Анрі Симон. Травень, 1968.

0

Анрі Симон – французький прихильник комунізму робочих рад (ратекомунізму), учасник революції 1968 р, багаторічний видавець журналу про робітничий рух “Echange” (Ешанж).

Андрій Сидоров у своїй монографії про філософа Сартра згадує про групу, в якій перебував Симон:

“Група Клода Лефора, в яку входив Анрі Симон, службовець, який зіграв важливу роль в подальших подіях, заснувала Informations et Liasons Ouvrières (ILO). Група опублікувала статтю під такою назвою. У 1960-му група змінила назву на Informations et Liasons Ouvrières (ICO). Учасники ICO вважали, що профспілки виконують системно-стабілізуючі функції в капіталістичному суспільстві. Тому вони приймаються буржуазією і тому держапарат абсорбує їх в численні консультативні органи і комісії. Це не означає, що профспілки виродилися, як вважав Касторіадіс, а навпаки, вони створили «дуже життєву і ефективну» бюрократичну машину, яка використовується робітниками. Крім формального апарату профспілок тут існує другий рівень: практична солідарність і групова свідомість”.

Якщо коротко, сенс в тому, що профспілкові чиновники керують працівниками під час страйків, підписують договори з бізнесом, судяться з ним. Якщо вони більш-менш успішні, вони отримують певну підтримку від робочих, часом високу зарплату. Іноді держава бачить загрозу, що надходять з боку працівників, і тоді вона допомагає профчиновникам і включає їх в різні органи влади в якості консультантів або співробітників. З точки ж зору працівників, хороший профспілковий керівник – це такий батяня-комбат, який керує, панує, віддає накази і час проведення страйку, живе на внески, зібрані з робочих, буцається за них в судах, пише скарги на начальників. Тоді навколо нього створюється солідарна група. Але з тих же причин профчиновники не зацікавлені ні в прямій робочій демократії – прямій владі зборів працівників, ні в соціальній революції (перехід всієї влади до зборів трудових колективів і до підлеглих колективам Радам) – обидві речі підривають вплив профчиновників, позбавляють їх влади, заробітку. Якщо робоча маса сама починає творити історію, то завдання профспілкових працівників в тому, щоб перешкодити цьому.

“Я був удома у Анрі Симона в кінці 90-х, в Парижі, в маленькій квартирці, заваленій книгами, – пише Сидоров. – Розпитував про 68-й рік. Він говорив, що у багатьох з нас, тих, хто не бачив цей рух, дуже поверхове сприйняття подій. Сам Анрі брав участь у подіях 1968 року і спостерігав сцену, як профспілкові охоронці побила лідера анархістів Даніеля Кон-Бендіта за спробу виступити перед натовпом демонстрантів і запропонувати їм альтернативний маршрут.

– Але ж 10 мільйонів робочих застрайкували на підтримку студентів…

– Робітничий рух в більшості випадків контролювалося профспілками. Ми не могли потрапити на заводи, профспілкові працівники зачинили ворота підприємств у нас перед носом. Вони все тримали під контролем і привели все в глухий кут. У Франції було багато революцій. Але буржуазія часто використовувала робочих, як гарматне м’ясо в своїх війнах, у боротьбі за владу. Саме в цьому сенсі ці революції були буржуазними.

– А в 1968-му – профспілки?

– Так.

Я запитав його, що він думає про бездержавний комунізм, як він міг би виглядати. Анрі Симон сказав: “Я працював на пошті в 1956 р. Там був спонтанний (непрофсоюзна) страйк, керований загальними зборами. Кожен робив те, що повинен був робити, всі були братами. Коли хтось у чомусь мав потребу, всі давали йому необхідну допомогу, безкоштовно і без зайвих слів. Тобі треба це, на, бери! це і є комунізм”

Перекладено з російської мови.




Loading...



Залишити коментар