Уроки вірменської - Перший Соціальний

Уроки вірменської

0

197 копия

Останнього тижня вся увага української заполітизованої громадськості на зовнішньополітичному поприщі була прикута до вірменського «Електромайдану», лише наприкінці тижня його затьмарили теракти у Тунісі, Франції та Кувейті. Про ісламістів ми якось поговоримо наступного разу, ця тема варта окремої розповіді, а зараз розберемося з подіями у Вірменії. Перше, що кидається в очі, це, звісно ж, подібність до подій в Україні: мирний протест молоді, жорсткий розгін силовиками, протест стає масовим, перекидається в провінцію, охоплює людей старшого віку. Звісно ж, російське телебачення відразу помітило тут руку Заходу, хоча, не треба бути лицемірами, ці всі так звані «неурядові організації» і справді живуть на західні гранти. Але подібності з «Євромайданом» суто зовнішні, внутрішньо ж ці протести зовсім різні. Різні за своїми гаслами, різні за діючими силами, які за ними стоять. Хоча соціальний склад вірменського суспільства загалом, і його найактивнішої протестувальницької частини зокрема, досить подібний до України – молодь, безробітні, дрібний бізнес. Але це властиво не лише для України та Вірменії, а для всіх країн, де відбулися революції останніми роками. В тих соціумах, де домінує індустріальний пролетаріат, менше самозайнятих, дрібних підприємців та безробітної молоді – революції наразі не відбуваються.

Отже, розберімося чому «Електромайдан» це не «Євромайдан». Про це вже неодноразово зазначали самі учасники цих подій, оглядачі, аналітики: «Євромайдан» – це був геополітичний протест, «Енергомайдан» – це соціальний протест; «Євромайдан» був спрямований проти влади, тоді як «Електромайдан» проти системи. Від себе додам власне спостереження: ідеологія «Євромайдану» кардинально відрізнялася від ідеології режиму Януковича в царині геополітики, культури, але нічим не відрізнялася в соціальному плані – все ті ж «непопулярні реформи». Так і президентські каденції Ющенка і Януковича відрізнялися у офіційному трактуванні історичних подій, геополітичній орієнтації, але нічим не відрізнялися в економічній політиці. У Вірменії маємо протилежну ситуацію: в культурній чи геополітичній площині протестувальники знаходяться на одному полі з офіційною владою. Геноцид вірменів, Нагірний Карабах, вірменська мова і культура однаково цінні як для влади, так і для опозиції. Різниця лише в соціально-економічних підходах.

Це мені нагадує ситуацію часів хрущовської «Відлиги», або горбачовської «Перебудови». Тоді настрої суспільного протесту теж знаходилися в одній ціннісній площині з владою: повернення до ленінських ідей, правильний ленінізм, радянський патріотизм, антиамериканізм, антисталінізм. Різниця була лише в антиноменклатурній, соціальній площині народного протесту. Поступово ж, як паросток дерева пробивається через асфальт, так і соціально-економічні вимоги незадоволених пробивали товщу офіційної ідеології, протест політизувався, ідеологія «правильного ленінізму» та радянського патріотизму змінювалася антиленінізмом і антирадянщиною. Але цей процес тривав не одне десятиліття: розпочавшись у кінці 50-их – на початку 60-их, завершився в кінці 80-их – на початку 90-их. Тобто зайняв аж тридцять років.

Вірменський «Електромайдан», по суті, доцільніше було б порівнювати не до «Євромайдану», а до прогнозованих на осінь антитарифних бунтів у нашій країні. Тобто, вірменський Майдан – це не наше минуле, а наше майбутнє. Революційні хвилі стрімко перекидаються з однієї країни на іншу, як пожежа поміж сухих дерев. Якщо до України змогла дійти революційна хвиля з арабських країн, то з братньої Вірменії дійде напевне. Тут варто звернути увагу на декілька моментів. По-перше, серед майданівської громадськості дуже популярний затятий євроцентризм. Оці всі мантри про Україну як невід’ємну складову європейської цивілізації, повернення до європейської домівки, відрив від Азіопи і таке інше. Але чомусь революції подібні до української стаються не у Швеції, Німеччині або Польщі, а в Лівії, Сирії, Туреччині, Киргизстані, зараз у Вірменії. Може це і є наша ліга, висловлюючись футбольною термінологією?

По-друге, дуже цікаво поглянути хто перебуває/перебував у авангарді «Євромайдану» та «Електромайдану». У нас це був «Правий сектор», у Вірменії зараз це анархісти. Ліві на Майдані неодноразово намагалися виступити як окрема сила, але кожного разу були придушені ультраправими. На вірменському Майдані теж є ультраправі, але вони там не відіграють жодної вагомої ролі, на відміну від нашого «Євромайдану». За вектором авангарду протестів можна визначити напрямок самого протесту. Це логічно, що на протесті, зумовленому геополітичними, культурно-історичними, національними причинами в авангарді  будуть націоналісти, у нашому випадку, ультраправі націоналісти. Тоді ж як у соціальному протесті в авангарді будуть соціалісти. Анархісти перебували на вістрі протестів у Бразилії, у турецькому Гезі-парку, частково на єгипетському Тахрірі та московській Болотній площі, у Греції взагалі майже до махновщини не дійшло. Лише на київському «Євромайдані» ультраправим вдалося досягнути переконливої гегемонії. Не даром до Києва тоді приїжджали делегації ультраправих зі Швеції, Росії та інших країн. Адже в Європі ультраправі зазвичай протестують під захистом поліції, яка їх захищає від лівих і антифашистів, що збирають тисячі чоловік на контрдемонстрації проти декількасотенних маршів правих. Можна припустити, що на майбутніх соціальних протестах в Україні ліві теж зможуть відіграти роль авангарду, тоді як праві будуть почуватися не в своїй тарілці.

Підсмовуючи, варто відзначити подібність у політичній долі Вірменії та України протягом останніх десятиліть. В часи Перебудови у Вірменії, так як і в Україні, значно зміцнився національно-демократичний рух. Одними з основних гасел, крім загальнодемократичних чи екологічних, були питання визнання геноциду вірмен Туреччиною, що дуже нагадує наш Голодомор. А також питання Нагірного Карабаху, що вилилося в нагірно-карабахську війну, що дуже нагадує нинішню АТО на Донбасі.  Домінуючими у вірменському суспільно-політичному дискурсі весь цей час були суто національно-культурні та історичні питання, на кшталт геноциду чи Карабаху.

Очевидно, що настав час маятникові хитнутися в інший бік – від національного до соціального. Перебудова вже закінчилося, час починати нове життя.  Це значить, що пройде ще пару десятків років утвердження соціально-революційного дискурсу в умах людей, перед тим, як можна буде очікувати повноцінної соціальної революції на пострадянському просторі. «Електромайдан» – це лише перший крок на довгому шляху. І шлях цей буде нелегким. Адже над вірменською революцією висить загроза азербайджанської інтервенції та втрати Нагірного Карабаху. Азербайджан часу не гаяв, та проводив останніми роками значне зміцнення своєї армії. Гроші від каспійської нафти і газу для цього є. Будь-яка справжня революція створює передумови для інтервенції ззовні, це пройшли і Франція часів Великої французької революції, і УНР чи більшовицька Росія. В цій інтервенції дуже зацікавлений президент Туреччини Ердоган. Його партія показала погані результати на останніх парламентських виборах, не здобула конституційної більшості. Парламент розколотий поміж ісламістами, прозахідними націоналістами, ультраправими і курдськими лівими націоналістами. Азербайджан є історичним союзником Туреччини – обидва тюркські народи, досить близькі мови, були навіть плани об’єднання в одну державу. Допомога братам-тюркам здатна об’єднати турецьких ісламістів, кемалістів (прозахідні соціал-демократичні націоналісти) та ультраправих. Ердогану нічого кращого й не придумаєш для зміцнення своєї влади, аніж війна в Нагірному Карабаху. Тому вірменській революції, якщо вона переможе, як і французькій чи українській, прийдеться вести революційну війну проти агресора.

Отже, будемо уважно слідкувати за перебігом вірменської революції, адже Вірменія – не чужа нам країна. Вірменська діаспора одна з найстаріших в Україні. І їхній «Енергомайдан» – це прообраз майбутнього тарифного Майдану у нас. Засвоюймо уроки вірменської з усією ретельністю, на яку лише здатні. Адже, як відомо, краще вчитися на чужих помилках, ніж на своїх. Свої помилки нам уже обійшлися в тисячі життів. І для вірменів ціна буде не меншою, якщо вони не засвоять уроків «Євромайдану» – залежність тут двостороння. По формі їм належить пройти етап «Євромайдану», по змісту нам належить пройти етап «Електромайдану».

Олександр Січкар, для «Страйку»

 




Loading...



Залишити коментар