Як важко бути богом!

1

325

Мова у статті піде зовсім не про релігійність чи атеїзм, якби міг собі подумати читач, беручи до уваги заголовок.

Одразу відкрию карти для тих, хто із заголовку ще нічого не зрозумів. «Важко бути богом» – повість братів Стругацьких. І мова у даній статті піде про своєрідну аналогію між головним героєм повісті та людьми, які хочуть змінити світ.

Коротко про сюжет повісті. Головний герой – Антон. Він з Землі, де панує ідеальне суспільство –  без вбивств, страждань та бідності. Так сталось, що на нашій Землі люди дійшли до надзвичайного технологічного розвитку, який допомагає досліджувати життя на інших планетах. І трапилось так, що Антон потрапляє на планету, де суспільні відносини нагадують Середньовіччя на Землі. Завданням головного героя є тільки спостереження і він не має права втручатись в хід історії. Однак, практично ніхто з таких, як Антон не дотримується цього правила. Жоден землянин не в змозі прохолодним поглядом спостерігати за недалекістю, класовим розшаруванням, бідністю та розрухою на цій планеті.

«Люди це чи не люди? Що в них людського? Одних ріжуть прямо на вулицях, інші сидять по домівках і покірно чекають своєї черги. І кожен думає: кого завгодно, тільки не мене. Холоднокровне звірство тих, хто ріже, і холоднокровна покірність тих, кого ріжуть», – йдеться у творі Стругацьких.

Якщо загалом, то головний герой врешті не витримує і сам. Його розум не обходять стороною зажерлива знать та нещасний люд, репресії проти освічених осіб, кулуарні інтриги та сліпота релігії.

Тут хотілось би згадати і про ще один фільм, який соціологи явно не обійшли стороною. Фільм називається «Кухонні байки», де головний герой бере участь в одному дослідженні, що змушує його спостерігати за об’єктом, але не контактувати з ним.

«Це фільм про те, що соціальну реальність неможливо просто спостерігати і фіксувати; то, що називається соціальним, не передує дослідженню, а створюється у взаємодії спостерігача і спостережуваного», – пишуть про «Кухонні байки».

Що Стругацькі, що режисер «байок» Бент Хамер показують не можливість відчуженості індивіда від суспільства. Навіть якщо це суспільство чуже. Як у випадку «Важко бути богом».

Насправді ж, сучасний стан речей на Землі можна сміло накладати на Середньовіччя чужої планети, а тодішніх богів – інопланетян із людьми, які пробують міняти сьогодення. Іншими словами, революціонери –  це люди не свого часу, вирвані особи з мас, які тягають суспільство вперед – на шлях розвитку.

Хіба не напрошується само собою подібність тупого, проте доброго короля, який далі своєї персони нічого не бачить, із сучасним таким собі мажором? Хіба не знайти схожість між армією та найманцями із сьогоднішніми армійськими псами/внутрішніми військами? Все ті ж змови, влада, безхребетна еліта та заляканий люд. Все те ж очікування кожного дня кінця, байдужість, нерозуміння.

Не одну епоху серед мас були винятки, про яких потім складали легенди та називали героями. Не одного мудреця чи дослідника зараз вивчають у школах та оцінюють його роль в історії нашої цивілізації. Проте, як можна зробити висновки із того, що нам відомо –  жоден з цих воїстину революціонерів не був прийнятим у свій час.

Їхні ідеї сприймались як утопія, їхнє світобачення смішним та наївним, а дії незаконними. Мабуть, кожен з тих, хто вважає себе революційною особистістю (чи то з книгою, чи то зі зброєю в руці)  відчуває невідповідність своїх думок із реальним станом речей. Пасіонарій змушений доводити  свою правоту та водночас відбиватись від осліплої та переляканої маси.

Чому так? Це вже зовсім інше питання насправді. Тут можна відчути як індивідуальну, так і колективну вину перед самим собою за страх. Страх, який сковує розум людей. Який передається з покоління в покоління і, грубо кажучи, називається «так має бути», «так заведено», «так було завжди».

«… Тисячі людей, уражених страхом на все життя, будуть нещадно вчити страху своїх дітей і дітей своїх дітей».

Здавалось би, якщо ж люди завжди бастуватимуть та критикуватимуть революціонерів, тоді чому все ж знаходяться ті, які вперто беруть на себе важку ношу і йдуть цим шляхом? Відповідь вже була надана. Тому, що бути лише спостерігачем не можливо. Якби не було, пасивність і спокійне життя куди гірше за щоденний прорив та змагання. Справді, богом бути важко, але іншого варіанту просто не існує. Таких людей чекає або просто смерть, або посмертна слава. Головному герою повезло, адже земляни його забрали додому і в очах нещасних він залишиться таким незрозумілим і далеким богом.

Між іншим, «Важко бути богом» – вважають антиутопією, яка вкотре тільки засвідчує людську сутність та недосконалість. Так це чи ні ми можемо оцінювати тільки кожен індивідуально.

Василина Бойко, для «Страйк»





Loading...



1 коментар

  1. 1. Створення Міжвідомчої комісії з питань протидії ксенофобії, міжетнічній та расовій нетерпимості. 2. Відсутність державної експертизи з міжнаціональних проблем. Необхідно внести зміни до наказу від 8 жовтня 1998 року «Про затвердження інструкції по призначенню та проведення судових експертиз та експертних досліджень та науково-методичних рекомендацій з питань підготовки та призначення судових експертиз та експертних досліджень», включивши в число експертів фахівців з проблем етнополітики та міжнаціональних відносин (наприклад, Інститут політичних та етнонаціональних досліджень ім.. І.Ф.Кураса). 3. Виділення в Національному музеї історії України залу для експозицій з історії та культури національних меншин України. 4. Видання посібнику з історії і культури національних меншин України. 5. Безкарність проявів розпалювання міжнаціонадбної ворожнечи в Україні (див. лист Громадської ради при Мінкульті України від 24.ХІє2015 за №61/15). 6. У 2016 році в Україні планують видати «Майн Кампф» («Мою боротьбу») Адольфа Гітлера українською мовою «Главком». Про це повідомляє сайт проекту meinkampf.in.ua. Планується, що книга буде видана в квітні 2016 року. Переклад та підготовку до видання планує взяти на себе редакція громадсько-політичного ЗМІ «Политико».

Залишити коментар