Хто і чому підриває індонезійські церкви

0

Фото: Reuters

Організований спецслужбами Індонезії вкид в медіасферу інформації щодо перезагрузки місцевої терористичної організації “Джемаа Ісламія” помітили далеко за межами країни. Що цілком зрозуміло. Сьогодні мало хто сумнівається, що завершується експеримент “Ісламської держави” зі створення своєї квазікраїни в Іраку і Сирії. Незабаром захоплені ними території будуть звільнені повністю – і що далі? Зокрема, що буде в найбільшій в світі мусульманській країні Індонезії (більше 260 мільйонів чоловік – четверта на планеті по населенню) – хоча, звичайно, не тільки там?

Сиділи тихо, збирали сили

Поки що вважається, що є нормальний іслам, велика світова релігія, і є нищівна радикальна секта глобальних масштабів. При цьому ідейні її натхненники – на території Саудівської Аравії і сусідніх країн, зате є іслам освічений (що породив світовий Рух помірних) – це перш за все Індонезія і Малайзія. І в цьому помірному ісламі і полягає альтернатива, надія на те, що після Сирії та Іраку нас чекає відносно нормальний світ, а не війна цивілізацій.

Але ось з’явилася доповідь індонезійського Policy Analysis of Conflict  і серія виступів експертів при індонезійському національному контртерористичної агентстві. Там говориться, що “Джемаа”, про яку ми чули під час терактів на острові Балі в 2002 році або в столиці Джакарті в 2009-му, весь цей час перебудовувалася, заново створювала групи молодих бойовиків, але уникала ефектних акцій. Загалом, збирала сили.

Ідеологи групи працювали зі студентами університетів, запасалися зброєю, сперечалися між собою про те, чи слід її іноді застосовувати або поки треба чекати. Доповідь каже, що “Джемаа” повністю відновилася після арештів і захоплення її підпільної збройової фабрики. Зараз вона налічує до 2000 бойовиків, але це тільки ударний напіввійськовий загін.

Цікаво, що лідери організації знаходяться в складних відносинах з ІД, вони передбачали можливий розгром авантюри на Близькому Сході і постаралися тримати від неї дистанцію. Але скоро з в’язниць Індонезії вийдуть (після 2002 і 2009 років) рядові терористи, які закінчують відбувати свої терміни з часів терактів у 2002 і 2009 роках, а з Сирії та Іраку зможуть прорватися непоміченими вцілілі бойовики. І тоді суперечки всередині угруповання загостряться.

Після появи цих оцінок багато хто пригадав про недавню подію, яка спочатку якось не прозвучала за межами Індонезії або, як мінімум, Південно-Східної та Східної Азії. Мова про квітневі вибори губернатора Джакарти. Фаворитом вважався Басукі Тжахаджа Пурнама, по релігії християнин (в Індонезії живуть далеко не тільки мусульмани, хоча останніх все ж переважна більшість). Але несподівано Басукі процитував Коран не найвдалішим чином, проти нього почалися судові процеси, мало не стотисячні демонстрації. І він програв.

У великій статті New York Times згадали цими днями про квітневі вибори (в зв’язку з доповіддю Ipac), є багато подробиць про те, як джихадизм потихеньку захоплює індонезійські території, не вдаючись до тактики явного тероризму.

Це робиться легально, через місцеві законодавчі збори і національний парламент. Є такі законопроекти, згідно з якими центральна влада не зможе скасовувати місцеві закони, що вводять шаріат на окремих територіях. Або, припустимо, є ініціатива щодо повної заборони на продаж алкоголю в країні. Власне, історія з виборами столичного мера цікава лише тим, що до помірно-космополітичної столиці докотилися тенденції, які давно вже помітні в глибинці.

До речі, інформовані джерела в сусідній Малайзії помічають, що місцеві джихадисти взяли на озброєння таку ж тактику приблизно з моменту появи в Сирії російських бойових літаків. Вони зрозуміли, що міні-халіфату на Близькому Сході не буде, врахували, що підозрюваних в участі в бойових діях в цьому “халіфаті” беруть вже на кордоні.

І почали впроваджуватися в легальні структури, шукати теми для агітації і законодавчої діяльності, які законам не суперечать і можуть зустріти підтримку співгромадян.

Про що мова: про критику уряду за бездіяльність у випадку “утисків” мусульман в сусідніх державах, або про боротьбу із занадто яскравим і зухвалим одягом, модними зачісками, або про “здоровий спосіб життя” – тобто спробах забороняти алкоголь, куріння, зате пропагувати спорт (принаймні серед чоловіків). Це рівно те, що робила ІД (подивіться на репортаж зі звільненої східної половини іракського Мосула, де люди приходять до тями після зникнення джихадистської поліції моралі). Але в даному випадку ніякого насильства, все через демократичні процедури.

І тут у нас виникають проблеми. Добре було проголошувати ІД абсолютним злом і воювати з нею, оскільки вона робила очевидно неприпустимі речі – захоплювала території суверенних держав, підсилає і підсилає терористів-самогубців, різала заручникам голови, масово розстрілювала не бажаючих жити за новими правилами. Але що буде, якщо (коли) джихадисти засвоять уроки і почнуть працювати за іншими принципами?

Тут можна згадати кілька книг із серії “альтернативної історії”, які мудрують на тему: що сталося б, якби Гітлер не захоплював сусідні держави, а тихо сидів би в своїх суверенних кордонах.

Питання це, напевно, в тому, що таке зло, абсолютне і відносне. Яке зло допустиме, а яке – ні, в яких випадках і на яких територіях великі і невеликі держави можуть і повинні втручатися. І щось підказує, що західна цивілізація (і інші цивілізації) не надто готова до цієї розмови, оскільки охочі в масовому і насильницькому порядку змінювати стиль життя мільйонів людей – заради їх же національного або тим більше загального блага – є не тільки в мусульманському світі, і один джихад іншого вартий.

Підозрюю, що цієї боротьби цивілізацій – і навіть всередині цивілізацій – людству вистачить як мінімум на найближче сторіччя.

Перекладено з публікації Дмитра Косирєва.




Loading...



Залишити коментар