Сирійський гамбіт - Перший Соціальний

Сирійський гамбіт

0

240 копия

Фокус уваги світової громадськості, як, власне, і української останнього тижня змістився до Сирії. Вже на порядку денному не стільки питання сирійських біженців, які й досі продовжують прибувати до Європи. В центрі уваги російські бомбардування сирійських міст. Звідусіль лунають порівняння з втручанням Радянського Союзу в Афганський конфлікт. І, справді, війна в Сирії більше схожа на війну в Афганістані, аніж війна на Донбасі. Остання радше схожа на війну в Нагірному Карабаху між Вірменією та Азербайджаном.  Або на  конфлікт між сербами і хорватами на руїнах Югославії. В будь – якому разі, це були європейські війни, тоді ж як війни на Близькому Сході мають свою специфіку і, загалом, вирізняються надзвичайною жорстокістю.

Духівництво із Саудівської Аравії уже оголосило Росії джихад (тобто священну війну). Щось подібне було і під час радянського вторгнення до Афганістану. Туреччина перехоплює бойові російські літаки над своєю територією і погрожує їх збивати. При цьому, апелюючи до колективних зобов’язань НАТО, за якими агресія щодо однієї країни Альянсу розглядається як агресія на увесь Альянс. В чому відмінність від війни в Афганістані, так це в позиції Сполучених Штатів Америки. З одного боку ми маємо жорстку і безкомпромісну щодо російських бомбардувань позицію Маккейна, з іншого якусь дивну і невизначену позицію Обами, Керрі та американського військового керівництва. Хтось називає позицію США шизофренічною, а хтось уже встиг побачити в цьому хитрий конспірологічний план.

План полягає в тому щоб дати Росії втягнутися у війну в Сирії по самі вуха. Тоді гнів сунітсько-мусульманського світу вже буде спрямований в першу чергу не проти США, а проти Росії. Росія потіснить Америку з посади «ворога №1» усіх мусульман-сунітів у світі. Цьому є своє пояснення: США підтримують поміркованих сунітів із Вільної сирійської армії, тоді ж як Росія виступає в ролі союзника шиїтського альянсу режиму Асада, Ірану та ліванського шиїтського угрупування «Хезболла». Іран наразі перекидає до Сирії бійців елітного «Корпусу стражів ісламської революції», подейкують що незабаром готується спільний наступ військ Аада плюс іранців та «Хезболли», а Росія саме має забезпечити повітряне прикриття цьому наземному «шиїтському джихаду». Версія виглядає дуже правдоподібною, адже не схоже щоб Росія і справді збиралася братии участь у сухопутній операції в Сирії, російські морські піхотинці відправляються в Сирію, скоріше за все, і справді для захисту російських авіабаз та їхнього персоналу.  Мотивації у російських бійців гинути на чужині немає, тоді ж як для шиїтів з Ірану та Лівану це священна війна. Для них захист єдиновірців-алавітів у Сирії –  це як захист «русскоязичних» для росіян.

Це перший аспект хитрого конспірологічного плану «вашингтонського обкому» – дати Росії втягнутися в сунітсько – шиїтські розбірки на боці шиїтів, що складають меншість серед усіх мусульман світу і зосереджені в основному в Ірані, Азербайджані та Іраці. У самій Росії суніти складають 95% усього мусульманського населення, шиїти ж лише 5% – майже виключно азербайджанці. Другий аспект більш приземлений – фінансовий. Війна в Афганістані лягла тяжким тягарем на плечі радянської економіки. Тоді ж як влада США використала невдоволення в мусульманському світі радянською агресією, щоб домогтися від країн Перської затоки обвалу світових цін на нафту, які ті підняли після Шестиденної війни в Палестині. Зараз можна очікувати схожої ситуації: Саудівська Аравія та Катар уже вклали мільярди доларів у підтримку сирійської опозиції, що воює проти Асада. Саудівський режим має колосальний вплив на формування світових цін на нафту, фактично, має можливість їх визначати. Російська економіка гнеться під тягарем санкцій за агресію проти України, які поки не поспішають знімати. Російська економіка ще більше ніж радянська залежить від нафти. Уже існуюче падіння цін на нафту, що так боляче б’є по Росії частково пов’язують із політикою Саудівської Аравії. Далі все зрозуміло. До речі, на російських націоналістичних ресурсах можна прочитати, що фінансування проекту «Новоросія» згортається, а гроші тепер ідуть на Сирію. Найперспективніших бойовиків переманюють їхати в Сирію, а Моторолла вже носить значок з Башаром Асадом. Радянський Союз міг собі дозволити крім Афганської війни ще трохи підтримувати дружні режими та повстанців у Третьому світі. Можливостей же Росії, як бачимо, вистачає лише на один театр бойових дій.  Це при тому що участь Росії у Сирійській війні не йде ні в яке порівняння з участю СРСР у Афганській.

Тепер варто зупинитися на тому для чого ця авантюра, власне, потрібна Росії. Тут теж маємо різні версії включно з конспірологічними. Найпростіше пояснення полягає в тому що Росія просто хоче зберегти свого єдиного і давнього союзника на Близькому Сході. Російська військова база в Сирії знаходиться ще з початку 70-их років. Режим Асадів у Сирії був єдиним стовідсотково прорадянським режимом серед мусульманських країн в часи Афганської війни, і єдиний зберіг подібне ставленя до Росії після розвалу СРСР. Каддафі в Лівії та Хусейн в Іраку завжди грали в свою гру і їхні стосунки з СРСР – Росією завжди були дуже прагматичними. Втративши Асада Росія остаточно втратить свій вплив на Близькому Сході та в районі Середземного моря. До того ж, це буде дуже поганий сигнал тим союзникам Росії, як і в неї ще залишилися. Треба показати що «русские своих не бросают».

Насправді, це дуже подібна ситуація до української: база в Севастополі – єдина на Чорному морі за межами Росії (і найкраща), союзний диктатор, проти якого піднялося повстання. Якщо порівнювати нинішні події в Сирії з українськими, то початок російських бомбардувань у Сирії можна порівняти з прямою участю російських військ в організації Іловайського котла. Росія підтримувала «новоросів» усім чим можна було й до Іловайська, але українські війська впевнено брали місто за містом, тож Росії прийшлося втрутитися напряму. Так і в Сирії: Росія вже давно підтримує Асада зброєю, але війська режиму здавали місто за містом «Ісламській державі», що вже підійшла впритул до столиці. Тому настав час втрутитися напряму. Російська окупація Криму «зеленими чоловічками» теж відбувалася у форс – мажорних обставинах: Росія не змогла утримати Київ, то ж треба було змінювати плани на ходу й поразку видавати за перемогу. Так і порятунок режиму Асада, притиснутого до стінки «Ісламською державою» Росія видає за свій значний зовнішньополітичний успіх.

Неодноразово доводилося читати, що Путін хороший стратег, але поганий тактик. Росія тріумфально розпочинала окупацію Криму та поширення «Новоросії», всерйоз обговорювався наступ на Київ, а Харків та Одеса давно вже були списані. Реальні ж результати виявилися не такими вражаючими. Так і з Сирії поки що чути лише тріумфальні заяви про чергові результати російських бомбардувань, але як показує досвід США у В’єтнамі, Афганістані та Іраці – бомбардування нічого не дають, якщо вони не підкріплені сухопутними успіхами. Радянський Союз стирав з лиця землі цілі села в Афганістані, те ж саме робили й американці у В’єтнамі, але перемогти ні ті, ні інші так і не змогли. Скоріше за все, Росія й справді загрузне у сирійському болоті, як США у в’єтнамському чи СРСР у афганському. США на початку 70 – их стояли на порозі революції чорношкірих і фактичного припинення існування держави в тому вигляді, в якому ми її всі знаємо. Радянський Союз взагалі розвалився за 2 роки після виведення військ з Афганістану. Є надія, що з Росією трапиться щось подібне. Принаймні, економічна ситуація в Росії уже залишає бажати кращого. Сирія може стати тією останньою краплею що переповнить чашу,  якою не зміг стати Донбас. Будемо на це сподіватися.

Олександр Січкар, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар