Роздуми про «Шустер - лайв» - Перший Соціальний

Роздуми про «Шустер – лайв»

0

299 копия

Нещодавно з великою помпою відшумували «торжества» з приводу сумної річниці аварії на Чорнобильській атомній станції. Як завжди, суспільна дискусія велася на абсолютно примітивно – обивательському рівні, тобто звично обговорювалися жахіття всього того що сталося, без спроб жодної більш загальної систематизації. Це є загалом відчутною рисою суспільного дискурсу в нашій країні – з телеефіру зникли передачі, де обговорюються якісь концептуальні моменти. Я ще пам’ятаю в часи моєї молодості на каналі 1+1 програму «Подвійний доказ» із Корчинським та Борсюком. Але це був останній подих більш-менш серйозної журналістики, яка б обговорювала глобальні теми. Наразі править бал «Шустер – лайв» та його клони на інших каналах, де звично обговорюються події насущні, а горизонт планування сягає не далі наступного місяця. Відповідно, в суспільній свідомості притлумлюють і так слабкі прагнення до якоїсь більш глобальної рефлексії. Щоденна газета на кшталт «Вестей», щотижневий телебалаган на кшталт Шустера, постійні новини на 112 чи «News One», щовечірнє обговорення подій дня у Ганапольського. Горизонт теперішнього обивателя звужений у просторі до лише однієї країни, адже міжнародні події обговорюються лише вряди – годи, і то переважно лише тоді, коли вони мають або безпосередній стосунок до України, або вони настільки значущі, що їх просто неможливо оминути. У часі ж – це вічнє теперішнє, такий собі політичний «День бабака». Відповідно, люди й живуть переважно теперішнім днем, без жодних перспектив, аби день до вечора.

Такий стан справ вигідний правлячому класу, адже він унеможливлює жодну більш-менш обґрунтовану критику системи. Адже для того щоб критикувати систему – треба спершу визнати її існування. А для того щоб визнати її існування – треба, за словами класика, подивитися на неї здалеку («все велике видно лише здалеку»). Для того щоб зрозуміти, що ми знаходимося в будинку, чи в кімнаті, треба вийти за межі цього будинку чи кімнати і подивитися на них збоку. Якщо ж ми цього не зробимо, то ми так і не знатимемо що це будинок, що існують інші будинки, що наш будинок чимось від інших відрізняється. Ми просто будемо бачити перед собою чотири стіни, думати що вони вічні, що вони завжди були є і будуть та що інших просто не існує. Для того щоб критикувати капіталізм, неолібералізм чи ще якийсь «ізм» треба визнати його існування. Тобто визнати що існують якісь інші «ізми». На ці роздуми мене спонукало відвідування вікіпедійної сторінки вічного гостя «Шустер-лайв» Дмитра Добродомова. Там у розділі «ідеологія» в нього написано «демократія». Це й не дивно! Підозрюю, що він, як і інші відвідувачі Шустера, не здогадуються про існування такої ідеології як лібералізм, до якої вони насправді належать. Або здогадуються, але не кажуть. Так само як вони ніколи не визнають існування капіталізму. Замість лібералізму – демократія, замість капіталізму – ринкова економіка. А ще «цивілізований світ» замість євроцентризму.

Сучасна Система значно хитріша ніж колишня. Тоді треба було постійно доводити вищість марксизму-ленінізму, радянського способу життя та інших ідеологічних кліше. Купа інституцій псували тони паперу для цього. Зараз усе простіше: є демократія як на Заході, є авторитаризм як у Росії, є вільний ринок як на Заході та є комунізм як у КНДР, є цивілізований світ як на Заході, а є різні дикуни та варвари. Все, на цьому розмову закінчено і можна обійтися без всіх цих «ізмів». Бо якщо починати докопуватися, що крім представницької демократії парламентського типу може існувати ще й пряма демократія. А ринкова економіка – це насправді капіталізм, який існує не лише в Америці чи Сингапурі, а навіть в Україні чи Буркіна – Фасо. І що насправді більшість капіталістичних країн живуть радше подібно до України, а не до Швейцарї, то так можна опинитися відразу в Північній Кореї. Щодо цінностей цивілізованого світу, то тут іще вагон проблем додається. Адже до цих цінностей радше належать гендерна рівність і права сексуальних меншин, аніж «традиційні цінності», християнська етика, «захист сім’ї» та «право жінок на материнство». Останні досить завзято захищають наші поборники «цивілізованого світу».  Сюди ще варто додати захист середнього класу та підприємців, яких утискають найбільше з усіх. А середнього класу в нас певно відсотків під 90, якщо послухати Добродомова та його друзів. До речі, середній клас – це ще одна «фішка», подібно до «традиційних цінностей» чи «цивілізованого світу». Немає пролетаріату і буржуазії – є лише середній клас, підприємці, чиновники та корупціонери. У всьому винні останні, якщо хто не забув, бо заважають працювати підприємцям, створювати робочі місця та платити податки. Чому лише в «цивілізованому світі» здогадалися створити інквізицію, спалювати тисячі жінок на багатті, створили промислові фабрики смерті, впроваджували програми євгеніки, знищували мільйони індіанців та інше залишається без відповіді. Краще поговорити про вроджену жорстокість мусульман чи алкоголізм росіян, які, як відомо, ніякі не слов’яни, а угро – фіни. Чому угро-фінська Фінляндія – одна з найблагополучніших країн світу – залишається без відповіді. Мабуть тому що вчасно порвала з угро-фінською Московією та долучилася до «цивілізованого світу». Замість патріархату існують традиційні, або сімейні цінності. Чому ці цінності найбільше розквітають у таких нецивілізованих країнах як азійська Московія чи Саудівська Аравія, а не в цивілізованій Європі, до якої ми так прагнемо – залишається без відповіді. У домашньому насильстві певно винні більшовики, які замість дня матері впровадили 8 березня.

Ці всі трагікомічні пасажі можна було б продовжувати і розвивати, але ціль статті полягає не в цьому. Суть в тому, що зараз, на відміну від часів СРСР, де була очевидна й добре сформульована ідеологія, по якій можна було «бити» – зараз бити нікого. Тоді дисиденти могли критикувати офіційний марксизм-ленінізм. А зараз кого критикувати – ніякого капіталізму в нас нема, є корупція та якась пострадянська нецивілізована неофеодальна економіка. Критикуєш представницьку демократію та владу грошових мішків у парламенті – хочеш так як у Північній Кореї? Патріархат є лише в церкві, а в суспільстві є сімейні цінності, які як відомо традиційні – а феміністки хочуть зруйнувати сім’ю і зробити всіх жінок повіями, чого не встигли зробити більшовики з їхнім днем єврейських повій – 8 березня. У Радянському союзі влада створювала безліч інститутів, журналів які б доводили правильними цитатами з Маркса – Енгельса – Леніна що все добре у кращому із світів. Зараз суспільні науки та їхні інститути знищуються як такі. Влада не потребує штатних ідеологів, адже суспільством начебто без ідеології правити ще легше. Немає «ізму» – немає проблеми. Ми бачимо це на прикладі країн Африки, де всі партії мають у назві слово демократичний, реально представляють владу якоїсь племінної верхівки, а єдина ідеологія яка в них є крім продажу сировини за безцінь транснаціональним корпораціям – це роздмухування міжплемінної ворожнечі.

