодавством.

Василина Бойко, спеціально для «Страйку»

 

 

 

 

 

 





Loading...



1 коментар

  1. . Благотворительный фонд (Ростислав Новоженец) издал украинский перевод книги польского автора Єжи Новака под названием “Кого повинні перепросити жиди”. По этой книжке народный депутат А.Фельдман написал в МВД, СБУ и Генпрокуратуру. Из МВД ответили, что в книжке нарушений не обнаружено. СБУ не ответило. Из Генпрокуратуры брошюру отправили в Национальную экспертную комиссию (НЭК) по вопросам защиты общественной морали (письмо 24.01.2014 №0711/1-15432-12). В ответе НЭК (от 04.9.2014) сделан вывод, что данная брошюра «относится к продукции, которая оскорбляет нацию по национальному признаку и содержит признаки пропаганды национальной вражды, производство и распространение которой… запрещено…». Данный документ НЭК отправлен в Генпрокуратуру, СБУ и др.

Залишити коментар