Сикхи та концепція рівності

0

301 копия

У далекій та багатонаціональній Індії з давніх часів живе народ сикхів, який згуртований не так на кровній спорідненості як на релігійній, і сповідує власну релігійну течію – сикхізм. В Індії сикхи переважною мірою заселяють північно-західний штат Пенджаб, хоча представники цього народу також проживають в Африці, Південно-Східній Азії, Великобританії та на острові Фіджи.

На сьогоднішній день загальна кількість сикхів налічує 20 млн, в тім для густонаселеної Індії це зовсім незначна цифра. Проте, саме сикхи завдяки своєму головному убору – чалмі, є символом типового індуса для більшості європейців.

Історія сикхів це історія боротьби за незалежність. Свою вроджену войовничість та ревний захист національних традицій сикхи пронесли у віках. Навіть їхня релігія – сикхізм, виникла в кінці 15 – початку 16 століття, як протиставлення кастовій системі індуїзму та глобальній мусульманізації, що триває й досі. У 80-тих роках минулого сторіччя навіть головний храм сикхів було перетворено на укріплену фортецю. Хоча послідовники сикхізму пропагували примирення і перейняли дещо з ісламу, проте вони зуміли зберегти свою віру і традиції. Це чимось нагадує виникнення греко-католицької течії християнства на теренах Речі Посполитої.

Ключовим моментом є те, що послідовники сикхізму вірять у рівність усіх людей, та відкидають будь-яку дискримінацію. Це справді є унікальним явищем в державі, де часто виникають криваві міжнаціональні та міжрелігійні конфлікти. Крім того сикхізм проповідує солідаризм та колективізм між представниками однієї спільноти, тому заохочує допомогу бідним одноплемінникам та працю на користь громади. Сикхи хоча й не є відвертими антиклерикалами проте засуджують існування окремої священницької верстви, а також надмірну релігійність, що проявляється в храмах, ритуалах, аскетизмі, та паломництвах. Ідеалістичний сикхізм в Індії можна прямо протипоставити войовничому ісламу.

Територіальний устрій давніх сикхів нагадував таку собі конфедерацію, де територія була поділена між 12 кланами на 12 мисалей – військових об’єднань. Це дуже нагадує територіальний поділ України в часи пізньої княжої держави, або під час існування Гетьманщини, коли територіальні частини іменувались полками, а на чолі стояли козацькі полковники зі своїми полками. Понад сторічна війна з династією Великих Моголів та афганськими племенами призвела до виникнення у 1767 році держави сикхів у Пенджабі. Потім сталось щось дуже схоже на те, що на сто років раніше сталось в Україні – військові вожді сикхів перетворились на феодалів та розпочали міжусобні війни. Згодом прийшли англійські колонізатори та довершили почате. Після Другої Світової війни основна територія сикхів – Пенджаб був розділений між Індією та Пакистаном. Багато корінних жителів було знищено за релігійною ознакою. Мирний рух за права сикхів піддався утискам та державним репресіям. Розплатою за це стало вбивство Індіри Ганді, як доказ того, що терпіння сикхів не вічне.

Пропагуючи мир та повагу до всіх живих створінь, сикхи і сьогодні лишаються народом, де культ зброї та вільної людини плекається від народження. Кожен сикх від малого до великого не розлучається з холодною зброєю. Це значною мірою дає відповідь на безупинну дискусію щодо вільного володіння зброєю, яка триває в українському суспільстві. Кожен член суспільства сикхів, носячи меч чи кинджал, пам’ятає, що інші теж мають при собі холодну зброю. Це принципово знижує рівень хамства в суспільстві, та автоматично змушує поважати інших членів суспільства. В той же час зброя дає кожному максимально рівні права та можливість захисту своєї гідності та життя. Також сикхи відкидають вживання наркотиків та алкоголю, що унеможливлює конфлікти внаслідок вживання цих речовин. В 1973 році сикхська націоналістична партія «Акалі дал» навіть вимагала офіційної заборони на торгівлю цигарками в місті Амрістар.

Слід зазначити, що на початку сикхи були радше релігійною общиною, що згодом фактично перетворилась на окремий народ. В 17-му сторіччі всі сикхи присвоїли собі однакове прізвище – Сингх (Лев), що фактично перетворило прихильників сикхізму в одну велику родину. Сикхи здавна виділялись серед багатонаціонального населення Індії, і завдяки своїм здібностям та впливовості часто займали керівні посаді. Наприклад після розпаду британської колоніальної імперії в індійській частині Пенджабу сикхи хоч і не були етнічною більшістю, проте всі адміністративно-державні та військові посади займали саме представники цієї спільноти.

Що ж до побутових занять сикхів, то серед не є популярною торгівля чи лихварство. Горді представники сикхської общини змалку виховуються воїнами, а більшість в мирний час займається сільським господарством.

Міжетнічні та міжрелігійні конфлікти є суворою реальністю для Індії протягом багатьох століть. Сепаратистський рух сикхів у Пенджабі є одним з найпотужніших в Індії. Фактично, з 1944 року сикхи ведуть боротьбу за створення незалежної держави під назвю Халістан з традиційним жовто-блакитним прапором. Вимоги цього мізерного, на фоні величезного індійського населення, народу не сприймались правлячими верхами. Серед великої кількості внутрішніх проблем та територіальних конфліктів молодих постколоніальних держав прагненням цього невеликому народу просто не було місця. Справжньою трагедією стало те, що сикхи були розділені між двома ворогуючими сторонами – Індією та Пакистаном, і опинились на вістрі братовбивчої війни.

До причин, що сприяли розвитку сепаратизму, а в результаті – тероризму, можна також віднести економічні умови. Пенджаб ще з часів англійського панування був одним з найрозвиненіших індійських штатів, а у 80-х роках минулого століття рівень освіти в штаті був вдвічі вищим за середні показники в Індії. В результаті цього виникло багато молодих освічених людей з хорошою освітою. Вони не хотіли повертатись до сільськогосподарської праці, альтернативи якій не було. Ця обставина в поєднанні з ідеями боротьби за незалежність сикхів штовхали багатьох молодих людей на шлях тероризму.

В 1787 році навіть було формально проголошено незалежну державу Халістан, проте в результаті це дало лише малопопулярний уряд у вигнанні. Пересічному представнику сикхів був набагато ближчим образ терориста-борця за права народу, ніж політичні ігри заможних сикхів-емігрантів.

Становлячи лише 2% від всього населення Індії, сикхи становлять близько 20% офіцерського корпусу індійської армії. Під час заворушень в 1984 році індійський уряд наклав заборону на службу сикхів в армії. Після цього індійська армія залишилась без кращих офіцерів, тому така заборона довго не проіснувала. Завдяки традиційній хоробрості з них також виходять чудові пожежники та рятівники. Основним ремеслом ніхангів у мирний час є виготовлення мечів та іншої холодної зброї. Більшість сикхів живе мирним сімейним життям і досить успішно займається сільським господарством.

Максим Оверко для «Страйку»





Loading...



Залишити коментар