Страсті по Парижу - Перший Соціальний

Страсті по Парижу

0

258 копия

Остання п’ятниця 13-го запам’ятається подіями, які ще довгий час будуть предметом ключових обговорень. Теракти, що стались 13.11.2015 в столиці Франції, якщо не посунуть по масштабам події 11-го вересня в США, то точно займуть поряд з ними одне з ключових місць. Вибухи та перестрілки відразу в кількох місцях в самому серці ЄС в день футбольного матчу, на якому присутній президент Франції. Більше сотні вбитих, втричі вища кількість поранених та постраждалих – все це: «розплата за Сирію», як сказано у відео-зверненні ІДІЛ – терористичної організації, яка взяла на себе відповідальність за події в Парижі.

Справа в тому, що французькі ВПС вже не вперше застосовуються в різноманітних кампаніях країн НАТО проти ворожих Заходу режимів: Хусейна в Іраку, Каддафі в Лівії. Тепер новою мішенню для французьких стала Сирія, де розгорнуті бомбардування літаками коаліції з одного боку та РФ – з іншого. під приводом боротьби з військами та базами «Ісламської держави». В цій війні кожен з представників третьої сторони, під прапором «боротьби з тероризмом», намагається вести власну гру: турецькі літаки не соромляться «випадково» бомбити бази ненависних режиму Ердогана курдів, а російський військовий контингент захищає союзний режим Асада від всіх можливих ворогів, що нікого не дивує.

Яка ж мотивація у французів? По-перше, це амбіції центральної держави, що намагається домінувати в ЄС та розширити свій військово-політичний вплив у світі. По-друге, Франція довгий час своєї історії була однією з найбільших метрополій у світі та дуже болісно розставалась зі своїми колоніями (достатньо згадати Алжир та В’єтнам). До однієї з таких колоній належала й найгарячіша точка світу на сьогоднішній день – Сирія. Вчорашні великі імперії типу Франції чи Великобританії офіційно позбулись контролю над своїми колоніями, проте, де-факто зберігають економічний та політичний вплив над багатьма з них, переформатувавши відносини на сучасний лад (достатньо згадати Британську Співдружність націй).

Як правило, вчорашні імперіалісти прикривають свої політичні амбіції та економічні інтереси стурбованістю про долю вчорашніх колоній та їх політичну стабільність. При цьому приводи для військового втручання можуть бути різними. Наприклад, бомбардування Лівії (яка не входила до французської колоніальної імперії) були спрямовані саме проти правлячої групи та покликані скоріше зберегти та збільшити власний військовий потенціал Франції в очах союзників. Військова операція в Малі (в минулому – французської колонії), навпаки, була спрямована проти антиурядових повстанців-сепаратистів, а одним з приводів для її початку був “захист французських громадян”. Нічого не нагадує?

Так чи інакше, можна з впевненістю стверджувати, що минулі кровопролитні війни за збереження колоній, які завершились розвалом французської колоніальної імперії, нічому не навчили політиків в Парижі. Останнім десятиліттям Франція активно приймає участь у різноманітних військових операціях своїх союзників по НАТО. Навіть там, де не менш впливові Берлін та Лондон утримуються від застосування зброї, Париж впевнено відправляє свої бомбардувальники проти незгодних. При цьому не важливо хто при владі – праві чи парламентські соціалісти.

Так само, керуючись власними інтересами, підкріпленими “історичною стурбованістю” та “боротьбою з тероризмом”, Париж відправив свої бомбардувальники в Сирію, не чекаючи на схвалення з боку ООН та випередивши РФ. Тому, загалом не дивно, що саме столиця Франції стала першою мішенню ісламістів. Дивує скоріше неспроможність французських спецслужб забезпечити спокій столиці в день масових культурних заходів, на яких присутні ключові політиків ЄС. В місті, де ще не так давно відбувся кривавий інцидент з розстрілом журналістів.

Соцмережі відразу переповнились вигуками співчуття та солідарності, що відразу запахло лицемірністю. Адже подібної реакції не викликали ні різанина школярів в Кенії, ні масові втрати серед мирних жителів на Донбасі. Українська он-лайн спільнота, намагаючись відчувати себе частиною європейського суспільства, автоматично вбирає всі популярні тенденції, приєднуючись до клубу лицемірів, проте, де-факто залишаючись в одному списку з кенійцями та сирійцями, денна кількість втрат яких мало турбує середньостатичного європейця. Часто обговорюючи дикість бойовиків ІДІЛ, сьогодні масово забувають про жорстокість, з якою цивілізовані французи ще якихось півстоліття тому винищували алжирські села, використоуючи ту саму тактику терору, що колись застосовували нацисти, а сьогодні – ісламісти.

Безперечно останні події сприятимуть зростанню праворадикальних та антимігрантських настроїв, ототожнюючи кожного біженця з потенційним терористом. На військовому полі, згідно зі словами президента Франції, лише збільшиться кількість бомбардувань та, цілком можливо, почнеться висадка наземного контингенту західних сил. Як показують приклади Афганістану та Іраку, все це призведе лише до загострення або замороження конфлікту, але аж ніяк не до вирішення. До того ж Франція має власні приклади з Алжиром та В’єтнамом, де кількість пролитої крові в кінцевому результаті нічого не змінила.

11 вересня в США, олімпіада в Бостоні, теракти в Парижі – всі ці події демонструють незахищеність всього Західного світу перед обличчям непомітного ворога, виплеканого західними спецслужбами для вирішення своїх проблем. З іншого боку всі контрзаходи типу авіанальотів на об’єкти ІДІЛ не вирішують проблеми, а скоріше загострюють її. У відповідь на бомбардування своїх баз та нафтових вишок “Ісламська держава” протиставляє “хрестоносцям” тотальний терор, де немає невинних і від якого практично неможливо гарантувати безпеку. З іншого боку, не варто забувати, що бомбардування терористів в більшості випадків тягнуть за собою чисельні жертви серед мирного населення. Скидаючи того чи іншого близькосхідного тирана, західна коаліція на чолі з США створює умови для приходу до влади ще більш тоталітарних сил.

Можна ще довго співчувати сім’ям загиблих європейців, ще більше переживати, бо там загинуло кілька українців (які невідомо чи ще вважали себе українцями), проте, є кілька простих істин. Бомбардування арабського світу повернулись вибухами та автоматними чергами на вулиці європейських столиць. Жертви терактів в Парижі відправились вслід за жертвами бомбардувань Сирії. Серед цього всього ми бачимо один важливий факт – війна з периферії та історичних колоній повертається до метрополії. Ситий західний світ, який вважав війну на своїй території далеким пережитком минулого, зрозумів, що сам знаходиться в прифронтовій лінії. Полум’я війни, яке вже помітно змінило карту Близького Сходу, тепер невеликими але відчутними іскрами залітає до європейських наметів.  Масштаби цих процесів скоро перевищать (якщо ще не перевищили) аналогічні процеси минулого століття, які призвели до кінцевого розпаду колоніальних систем в їх старому вигляді. Вочевидь, нинішні події призведуть до розпаду систем політичних.

Максим Оверко, “для Страйку”




Loading...



Залишити коментар