В Україні маємо щось схоже – донецький клан змінився вінницьким, на черзі можливо грузинський чи львівський, хоча й дніпропетровський не проти дорватися до корита. Ворог визначений – це Путін, вічний Путін, джерело всіх бід в Україні крім тоталітарного минулого та московської азійщини. З Путіном заважають боротися корупціонери. Єдиний спосіб побороти корупціонерів – самому не давати хабарі та створити для всіх прозорі правила гри, а ще кожного року приймати новий закон про держзакупівлі. Збіднення горизонту суспільного мислення веде до того що навіть щирі люди попадаються в ці тенета і вірять у чудодійну силу нового закону про держзакупівлі. Це мені чимось нагадує аналогічну схему у прихильників СРСР – якби Сталін не розстріляв того, якби Брєжнєв не зробив того… Це те що в народі називають «за деревами лісу не видно». Тобто замість певної цілісної системи (ліс), ми бачимо якийсь хаотичний набір фактів, кожен із яких набуває воістину космічного значення. Від чого у пересічної людини просто лопається голова. Якби Андропов прожив довше – СРСР би не розвалився, якби вчасно прийняли новий закон про держзакупівлі – ми б уже були в ЄС… Відповідно, політика, в уявленні цих щирих і наївних людей перетворюється у хаотичне латання дірок, в якому кожен промах може привести до катастрофи. Не приймеш новий закон про держзакупівлі – все розвалиться. Якщо перенести подібну логіку на особисте життя індивіда, то прийдеться повірити в те що люди зводять рахунки з життям через пересмажену яєчню, а дружини зраджують чоловіків, або навпаки через невдалий подарунок на 8 березня/14 жовтня.

До речі, такий стан справ вигідний не лише кінцевим вигодоотримувачам цієї системи, тобто капіталістам, а ще й цілій армії так званих політологів, аналітиків, експертів та інших «розумак». Крім того що вони безпосередньо обслуговують олігархат просуваючи потрібних кандидатів на виборах, пишучи політичні програми чергових «демократичних» політпроектів. Так вони ще й набивають собі ціну в очах телеглядача сиплючи на нього складною термінологією з телеекранів. Ці вчені невігласи мають такий же горизонт планування, які і ті хто їх винаймає або ті, хто їх слухає з телеекранів. Вони живуть від виборів до виборів. Вони не мають жодної ідеології, розуміння ідеології чи стратегічного мислення. Це чорнороби політиканства, плоть від плоті та кров від крові соціуму та їхніх господарів. Вони не мають жодного уявлення про функціонування Системи як цілого, але добре знають певні закономірності, завдяки чому й заробляють непогані гроші. Древній селянин не знав нічого про будову землі, сонця і світил, але це не заважало йому вирощувати врожай завдяки спостереженню за погодою, інтуїтивним здогадкам та традиціям предків. Тобто можна вірити що земля тримається на трьох слонах, що в сусідній області живуть велетні чи песиголовці, але при цьому якось вирощувати врожай, хоч і вкрай неефективно. Подібно можна й бути політологом, аналітиком, чи експертом вірячи що земля тримається на чесних підприємцях, а за сусіднім яром живуть песиголовці в тюрбанах. До того ж, ситуація коли за деревами лісу не видно вигідна їм, адже піднімає престиж в очах глядача, який їх вважає за незамінних провідників у світі законів про держзакупівлі та інших тонкощів політичної кухні. Для глядача картина соціуму наскільки складна і непояснювана, що він потребує телешаманів, які будуть ворожити на перспективи Євроасоціації чи майбутнього президента. З економістами аналогічна ситуація: забагато схем, графіків та інших ф’ючерсів, а розуміння закономірностей Системи не густо. Той же неолібералізм, монетаризм і вічні проповіді «сингапурського економічного дива». Яке наскільки дивне, що ніде крім Сингапуру не вдалося його реалізувати. Але це не заважає нам на нього молитися і чекати на свого Лі Куан Ю, який посадить трьох своїх друзів.

Отже, основний висновок: системні проблеми можуть осмислюватися, а потім і вирішуватися лише на системному рівні. Без системного мислення неможлива системна діяльність. Але тим, хто знаходиться на вершині Системи це не вигідно, їм вигідно створювати ілюзію, що жодної системи не існує, є лише купа різноманітних проблемок. Наприклад, вовку було б невигідно, якби зайці знали що вовк є хижим звіром і завжди за жодних умов буде вбивати зайців. Йому було б значно вигідніше, якби зайці думали що систематичне поїдання вовками зайців – це лише сума якихось прикрих випадковостей, що ніякої системи не існує. Кожен окремий вовк їсть кожного окремого зайця. Одного зайця він може з’їсти, а іншого пошкодувати, одного дня вовк хижак, а іншого вегетаріанець…

Олександр Січкар, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар