Томаш П’єхал: «Українська журналістика якісніша за польську»

0

tomekk

 Томаш П’єхал — польський журналіст, що працює в інтернет-виданні Eastbook. Видання займається висвітленням усього, що стосується політики ЄС в рамках програми «Східне партнерство». Томаш дуже часто буває в Україні, знає українську мову і орієнтується в місцевих подіях значно краще за пересічного поляка. Ми зустрілися з ним в перші дні Євромайдану, коли Томаш приїхав до Києва, щоб бути очевидцем подій. Включення в події у нього вийшло краще не придумаєш — в першу ж ніч на Майдані беркутівці його побили. Це сталося в ніч розгону Майдану — 30 листопада. Ми спілкувалися з ним буквально за декілька годин до того.

 Ти працюєш над проектом Eastbook, в рамках якого висвітлюється програма Східного партнерства.

Так. В рамках цього проекту існує сайт Eastbook.eu, якому вже три роки. Я працюю на ньому вже протягом року. Його заснували випускники-політологи Варшавського університету, більшість з яких є спеціалістами по Східній Європі. Тобто, це низова ініціатива, яка зараз отримує ґрантове фінансування. Спочатку досить маленький ґрант ми отримали від Міністерства закордонних справ, а потім почали працювати з західними ґрантодавцями. Наразі ми думаємо як зробити так, щоб не думати щороку про джерела фінансування.

 Очевидно, тебе, як більшіть в Польщі, з програми Східного партнерства цікавить саме Україна?

Так, звичайно.

 Тоді про Україну й поговоримо. Коли ми дізналися, що українська влада призупиняє процес євроінтеграції, перше, що відчули більшість з нас, було дуже велике розчарування. Спочатку нам стало зрозуміло, що перспектива підписання договору про асоціацію з ЄС виглядає дуже ймовірною. І коли після цього наш президент розповів, що все відміняється, прийшло розчарування. І сором перед міжнародною спільнотою за такі безвідповідальні дії нашої влади. Як ця вся ситуація з Україною виглядала в Польщі? Як ви це бачили?

Насправді, в Польщі не дуже й широко висвітлювали цю тему. Зокрема, найбільші польські газети зовсім не поспішали, наприклад, відправляти в Україну кореспондентів. Я знаю, що сюди приїжджали кореспонденти «Критики політичної», яка є досить лівим виданням, були журналісти «Nowej Europy Wschodniej», яка, власне спеціалізується на Східній Європі, і здається, Gazeta Wyborcza. Переважно польські ЗМІ просто користувалися матеріалами Reuters або Associated Press.

 А місія Кокса-Кваснєвського?

Знаєш, вона також значно більше висвітлювалася в Україні, аніж в Польщі. Всі ці технічні питання польські ЗМІ теж висвітлювали дуже поверхово. Що саме думають поляки? Скажу так: це дуже важливо, що українці вийшли (на Майдан — ред.), тому що це є сигнал для Європи. Я, як реаліст, розумію, що найважливіше — піар, іншими словами те, як ти продаєш свою ідею. І це дуже добре продається в Європі. Беркут, погана влада, демократія на вулиці і т. д. Тобто, добре, що це взагалі відбулось. Але коли поговорити з людьми і дізнатися, що вони знають про Європу і чого вони від неї хочуть — тоді починаються проблеми. Але, звісно ж, важливо те, що люди чітко протиставляють Європу Росії. От я запитую в них, що таке Європа? Можливо це відкритий кордон, доступ до європейської освіти тощо? Так, кажуть вони, але основне — ми не хочемо в Росію. В цьому одностайні всі.

 Традиційна прихильність Польщі до України цілком зрозуміла.  Але ти особисто, неодноразово бувавши в Україні і близько з нею познайомившись, як оцінюєш шанси України на євроінтеграцію? В близькій чи далекій перспективі.

Це дуже важке питання. Очевидно, що було б набагато легше, якби не було тиску Росії. Тоді Україна могла б працювати сама над собою і здійснювати європейські реформи. До того ж, так традиційно нещасливо сталося, що ваш уряд є олігархічним. Янукович працює над добробутом свого клану…

 Особливість сьогоднішньої ситуації в тому, що Янукович з «сім’єю» протиставляє себе іншим олігархам. Наскільки відомо, усі українські олігархи крім одного, були за підписання угоди з ЄС. «Сім’я» виступає «по беспредєлу».

Цілком зрозуміло, що Януковичу просто потрібен час до виборів, щоб вкрасти побільше. А після цього поки ніхто не думає, що буде далі. Це нещастя для України. Тому питання про євроінтеграцію України складне, бо є Янукович і Росія. Якби це все залежало від самих українців, то, я думаю, це можна було б здійснити за 5-10 років. Зараз, я вважаю, для України зарано підписувати угоду про асоціацію. Ви не готові до цього. І економіка, і стандарти, і люди. Вони навіть не розуміють, куди вони хочуть вступити. Тут потрібно терпіння. В Польщі в 90-х теж не всі знали, що робити, але про альтернативу Європі мови не було.

Існування на вічно прикордонній території між Європою й Азією призводить до певної шизофренії в голові, коли одна особистість умовно російська, а інша дуже схожа до тієї ж польської, яка, до речі, теж доволі особлива в рамках Європи.

Так. І тому, я думаю, у світі немає жодної людини, яка могла б сказати щось конкретне в цьому плані про Україну і при цьому бути правою на сто відсотків. Україна — це великий знак запитання, принаймні для польських експертів.

 Давай спробуємо поговорити власне про журналістику в контексті відмінностей у свободі слова між Україною й Польщею. Ти, здається, вже навіть встиг написати, що сьогодні в Маріїнському парку «тітушки» побили журналістів. Очевидно, що в Україні не дуже безпечно займатися журналістикою, особливо якоюсь ангажованою. Як справи з цим в Польщі?

Від самого початку сучасної Польщі держава взялася робити хороший піар Польщі як країни демократичної, країни  з перспективною економікою тощо. Але, якщо придивитися уважніше розумієш, що не все так прекрасно. Так же і в журналістиці. Можна сказати, що є свобода слова. І журналісти, які працюють у великих ЗМІ, так думають. Але вони також під піаром. Серйозної доброї журналістики в Польщі дуже мало. Навіть в Україні є краща. Тут є ЗМІ, як наприклад Українська правда, які серйозно займаються економічними і політичними розслідуваннями. В Польщі цього немає. Там половина людей думають, що все добре. Інша половина думає, що все погано. А треба бути десь посередині, але це дуже важко в Польщі.

 Чи можна сказати, що в Польщі на журналістів здійснюється тиск?

У Польщі ти можеш писати про продаж якогось підприємства, але не копати дуже глибоко, інакше почнуться проблеми. Я колись працював на телебаченні у програмі під назвою «Місія спеціальна». Ці люди мали інформацію про те, що відбувається в Польщі, але програма була зовсім непопулярною не лише в політиків, але й в аудиторії. Люди не хотіли цього чути, вони казали, що це пропаганда поганої ситуації в Польщі. Люди хочуть думати, що у нас все добре. Коли помінялась влада, проект просто закрили, бо це був державний канал. В приватних ЗМІ присутня ця ж сама віра в Польщу, вони теж не хочуть говорити про негатив, при тому, що якогось особливого тиску на них немає.

 Чому так?

Ще в 90-х роках відбувся певний договір, за яким «Солідарність» бере собі політику, а комуністи беруть бізнес. І так сталося, що, наприклад, один з найбільших приватних телеканалів знаходиться в руках людини, яка була директором державного телебачення на початку 80-х, найгіршого періоду в польській історії часів соцблоку. Така ж ситуація і з іншими каналами. І зрозуміло, що їм невигідно говорити чесно про бізнес. А журналісти вірять в те, що все добре. Тобто, свобода слова є, а іншої думки немає.

 В Україні теж досить цікава ситуація. Одне з небагатьох досягнень помаранчевої революції — свобода слова. Не без того, щоб журналістів били і тиснули на них, як, наприклад, сьогодні в Маріїнському парку. Але, в принципі, писати можна що завгодно і робити журналістські розслідування, можна створювати нові ЗМІ і займатися журналістикою. Але фішка в тому, що будь-які розслідування ні до чого не призводять. Наприклад журналіст покаже: ось цей політик за невідомо які гроші збудував собі ось такий будинок. Але цьому політику нічого не буде, він не піде у відставку, прокуратура не почне розслідування, він навіть може не виправдовуватися.

У Польщі більшість газет 50-60% своєї рекламної площі продають урядові. І, відповідно, без цієї реклами газета вже не може існувати. Про яку серйозну критику може після цього йти мова? Після цього розслідування будь-яких афер журналістів просто не цікавлять. Щось колись і напишуть, але так, щоб особливо цим нікого не зачепити і до суті не докопатися. До того ж, у Польщі афери здійснюються дуже хитро, а не так відверто, як в Україні чи Росії.

 Яке можеш згадати найсвіжіше журналістське розслідування, що набуло суспільного резонансу?

Була нещодавно дуже велика афера, коли затримали кілька віце-міністрів, екс-віце-міністрів і одного генерала. Це було пов’язане з корупцією, нечесними механізмами продажу підприємств. Це була дуже велика афера, в яку було залучено дуже багато впливових людей. І що? На висвітлення цього матеріалу канали відводять дві хвилини, а на сюжет про пандочку в зоопарку — чотири. Резонансу — нуль.

 Те ж саме і в політиці. Всі, хто кажуть, що в країні все погано, автоматично потрапляють в маргінали. В Польщі дуже важко займати якусь зважену позицію, тому що тебе відразу звинувачують в радикалізмі.




Loading...



Залишити коментар