Зауваження з приводу одного гей-параду - Перший Соціальний

Зауваження з приводу одного гей-параду

0

188 копия

Нещодавно в Києві завершився черговий гей-парад, або, як його називають самі учасники, – Марш рівності. Проходить він щороку приблизно в один і той самий час: кінець травня – початок червня. І за подібним сценарієм: бійки, сутички, затримання. Так уже повелося, що міліціонерів та охочих зірвати гей-парад сходиться в декілька разів більше, ніж його безпосередніх учасників. Противники гей-параду раніше теж поділялися на два табори: а) бабусь та православних козачків з хоругвами, імперками та іконами царя; б) голомозих молодиків у футболках «Svastone», що люблять покричати «Слава нації! – Смерть ворогам!». Вороги – це козачки, міліціонери і представники ЛГБТ-спільноти. Раніше це додавало неабиякого колориту, адже крім розборів гомофобів і лгбтшників були ще й розбори між самими гомофобами. Ну й, звісно, розбори обох таборів гомофобів з міліцією. Така собі війна всіх проти всіх.

Міліціонери ніби знаходяться між молотом і наковальнею. З одного боку, вони ненавидять самих лгбтшників. При чому, не лише тому, що ті «не справжні чоловіки», а ще й тому, що через їхні «незрозумілі» марші міліціонери повинні ходити в спеку по столиці у спекотних обладунках. І тут незрозуміло, навіть, який із факторів ненависті переважає. З іншого боку, міліціонери, зазвичай, не дуже полюблять різних політичних радикалів. Особливо українських ультраправих націоналістів, особливо після подій «Євромайдану». Думаю що працівникам міліції і досі гикається, коли вони згадують ті події. Ну а самим ультраправим тим більше немає чого ставитися позитивно до «ментів». Зате «менти» завжди досить поблажливо ставилися до православних бабусь і козачків. По – перше, тому що серед працівників МВС традиційно поширені проросійські погляди. По – друге, тому що нічого крім посмішки збіговиська «православних фофудьєносців» викликати не можуть.

Але в цьому році «фофудья» вибула зі змагання «хто перший поцілить у гомосека», через те, що їх перших затопчуть конкуренти в цій грі. Козачки або вже всі поїхали воювати за «руській мірЪ» в «Новоросію», або, в кращому випадку, беруть участь у церковних розборках між патріархатами. В цій грі залишилося лише троє учасників: «гомосеки», «правосеки» і «менти». Всі, м’яко кажучи, недолюблюють один одного.

Розгляньмо тепер «анатомію» цьогорічного гей-прайду. Хоча сам цей захід, як уже зазначалося, збирає невелику кількість учасників – цього річ біля 300, але інформаційні хвилі щодо нього починають підійматися неспівмірні. Перше, що кидається в очі – цьогоріч пальму першості в нелегкій справі боротьби з «євросодомом» впевнено посів «Правий сектор». Багаторічна монополія ВО «Свобода» на звання основних борців з «гомодиктатурою» повністю втрачена. Що є важливим індикатором розстановки сил на правому фланзі нашого політикуму. Боротися з «підарасами» – це свята справа кожного українського «правка». Він може не знати української мови, не відрізняти Бандеру від Шухевича та УПА від ОУН, але якщо він не зриває гей – паради, то гріш йому ціна в базарний день. Отже, якщо ВО «Свобода» уже не здатна зривати гей – паради, значить, вона вже не здатна ні на що.

Друге, що кинулося в очі, це ставлення нашого політикуму до цієї події. Ніхто не захотів жертвувати своєю політичною репутацією заради тих європейських цінностей, які вони так полум’яно відстоюють. А то ж потім вибори, якщо ще й по мажоритарці, то конкуренти тобі відразу пригадають усі гей – паради. Єдиний депутат, який прийшов – це Сергій Лещенко. Але він уже не раз «світився» на захисті ЛГБТ-спільноти. Мустафа Найєм у своєму стилі – пообіцяв і не прийшов. Теж певно згадав про мажоритарку. Кличко заховав голову в пісок. Він начебто з українських політиків найбільш симпатизує проблемам ЛГБТ-спільноти. Але ж вибори в Київраду на носі. Тому він вирішив забути про свої принципи і попросив лгбтшників відмовитися від боротьби за свої права, щоб «не збурювати суспільство».

Третє, це міжнародний резонанс. На заході був присутній посол Швеції з дружиною. А Швеція це один із адвокатів України в Західному світі. Також посол США в Україні Джефрі Пайєтт висловив однозначну позицію щодо необхідності проведення гей-параду. Порошенко теж підтримав ідею. Певно так легше буде брати кредити на Заході. Хоча сам Порошенко, як кажуть, дуже ревний православний християнин. Але із Заходом сваритися нікому не хочеться. Тим більше, президентові країни, яка виживає лише за рахунок західних кредитів.

І тут ми вже підійшли до філософської частини нашої розповіді. Далі ми будемо вести мову про філософське підґрунтя цієї події. Про ті самі «європейські цінності», що декому вже набили оскомину. Річ в тім, що існує декілька варіантів європейських цінностей. Європейські цінності номер раз: права людини, демократія, верховенство права, ЛГБТ, толерантність, мультикультуралізм і т. д. Другий набір європейських цінностей: церква, сім’я, батьківщина, порядок, закон, король (імператор), боротьба з невірними… Ну й третій набір: раса, кров, форма черепу, євгеніка, стерилізація, газенвагени і т. ін. Якщо ми згадаємо Адольфа Гітлера, або Черчілля, або Шарля де Голля, або сучасних лідерів Євросоюзу – всі говорять про європейські цінності. І всі вони праві! Бо кожен із них відстоює певний варіант цих європейських цінностей. Проте, ці варіанти знаходяться один з одним у дуже жорсткій конфронтації. Але, попри все, вони об’єднуються між собою перед фактом зовнішньої загрози. Погляньмо з якою легкістю об’єднуються голомозий молодик, ревний католик і ЛГБТ – «толераст» проти ісламізму.

Але для України, поки що, ісламізація не є на порядку денному. Тому облишмо це питання і повернімося до наших геїв. Тут доречно проілюструвати що таке європейські цінності на прикладі цьогорічного гей-параду. Насправді, всі три сторони конфлікту (ультраправі, геї та міліція) відстоюють європейські цінності. Ну, геї – це зрозуміло. Але ж захист традиційних цінностей, таких як сім’я, релігія, традиції – хіба це не європейська цінність?  Хіба в Європі часів хрестових походів та інквізиції проводилися які – небудь гей-паради? Тому «Правий сектор» цілком слушно претендує на захист європейських цінностей, щоправда, в їхній середньовічній варіації. Тепер поглянімо на міліціянтів. Хіба захист правопорядку, повага до законів, правил, конституції, загалом, любов до мундира – це не європейська цінність? – Ще й яка! Кожен хто був у Німеччині знає, як німці серйозно ставляться до законів та працівників силових структур. А слово «екстреміст» – це ледь не найобразливіша лайка для німця. Хіба що «фашист» – це гірше (хоча, в них більше послуговуються терміном «нацист»). Ну й ще, звісно, «антисеміт». Тому міліціянти це теж захисники європейських цінностей. Ну а те що вони трохи попрацювали кийками стосовно до ультраправих – то це цілком європейська практика. Це лише наївні українці думають, що в Європі не розганяють жорстоко з кийками та перцевим газом мирні демонстрації. Тим більше, поведінка ультраправих на гей – параді аж ніяк не була мирною. Вони мало не вбили одного з міліціянтів.

В контексті нашої розмови спадають на думку ще події часів «Євромайдану». Всі знають за що стояв Майдан –  за європейські цінності. Але тут варто задати собі уточнююче запитання: за які саме європейські цінності? Точніше, чи всі на Майдані стояли за одні й ті ж європейські цінності? Мені видається, що бойовик з «Правого сектора», активістка якої-небудь «Молоді за європейське майбутнє» та звичайний вуйко з Коломиї стояли за трохи різні набори європейських цінностей. Мені все стоять перед очима кадри з одного масового молебну на Майдані, коли фактично весь Майдан стояв на колінах перед священниками, які читали зі сцени молитви. Я після цього дуже скептично ставлюся до жартиків з боку промайданівської аудиторії щодо православного мракобісся в Росії. Хоч в чужому оці й колода розміром з ракетоносій, але й у своєму теж пеньочок чималенький…

Хтось із великих казав, що культура – це тонке нашарування над товщею варварства. Перефразовуючи цей вислів, можна сказати, що ті європейські цінності, які в Росії узагальнено називають «євросодомом», є в Україні лише тонким нашаруванням над народною стихією, якій значно ближче до вподоби вишиванки, попи і  таке інше. Мені чомусь здається, що ці європейські цінності українці терплять лише тому, що хочуть безвізового режиму з Євросоюзом, та й, просто, щоб ковбаса була європейська, а не така як за совітів. Якби не ці вузько шлункові інтереси середньостатистичного українського обивателя, мали б ми вже давно скрізь церкви і вишиванки. І, справді, зусилля країн Європи у пропаганді «євросодому» не варто недооцінювати. Вони це роблять з такою ж ревністю, як раніше насаджували християнство серед підкорених народів у колоніях. Зараз ідеологія змінилася, але цивілізаторський ентузіазм залишився.

До речі, мені цікаво було б подивитися як «місиво» на київському гей-параді показали у Дмітрія Кісєльова. З одного боку, «євросодом» – це «євросодом». Це абсолютне зло, тут нічого й казати. Але, з іншого боку, проти «євросодому» бореться «Правий сектор» – інше абсолютне зло. Більше того, виходить, що «правосєки» виконують ту роботу, як в «нормальній країні» виконують православні хоругвеносці. Це що ж таке виходить, що між «правосеками» і «фофудьєю» не така вже й велика різниця? Але це вже Вам вирішувати, шановний читачу…

Олександр Січкар, для «Страйку»




Loading...



Залишити коментар