Українська веймарська республіка - Перший Соціальний

Українська веймарська республіка

0

204 копия

Нинішній рік встиг показати себе роком фальшивих припущень. Причому не справдились буквально всі основні прогнози різноманітних політологів, соціологів та інших різного роду експертів. Так і не відбулось повномасштабного вторгнення збройних сил РФ з метою «пробити коридор до Криму» (хоча ним продовжують лякати), Україна не отримала і навряд чи отримає летальне озброєння, а Донбас вже не надто прагне самостійності, розглядаючи можливість політичного співжиття з Києвом.

Проте, найцікавіше, що не справдився ще один політичний прогноз – недовгий строк правління, відміряний кабінетними експертами чинній владі, виявився таким же фальшивим припущенням. Ще рік тому Кабмін, голова якого називав себе і своїх міністрів «урядом камікадзе», виявився не таким вже й «самовбивчим», незважаючи на нестихаючу критику своїх дій з усіх сторін. Те саме можна сказати і про діючого президента Порошенка, на адресу якого вже майже рік лунають заклики до імпічменту через кондитерську фабрику в РФ та низку інших політичних гріхів.

Цікаво, що чинну владу, яка пережила низку серйозних змін і випробувань, можна дуже доречно порівняти з еволюцією вітчизняних Збройних сил. Якщо армія пройшла через військові котли та важкі втрати, то влада пережила декілька політичних скандалів та кадрових змін. З війни ЗСУ вийшли з військовим досвідом та важким озброєнням, а влада – з досвідом протидії вуличним протестам (з яких вона народилась) та широким і частково реформованим репресивним апаратом. Якщо після Майдану правоохоронні органи та їм подібні структури перебували в стані розгубленості, то зараз, пройшовши низку косметичних «реформ», вони зрозуміли, що ніяка люстрація їхнім керівникам не загрожує, а з чинною владою можна (і потрібно) співпрацювати та захищати її від буйних голів.

 «Молода українська демократія», як часто люблять характеризувати сучасний український політикум, має багато схожого з ситуацією, яку пережила Німеччина після Першої світової війни: тут і військова інтервенція, і економічна криза з інфляцією, і гостра політична боротьба. Німецьких соціал-демократів, що волею долі опинились при владі, звинувачували в зраді народних та робітничих ідеалів; сьогоднішніх лідерів України так само звинувачують в зраді інтересів Майдану та інших неприємних але в той же час дуже абстрактних речах.

Втім, «молодим німецьким демократам» довелось з самого початку свого існування придушувати реальні збройні повстання, як ліві так і праві. Вдало використовуючи ідеологічні протиріччя між різними вуличними силами, веймарська влада змогла поступово погасити збройну активність як місцевих «червоних», так і «коричневих», тим самим змусивши їх переорієнтуватись на парламентський шлях боротьби. Таке собі «примушення до демократії».

Постмайданівська влада в Україні поки-що лише віддалено слухає про погрози збройного перевороту, іронічно посміхаючись та лише зручніше розміщуючись в кабінетних кріслах. «Беркут» та інші підрозділи з неприємними для українського вуха назвами змінили «постреволюційні» батальйони МВС з територіальною прив’язкою, проте, зі старими, «дореволюційними» завданнями та методами. Вчорашні Внутрішні Війська – гарматне м’ясо біглого президента Януковича, разом з новою назвою та військовим досвідом отримали важке озброєння і значно покращили репутацію серед населення. Тому, навіть за умови виникнення пікантної ситуації, коли військові вагатимуться застосовувати зброю проти потенційних противників влади з числа вчорашніх «братів по окопах», у можновладців вистачить силових ресурсів для придушення незадоволених без застосування Збройних сил.

Влада, що прийшла після Майдану і яку любили порівнювати з Тимчасовим урядом, по факту демонструє більшовицький характер (останнім до речі теж прогнозували недовгий строк на політичній сцені). Всупереч всім анонсам політичної нестабільності ми бачимо лише фактичне зміцнення її позицій. Якщо рік тому міністр внутрішніх справ не завагався знищити активіста «Правого сектору», який мав зухвалість йому погрожувати, то сьогодні ні в кого не повинно виникати сумнівів у наявності волі та засобів у влади для знищення всієї неспокійної організації, не зважаючи на будь-які фронтові заслуги.

І президент Порошенко, і офіційно опозиційний йому український уряд  протягом року показали шопенгауерівську «волю до життя», а сьогодні демонструють ніцшеанську «волю до влади». Ті самі речі, про які люблять філософствувати сучасні апологети так званого «соціального дарвінізму» та Дмитра Донцова, політики при владі реалізують на практиці. І ліквідація Олександра Музичка і демонстративна рішучість силовиків в нещодавніх подіях в Мукачево – вся ця демонстрація сили показує, що чинна влада міцно закріпилась у своїх кріслах і не збирається їх залишати.

Серед сучасного світового політикуму знайдеться не так багато прикладів такої політичної живучості. Подібну впевненість та безкомпромісність можна цілком порівняти з діями молодого президента Путіна. За такої ситуації будь-які розмови про близьку «хунту» чи «похід правих добровольців на Київ» виглядають все смішніше та наївніше (про «ліву загрозу» поки-що взагалі не може бути мови). Скільки ще часу чинна влада зможе триматись на плаву прогнозувати складно та наївно. Проте, вона вже витримала війну (звісно не ціною власної крові), зачистила залишки столичного Майдану, а також більше року тримається в розбурханому політичному морі. І судячи по всьому не збирається тонути.

Максим Оверко, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар