Революція в Єгипті

0

134 копия

Філіп Різк (Philip Rizk) – єгипетський режисер, письменник і блоґер, який проживає в Каїрі. Сьогодні ми розмовляємо з ним про єгипетську революцію 2011 року, її недоліки, наслідки і перспективи на майбутнє.

В липні 2013 мільйони єгиптян вийшли на протести проти правління президента Мухаммеда Мурсі та його «Братів-мусульман». Що було рушійною сильною цього масового невдоволення?

Враховуючи теперішню ситуацію, потрібно пам’ятати, що після перемоги Мурсі на президентських виборах 2012 року відбувалось величезне торжество на вулицях Єгипту. Багато людей бачили в цьому момент перемоги, такий собі революційний момент. Люди вийшли проти антинародного режиму і обрали на виборах Мурсі. Вони вважали, що він відрізняється від попереднього військового угрупування. Того дня я знаходився у бідному районі Каїра: діти і дорослі на вулицях святкували, вантажівки з людьми їздили туди-сюди, стріляли феєрверки…

Демонстрація, в якій я брав участь, була не дуже багатолюдною. Як і в більшості випадків за останні три-чотири роки, треба було багато часу, щоб спонукати опозицію до активних дій. Багато людей, які тоді повстали, були, звичайно, за «Братів-мусульман», але більшість просто казали: «Давайте дамо їм шанс, зачекаймо і подивимось що буде». В будь-якому випадку, не завжди було так, що політичні та економічні стратегії відповідали логіці уряду, все залежало від того, наскільки опозиція «допікала» їм своїми протестами. Це сталося знову і під час правління Мурсі, який витирав ноги законами і людьми, які привели його до влади і тепер протестували знову. В листопаді 2012 уряд Мурсі намагався ввести підвищення податків, що зашкодило би більшості населення. Коли на початку ще невеликий протестний рух був різко придушений, люди вчинили так, як в перші дні революції. Пройшли великі бої, які відбувались на ранніх фазах революції, наприклад,  сутички на вулиці Мухаммеда Махмуда. Зіткнення виникли в кінці протестів на тих вулицях, де бої проходили вдень та вночі. Це постійно тримало людей на вулицях.

Тоді відбулися деякі важливі речі, які керували більшістю демонстрацій, починаючи з 30 червня 2013, закінчуючи перемогою. ЗМІ зіграли абсолютно інакшу роль на початку 2011 року, ніж після військового перевороту в період з 3 липня по 30 червня. Тоді вони показували події правдиво, описуючи, як поліція придушувала повстання на вулицях. Медіа в Єгипті серйозно контролювалися. Цензура працювала по всіх основних напрямках. Міністерство внутрішніх справ тиснуло на людей, які займали впливові пости на телебаченні, вимагаючи не висвітлювати багато речей, як, наприклад, жорстокість військових і поліції. Варто зазначити, що під час правління «Братів-мусульман» цензури було менше. Інколи доходило до анекдотичних випадків. Наша група під назвою «Мозірін» (Mosireen – некомерційний проект групи журналістів), яка в 2011 фільмувала події революції, майже не виконувала своїх функцій, бо більшість репресій були показані на телебаченні та в інших джерелах новин. В апараті ЗМІ було особливо багато людей, які представляли ліберальний середній клас так званих «середняків» і вони мали тенденцію критикувати партії з ісламістським підґрунтям. Одне можна сказати впевнено – медіа грали ту роль, яку і повинні були грати, але тільки в період дванадцятимісячного правління «Братів-мусульман».

Перефразуємо питання, використовуючи більш конкретні терміни. Що саме зіграло свою основну роль, спричинивши всезагальне невдоволення: антинародні реформи, політичні репресії і соціальні негаразди, чи особлива природа «Братів-мусульман» як ісламістської партії, яка намагалась повільно «ісламізувати» суспільство?

На початку опозиція сильнішала, тому що посилювались репресії і особливо тому, що вони широко висвітлювались в пресі більше, ніж в будь-який інший період. В Єгипті важко пояснити роль суспільного життя, так як все воно в основному пов’язане з релігією. Єгипетське суспільство, можливо, більш релігійне, ніж туніське чи лівійське, і навіть ніж палестинське, сирійське або іракське. Одним з факторів, які піднімали військовий режим догори і аж до сьогодення (виключаючи період «Братів-мусульман», який був інакшим), була організація дуже успішної гри в серйозних релігійників без дійсного слідування справжній релігійній платформі. І не важливо, що уряд Єгипту намагався змінити конституцію, яка мала базуватися на Святому ісламському письмі. Аджарський університет відіграв важливу роль урядового «глашатая» (того, хто скликає людей на боротьбу з чимось). Отже, вони добре знали, як заспокоїти прошарок релігійного населення без релігійно орієнтованої політичної програми.

ЗМІ були правими в своєму переконанні, що єгиптяни не бажали такого собі «світського» суспільства чи держави, але й не хотіли і релігійного екстремізму. Дискурс на цю тему зростав до літа 2013 року, посилюючись залежно від зростання екстремізму «Братів-мусульман».

В релігійних умовах?

Так. І ці зрушення були масовими. Наприклад, коли протести на початку 2013 року відбувалися біля штаб-квартири «Братів-мусульман», ходили чутки, що палестинські і сирійські військові стануть на їх захист. ЗМІ підхопили ці абсолютно безглузді чутки і висвітлювали їх як факти. Тяжко сказати, коли це почалося. Наскільки я був проінформований, в цих чуток не було жодних доказів. Невже «Брати-мусульмани» озброїли б іноземну гвардію біля своєї штаб-квартири? Для мене це не має жодного сенсу. Але коли ці чутки почали поширюватись, для релігійного населення, яке має тенденцію критикувати релігійний екстремізм і яке прислухається до думки Сирії та Палестини, «Брати-мусульмани» дуже швидко почали асоціюватись з військовим угрупуванням. Таким чином, військових, які воюють на Синайському півострові, пов’язали з «Братами-мусульманами», хоча доказів їх зв’язку ніколи не було. Ситуація була дуже складною, більшість медіа-історій викликали серйозні сумніви, особливо коли вони базувалися на повідомленнях від Міністерства внутрішніх справ або від військових. Вони використовували такі ситуації, щоб розповсюджувати різні чутки та страхи, сіяти паніку. Все це відбувалося в період до літа 2013 року.

Але яким був ступінь мотивації цих протестів? Чому «Брати-мусульмани», які вважались «крутими ісламістами», просто не могли нав’язати і реалізувати свій сценарій? Були якісь більш помірні варіанти?

В історії Єгипту ще не було таких ситуацій, щоб будь-яка партія, яка коли-небудь приходила до влади, поважала цивільні права населення. В цьому питанні «Брати-мусульмани» не сильно чимось відрізнялись від своїх попередників. Вони не планували давати людям більше прав та свобод, вони їх навпаки відбирали. Подивимось, наприклад, на християн часів правління Садата і Мубарака, яким не вистачало багато тих прав, які були у мусульман. І справа не в тому, що релігії би мали бути рівними. Вищезгадані особи просто не переймалися релігією. «Брати-мусульмани» навпаки підтримували її. Але вони також були зацікавлені у добрих стосунках з західними торговими партнерами. Було жахливо, коли в деяких ситуаціях уряд, виходячи з релігійної програми, повністю закривав очі на переслідування християн, особливо у верхньому Єгипті, де це траплялось найчастіше. Але я особисто не вірю, що «Брати-мусульмани» хотіли стати релігійними екстремістами. Всі свідчення ЗМІ, які заявляють, що військові і Ас-Сісі (діючий президент Єгипту) хочуть зобразити «Братів-мусульман» терористами і екстремістами, не мають жодних підстав. Не можна сказати, що цього ніколи не було, але я не вірю, що це колись відбувалось. Це було би явно не в інтересах «Братів-мусульман». Ці чутки були успішними і створили образ ідеального ворога, який намагався посилювати патріотизм і разом з тим тиснути на більшість громадянських прав.

Отже, ти хочеш сказати, що ці протести керувались страхом перед реакційною ісламістською політикою?

До прикладу, візьмемо ситуацію, яка склалась з жінками. «Брати-мусульмани» б’ють жахливі «рекорди», показуючи своє ставлення до прав жінок. Але так поступав і попередній уряд. Був також популістський рух Ас-Сісі, який декларував підтримку прав жінок, але насправді був зовсім в цьому не зацікавлений. Це легко пов’язати з «Братами-мусульманами», але насправді в Єгипті ми живемо в жахливо нерівному суспільстві, де широко пропагується сексуальне насильство над жінками як на роботі, так і на вулиці. Вирішення цих проблем не цікавило «Братів-мусульман».

Як ти вважаєш, чи кампанія «Тамаруд» зіграла основну роль у протестах проти режиму «Братів-мусульман»?

Три або чотири людини були імпульсом цього руху. Все починалось, як невинний рух певного типу протестної молоді, яка брала активну участь ще у революції 2011 року. Вони вирішили об’єднати зусилля, вимагаючи перевиборів, і показали сильну опозицію до «Братів-мусульман». Рух такого типу міг стати короткостроковою політичною забавкою. Але він був в інтересах безпеки режиму в Єгипті, тому військові і Міністерство внутрішніх справ співпрацювали з ним. Боротьба відбувалась по-різному, штаб-квартира «Братів-мусульман» була атакованою і по-варварськи зруйнованою, і кожного разу Міністерство внутрішніх справ підтримувало в цьому протестувальників.

Отже, безпека старого апарату була контрольована старими військовими, а не «Братами-мусульманами»?

Традиційно існує боротьба між різними апаратами і в цьому бере участь декілька учасників. Військові і Міністерство внутрішніх справ не завжди протистояли одне одному. В дійсності, в схожих моментах їхні інтереси суміжні. Я розумію, що в цій ситуації «Брати-мусульмани» пробували встановити контроль над різними інституціями. І вони не сумніваються в цьому. Для безпеки силовиків це стало би червоною лінією. «Брати-мусульмани» намагались привернути до себе увагу, взяти на себе відповідальність за цю фазу, але там була чітка домовленість про розподіл сил між ними, Міністерством внутрішніх справ та військовими.

Дехто стверджує, що був такий собі план, згідно якого «Братів-мусульман» зроблять «цапом-відбувайлом», але все вже було організовано, коли «Брати-мусульмани» вже прийшли до влади. Вони були далекими від подій на вулицях.

Коли пройшли вибори 2012 року, генерали не сприйняли їх сприятливими для себе. Це був кінцевий період існування військової хунти, відомий як ВРЗС (Верховна рада збройних сил), коли їх жорстоке насилля по відношенню до населення ставало відомим і піддавалося зростаючій гострій критиці. Багато людей відкидали ідею нового військового режиму, тому я не думаю, що генерали проробляли цю стратегію в цей період часу. Отже, в цей час в суспільстві прийшов сентимент за цивільним управлінням і «Брати-мусульмани» якнайкраще відповідали цій ролі.

Тут ми також не можемо виключати й іноземних інтересів. Сполучені Штати, Росія, Європа — всі вони хотіли підтримувати це і, відповідно, мати над цим протекцію. Коли учасники американського Конгресу приїхали з візитом до нас, то були дуже щасливі спілкуватися з «Братами-мусульманами», бо змогли налагодити всі свої основні справи. Мова взагалі не йшла про зміни в попередніх домовленостях, тож угоди в Кемп-Девіді з Ізраїлем були підтверджені включно з їхніми планами на майбутнє. І «Брати-мусульмани» обіцяли продовжити неолібералізацію економіки. Було багато речей, які пов’язували військових з США, і було ясно, що взяти владу для «Братів-мусульман» в цей час буде дуже нелегко.

В будь-якому випадку відбулися дві речі. Перша річ — «Брати мусульмани» не були здатні досягнути достатньої популярності. Отже, вулиці залишалися непорушними: протести продовжувалися, особливо спонтанні протести з некерованим насильством. Ця некерована нестабільність нікого не цікавила, не зачіпала іноземних інтересів, тому що ті, хто мали гроші та владу, не були зацікавленими в стабільності Єгипту. Не мало значення хто при владі — диктаторський, військовий чи релігійний режим — мало значення, як довго вони могли утримувати стабільність ситуації. І «Брати-мусульмани» довели їм, що здатні на це. Друга річ — це те, про що ми вже говорили раніше. Більшість з державних структур вважали, що «Брати-мусульмани» будуть цілком лояльними до старого режиму. Для них основою їх діяльності була внутрішня, повільна, щоденна боротьба з опозицією, і вважалося, що це все, що могли робити «Брати-мусульмани». В цей самий час була і така опозиція, яка намагалася привести «Братів-мусульман» до влади.

Ви кажете, що військові не були ворожо настроєними до «Братів-мусульман». А як військові розрізняли різні групи протестувальників на вулицях, наприклад, ультрас та робітників?

Кількість ворогів «Братів-мусульман» була такою, як і кількість ворогів режиму Мубарака на початку 2011 року. Більшість людей не хотіли бачити військових при владі, тому при владі були «Брати-мусульмани». Репресії посилювались, тюрми були переповнені, тортури продовжувалися. Тому народ вступав в «Тамарод», тому що це був перспективний рух.

Критика військових не віталася. Я був учасником невеликого прогресивного маршу, що відбувся 30 червня. На ньому звучали гасла як проти «Братів-мусульман», так і проти військових. Тоді пройшли два різних марші такого типу, але на вулиці вийшла дуже мала кількість людей. Перед тим по телебаченню активісти «Тамарод» диктували людям, про що треба говорити. Їхній месседж був дуже чітким – ніяких гасел проти поліції чи військових. Мовляв, зараз ми маємо одну ціль – це «Брати-мусульмани», і не можна розколюватись, створюючи внутрішні протиріччя. Були, звісно, ті, хто виступав проти такої риторики, включаючи мене та деяких маленьких груп активістів. Але наш голос був лише каплею в океані серед тих, хто виступав виключно проти «Братів-мусульман».

Якою була ситуація, коли військові почали бити людей?

Ситуація була дійсно шокуючою. Наприкінці дня військові застосували стратегію «розділяй і володарюй». Вони успішно розкололи опозицію, створивши таку ситуацію, за якої доводилось приєднатись або до «Братів-мусульман», або ні до кого. Іншого виходу не було. Протести, які були не за «Братів-мусульман», просто піддавалися критиці і дискредитації. ЗМІ і військові спікери показували ці протести такими, які нібито виступають за «Братів-мусульман», чим просто їх делегітимізовували. Прикро, але більшість інтелектуалів, які раніше були відомими учасниками революції, вирішили поки не критикувати військових, а подивитися, як вони справлятимуться з ситуацією і чи не дадуть шанс «Братам-мусульманам» прийти до влади.

Як ви поясните те, що частина ультрас з групи «Білих вершників», які спочатку боролись проти правління «Братів-мусульман», потім, захищаючи релігійний фанатизм і борючись на стороні Мурсі, почали бійню?

Я не думаю, що правильно розрізняти ультрас та інших, оскільки вони представляли всіх протестувальників. Більшість з них були дійсно переконані, що «Брати-мусульмани» пропонували радикальні зміни і з того часу закривали очі на деякі порушення, які допускали «Брати-мусульмани», перебуваючи при владі. Вони підтримували «Братів-мусульман» і марширували на їхню підтримку.

Ультрас були добре організованими групами футбольних фанатів в різні періоди революції, і вони грали в ній дуже специфічну роль. В їхніх рядах відбувся дуже серйозний розкол, коли частина ультрас продовжувала протестувати про «Братів-мусульман», а частина їх підтримала. Їх дуже сильно розколювали, проти них використали закон. Їх сприймали як загрозу системі і намагались ліквідувати, незважаючи на те, були вони за «Братів-мусульман», чи проти.

Чи правда, що робітники відіграли значну роль у революції?

На жаль, не існувало жодного робітничого руху. Так, була хвиля страйків від робітників. Я писав про це у своїй статті «2011 рік це не 1968». Туніс, наприклад, мав дуже різний історичний бекґраунд, залежно від того, як діяв робітничий рух. В Єгипті їх серйозно переслідували. Страйки відбувались незалежно від подій на вулицях. Шкода, але ці протести були цілком незалежними один від одного.

А тепер? Чи сформувались незалежні профспілки? Чому вони не отримали політичної динаміки?

В значній мірі питання полягає в тому, чи дасть це робітникам хліба з маслом. Різні соціалістичні групи намагались організувати активних робітників у якісь політичні формації. Ці намагання зазнали краху. В 2011 році утворилась партія робітників та фермерів. Я навіть не знав, що така існує. Так, як виявилось, вона існує, але вона фіктивна, нежива, без підґрунтя. Серед робітничих політичних угрупувань чи політизованих трудівників все це було швидко дискредитоване, тому що влада мала інші інтереси, ніж виконання вимог робітників.

На мій погляд, не було жодних проявів робітничого руху. Були великі хвилі робітничої активності, але було надзвичайно важко їх мобілізувати, щоб залучити до участі у акціях та страйках. Їм погрожували, активізм загрожував їхній роботі, ніхто з них не хотів її втрачати. В звичайний період люди могли ризикнути своєю роботою, щоб покращити трудові умови і загальну ситуацію, але не в період революції, коли втрата роботи могла означати голодну смерть.

В той же час серед робітників не було жодного консенсусу щодо того, що «Брати-мусульмани» чи військові матимуть стосовно них хороші наміри. Це вже був далеко не період правління Нассера, який мав хоча б якісь робітничі сентименти, незважаючи на те, що вони були популістськими. Тепер репресії могли бути набагато серйознішими і гіршими.

Коли «Брати-мусульмани» перемогли, страйки припинились. Прийшло хибне розуміння того, що багато чого змінилось. Я спілкувався з різними людьми з робітничого середовища, і більшість казали: «Ера корупції закінчився, приватизація завершена!». Вони вірили, що приватизації більше не буде.

«Брати-мусульмани» дійсно обіцяли таке?

Так. Я думаю, що вони дійсно не могли організувати процес приватизації під час року свого правління.

Я пам’ятаю, що одними з найважливіших персон серед публічних транспортних працівників були Салафі та Шейх. Аж до кінця правління «Братів-мусульман» вони перебували в опозиції до них, розуміючи, що вони обманюють робітників. Вимоги робітників не були виконані. І навіть коли робітники починали боротись за те, щоб влада виконала якісь обіцяні речі, навіть тоді вони використовували релігійну основу. В той період я відвідав кілька заводів і двоє з трьох керівників були дуже релігійними.

Ви маєте на увазі керівників профспілок?

В цьому випадку це були лідери не профспілок, а страйків. Це були дуже релігійні молоді люди. Пам’ятаю, один з них мав трошки більше тридцяти років. Мав довгу бороду, його також звали Шейхом. Варто зазначити, що військові відносились до акцій робітників доволі спокійно, на відміну від минулого року, коли ситуація була прямо протилежною. Під час правління «Братів-мусульман» заворушення дозволялись, тому що це було в їх інтересах.

В минулому ми сприймали тези робітничих профспілок, як, наприклад, робітників текстильної індустрії в Махаллі, що не можна довіряти обіцянкам ісламістів.

Я не сприймаю це, як конфлікт. Я провів багато часу в Махаллі і не бачив серйозної релігійної підтримки основних керівників у 2006-2007 роках. Але не можна сказати, що більшість робітників не мали релігійних тенденцій.

Давайте поговоримо про теперішню ситуацію. За часи правління Мубарака репресії були гіршими. Чи помер протестний рух?

Як я вже казав, потужні гравці з обох боків – як всередині країни, так і зовні – зацікавлені у стабільності Єгипту. Для широких верств населення справжні вороги держави були спроектованими. Влада має великий вплив на публічну думку. Суспільство може пробачити посилення репресій і скорочення громадянських прав, бо це, бачте, стабілізує державу і її економіку! Це інформаційний базис для антипротестних законів. Такий «шаблон» розв’язує руки Міністерству внутрішніх справ і дозволяє їм чинити що завгодно. І це вбиває всі потенційні протестні рухи на вулицях.

Але наскільки сильною є підтримка теперішнього режиму? Картина доволі суперечлива: є маленькі протести, але є й маленька явка на виборах. Люди просто втомилися?

Ситуація виглядає суперечливо і для мене. Засоби масової інформації поширюють промілітарну пропаганду. День за днем вони брешуть про те, що жити стає краще, все стає стабільніше, військові роблять все можливе, щоб переконати опозицію в тому, що в нас відбуваються значні покращення. Мова йде про неймовірний патріотизм.

Те, про що ти кажеш, відбувається серед людей, яких цілеспрямовано відрізають від медіаджерел. Є люди, які скептично ставляться до ситуації, яка склалась. Найбільше таких людей, які не вірять у політичний процес, серед нижчого і середнього класів. Вони практично ніколи ні у що не вірили і вважають, що їх вибір нічого не змінить. Є й такі, які після трьох з половиною років метушні не хочуть бачити жодних змін, тому що вже не бачать ніякої альтернативи. Партнери Єгипту завжди будуть підтримувати владу, не маючи ніякого інтересу до потреб людей з вулиці.

Ас-Сісі провів багато часу, думаючи над тим, чи варто брати участь у виборах. Все тому, що, перебуваючи на топових позиціях, він не може нести відповідальність за негативні наслідки для країни. Він це чудово усвідомлює і боїться серйозно забруднитись. Також він надзвичайно популярний зараз. Він сильний на тих позиціях, де можна урізати субсидії, де він знає ціну їх збільшення, де минулі економічні реформи є неможливими – він не може проводити їх так, як це робив Нассер, навіть якби дуже хотів, навіть будучи популістським лідером, за спиною якого стоїть величезна маса людей.

Мало хто вірить у політичний процес, виборці говорять про реальну ситуацію дуже чітко. З кожним днем електоральне коло звужується, учасники популярних ток-шоу звинувачують людей у відсутності патріотизму, бо вони не беруть участі у виборах. Деякі політики навіть пропонували стягувати з тих, хто не йде на вибори, 500 фунтів штрафу, а для декого це місячні зарплатня. Пропонували навіть давати піврічні терміни у в’язниці! Вони погрожують людям, тиснуть на них, змушують їх голосувати для того, щоб себе легітимізувати. Але люди все одно не йдуть на вибори. За статистикою, явка на виборах коливається між 15% та 60%. Уряд бреше про 95% і більше. Це дуже сильний месседж. Уряди не мають жодних перспектив.

Давай поговоримо про можливості для реформ. Що сьогодні може дати Єгипту капіталізм?

Капіталізм не може дати нічого нового, він може тільки відправити нашу країну в ще більшу провалля. Капіталізм – це не те, що нам потрібно, і я хочу сказати, що дух капіталізму у єгипетському контексті проявив в собі перемінливу у своїх діях олігархію, де сила брехні пов’язана з капіталом, контрольована військовими інституціями. Капіталізм в Єгипті доведе простих людей, які не входять у їхній елітний клуб, до глибокої кризи. Ціни і їх надмірне підвищення – це неоліберальна політика, яка підтримується урядом Ас-Сісі, так само її підтримував і Мурсі. Ціни ростуть на газ, транспорт та їжу, а зарплати залишаються незмінними, роботу знайти важко. Гарантії достойного життя при капіталістичному устрої призводять до краху. Наступна битва буде ще жорстокішою.

Тепер хочу поцікавитись економічними перспективами. В основному ситуація була жахливою, але зараз з’явився великий капітал, який вливається з країн Персидської затоки, де недавно виникли грандіозні плани з розвитку Єгипту. Як ти можеш це прокоментувати?

Багато людей все ще переконані в добрих намірах теперішнього режиму. На фоні зростаючих цін іноземні фонди, які вливають свої гроші в країну, сприймаються дуже позитивно. Але всі ці гранти та кредити, які приходять з банків країн Персидської затоки, є лише короткотерміновим рішенням. Режим хоче швидкого припливу коштів, щоб використати їх в якості «скотчу» для заклеювання дірок під час економічних проблем, але через п’ять-десять років Єгипет «влізе» у страшні борги. Але хто зараз думає про те, що може статись у майбутньому? Тож коли хтось чує про те, що якийсь багатій з Персидської затоки каже, що хоче побудувати новий аеропорт чи готель для розширення туристичного сектору на якомусь з курортів Червоного моря, ніхто не буде заперечувати. Люди наївно вважають, що все, чого вони потребують, з’явиться саме по собі, а військові зможуть забезпечити їх цим, а також гарантувати їхню безпеку.

Плани щодо Суецького каналу виявились обманом. І я просто вражений, що цей скандал оминув вулицю. Виходить, ми даремно святкували, коли перемогли французів та англійців, повернувши Суецький канал з багаторічного колоніального правління. Але, як ми бачимо, люди часто мають коротку пам’ять. Вони «хавають» пропаганду уряду і також патякають про те, як треба розвивати Суецький канал, збільшувати кількість робочих місць, приводити нові компанії і фонди, які ми так сильно потребуємо. І ми дивуємось, що люди так по-різному реагують на це. Якщо експерти говорять, що створюються робочі місця, значить так воно і є!

Суецький канал сприймається єгиптянами як національний скарб. Ми повинні заробляти з цього більше грошей? Супер! Ми добре знаємо, що всі гроші, зароблені на експлуатації Суецького каналу, йшли в кишеню Мубарака. Коли вони збільшували прибуток, ніхто не знав, куди все дівалось.

Отже, які перспективи для боротьби в найближчому майбутньому?

Перспективи насправді не настільки погані. Теперішня ситуація надзвичайно важка, тому що більшість наших товаришів сидять в тюрмах. Сьогодення неможливо порівнювати з тим, що в нас було колись. Якщо сьогодні ви протестуєте, ви ризикуєте потрапити до тюрми на термін від 6 місяців до 15 років.

Люди не будуть здатні вижити в умовах найближчого майбутнього. Ціни будуть зростати ще більше. Субсидії на бензин в цьому році обріжуть вдвічі. Життя стане ще дорожчим. Прямо зараз Ас-Сісі виїде на хвилі популярності, але це буде продовжуватись недовго. Так було за часи Садата – він виїхав на хвилі популярності і прийшов до влади. Але у 1977 році, коли він намагався урізати субсидії, йому довелось змінити свою політику протягом одного дня, бо він боявся, що люди масово вийдуть на вулиці.

Я не думаю, що таке трапиться протягом наступних декількох місяців, але все може бути. Умови, які вивели людей на вулиці у 2011 році, існують і зараз, тож протести можуть знову розпочатись вже в найближчому майбутньому. І я думаю, що вони будуть ще кривавішими, при чому з обох боків. Не можна займатись дискредитацією тих подій, які відбулись за останні роки, навіть незважаючи на те, що багато людей поплатились своїм життям і свободою, опинившись у тюрмах. Прийшов певний тип усвідомлення, змінилась свідомість. Це все завдяки революції. Вона справила велике враження на населення. Ми багато чого бачили за останні чотири роки. В 2011 і 2012 ми пройшли тяжкі миті депресії і майже пошкодували про те, на що пішли.

Але чи маєте ви надію на те, що боротьба набуде нової якості? Дивлячись у 2011 рік, ми бачимо людей, здатних скидати уряди, бачимо робітничі маси в боротьбі, потужні молодіжні рухи, які виборюють свободу і свої права. З тих пір люди підтримували військових проти Мубарака, згодом «Братів-мусульман» проти військових і нарешті знову військових проти «Братів-мусульман»… Після перевороту в липні 2013 року часто виправдовували переслідування військових. Як буде виглядати наступна хвиля боротьби? Як повторення попередніх циклів?

Тяжко сказати. З одного боку це погано для народу, але погано і для влади, бо вона не має запасних планів. Одна з причин, чому Мурсі чи Ас-Сісі прийшли до влади, це їхня популярність на вулиці. Хто наступний? Я не знаю, хто може бути популярнішим за Ас-Сісі.

Я ніколи не виходив на вулицю задля того, щоб змінити уряд. Я вважаю, що треба знищувати систему. Вже після цього прийдуть зміни на краще, яких потребує суспільство. Я думаю, що відбулись надзвичайно важливі уроки, які багато чому нас навчили. Якби нічого не відбулось, в Єгипті був би вакуум і ми б не були частиною цього світу. Ми маємо постійний вплив зовні: чи то з країн Персидської затоки, чи з Західних країн. Вони можуть постачати нам зброю, навчати військовій справі, фінансово підтримувати, підписуючи торгівельні угоди. Все залежить від потужності уряду. Гостра потреба змін в Єгипті залежить від таких самих змін в інших потужних центрах впливу. Це буде розширюватись у більші цикли, які будуть носити не тільки індивідуальний характер. На мій погляд, це основне, що зараз нами керує.

Філіп Різк

Переклад: Олександр Драгунов, для «Страйку»
Джерело





Loading...



Залишити коментар