Фашизм повертається до Європи - Перший Соціальний

Фашизм повертається до Європи

3

157 копия

Наприкінці довгого перехідного періоду, який розпочався більш ніж чверть століття тому після падіння Берлінської стіни, ми нарешті можемо зрозуміти риси цієї історичної епохи, відновити діалектику тривалості і визнати взаємозв’язок між епохою, періодом і їх з’єднанням. Період, який розпочався в 1989-1990-х роках і вважається початком незворотного тріумфу неолібералізму, на даний момент досяг свого апогею. Починаючи з 2001 року, ми були в одному з таких «проміжків» між тим, що ще не відбулось і більше не існує.

Незважаючи на глибоку кризу капіталізму і нестабільність глобальної системи та локальних структур панування, організований робітничий рух і його прямі та непрямі політичні представники розкидані і розпорошені – вони не здатні вплинути на баланс влади. З іншого боку, сили контрреволюції, прикриваючись різними назвами і масками, все швидше набирають силу. Ми спостерігали за повільною, але впевненою участю неофашистів в європейських урядах: спочатку в 1994 році в Італії, на історичній батьківщині Фашизму, а потім в Австрії у 2000 році. Особливо активно реакційні сили почали розвиватись і прискорюватись з кризи у 2008 році, коли на виборах у Франції переміг Національний фронт, а в новій периферії континенту почали швидко набирати силу неофашистські та неонацистські організації, наприклад, в Угорщині, Греції, Швеції, Росії, Україні тощо.

Можна стверджувати, що гіпотеза про послідовний і безперервний зв’язок між демократично обраним першим урядом Берлусконі (за участю Фіші та Боссі) і українськими неофашистами та неонацистами з партій ВО «Свобода» та «Правий сектор» містить абстракції, спрощення та ігнорує або не враховує особливості кожного окремо взятого випадку. Однак, моя первинна гіпотеза полягає в тому, що при поєднанні всіх цих, на перший погляд, різних рухів та сил, ми отримуємо загальну картину природи сучасних європейських політиків та неоліберального політикуму загалом. До недавнього часу одержимість багатьох лівих інтелектуалів і ветеранів війн фашизмом і його вишуканими класифікаціями у різних формах і варіантах є корисною для засвоєння і розуміння трагедії та героїзму минулого століття. Тим не менш, ця нав’язлива ідея також функціонує як «криве дзеркало», яке викликає таку собі колективну короткозорість і навіть сліпоту до паралельного посилення фашистських сил в різних частинах старого континенту.

Звичайно, що Народний фронт народився не в тих умовах і не на базі тих традицій, які є у «Золотої зорі» у Греції, партії «Йоббік» в Угорщині, норвезької Партії прогресу чи навіть Австрійської партії свободи. Однак, також є правдою і те, що такі ультраправі ідеї, як «ксенофобія», «націоналізм», чи «неофашизм» набирають силу. Стрімкий зріс цього реакційного напрямку загрожує поховати соціальні та демократичні здобутки робітничого руху раз і назавжди. Зараз це стало більш актуальним завданням для контрреволюції, ніж класифікувати себе по топології історичного фашизму.

Расизм перемагає в Європі

Я почну з обговорення цього плакату. 1 березня 2014 року: Конференція «Nazi International» зібрала такі організації, як італійська «Forza Nuova», грецька «Золота зоря», Британська національна партія та іспанська демократична партія «Nacional». Головною темою з’їзду стало питання солідарності з ультраправою опозицією в Україні та неофашистами з партії ВО «Свобода». В цей же час, трішки далі від півдня, європейська фортеця зростає. Центри утримання іммігрантів, масові вбивства біженців вздовж кордонів ЄС, національні та наднаціональні механізми моніторингу та правозастосування, порушення фундаментальних соціальних і політичних прав та свобод формують реальність настільки широку, що вона просто випадає з нашої уваги.

Після падіння режимів з «реальним соціалізмом», західній демократії, яка звільнилась від «червоної загрози», вдалось покінчити з багатьма соціальними та політичними здобутками, які визначили перемогу антифашистського союзу у Другій світовій війні. Таким чином, у політичній сфері різні напрямки неофашизму поступово інтегрувались в політичну систему майже усіх країн ЄС. Навіть якщо до недавнього часу цей процес інтеграції супроводжувався кампанією «очищення» від так званого «ультраправого популізму», то тепер, під тяжкістю наслідків капіталістичної кризи, європейські лідери навіть не соромляться відкрито підтримувати відвертих неонацистів та неофашистів для того, щоб претендувати на життєвий простір для європейського та американського капіталів. Перший геополітичний конфлікт, який зараз відбувається на території колишнього СРСР в Україні, знаменує собою кінець неоліберальної капіталістичної навали на схід.

Починаючи з 2008 року, фінансова криза посилила тенденцію Північної Америки та європейського капіталізму зменшувати, наскільки це можливо, заробітні плати та інші витрати, пов’язані з оплатою праці для того, щоб залишатись конкурентоспроможними порівняно з регіональним капіталізмом, який також формується. Неоліберальна модель, яка дозволила західному капіталізму вийти переможцем з кризи 1970-го року, здається, вже не здатна впоратись з тиском нинішньої кризи. Залишки демократичних і соціальних прав робітничого руху сьогодні є останнім бар’єром перед шаленим полюванням за максимізацією надприбутків.

Після першої хвилі пропаганди та нормалізації ксенофобських стереотипів, расизм поступово набирає обертів в Брюсселі та Страсбурзі, де чиновники та експерти Євросоюзу висувають «сучасні» механізми нагляду, нові системи пенітенціарних установ і політику протидії іммігрантам та біженцям. Ісламофобія американського уряду та антициганський расизм Саркозі та Берлусконі живиться реакційним, націоналістичним та гомофобним курсом Путіна. Всі разом вони створюють гегемонію реакційних ідей. Зрештою, політична тактика правих урядів не може бути прихованою. Різні напрямки ультраправих – чи то демократи-популісти, чи неофашисти та неонацисти – діють в якості важелів для реалізації неоліберальних економічних стратегій, а також для зміцнення національних та наднаціональних механізмів контролю та репресій. У зв’язку з цим досвід грецьких виборів 2012 року є значним: відверто расистська кампанія щодо стигматизації ВІЛ-інфікованих жінок і мігрантів, організована основними засобами масової інформації та двома партіями у коаліційному уряді (ПАСОК і НД), проклала неонацистам із «Золотої зорі» стрімкий шлях до виборчого тріумфу.

Привиди епохи крайнощів повертаються

Спираючись на досвід 20-го століття, ми знаємо, що капіталістичне панування спочатку консолідувалось в країнах периферії за допомогою жорсткого і відкритого насильства. В той час, як протиріччя поглиблювались завдяки багатьом малим і великим війнам, більш складним форм управління, придушення і руйнування, насильство досягло свого безпрецедентного рівня жорстокості в рамках європейських метрополій. Сьогодні привиди тієї «епохи крайнощів» та культурного перелому повертаються. Теракт 11 вересня, інтервенція в Афганістан, друга війна в Іраку, продовольча та фінансова кризи 2007-2008 років, економічна криза та війни в Газі, Сирії та Україні – всі ці події поступово формують подібний розвиток.

В світлі наступних хвиль міграції, спричинених військовими інтервенціями НАТО, ЄС створив Frontex (Європейське агентство з охорони зовнішніх кордонів країн-членів Європейського Союзу). Frontex – це потужний механізм, який складається з бюрократів, експертів, прикордонників, і виконує завдання зі створення стін, таборів утримання для біженців, морських патрулів… В той же час, уряди і партії правого спрямування всередині кожної країни ЄС координують кампанію з легітимізації нових європейських чорносорочечників – прикордонної поліції, яка вже здійснила більше 20 тисяч вбивств менше, ніж за десять років. Одночасно, під тиском різних популістських правих партій, європейські уряди приймають скандальні расистські заходи проти циган, бездомних, іммігрантів, і прикривають акції таких збройних формувань, яких Берлусконі і Боссі намагались легалізувати в Італії у 2009 році, або штурмових батальйонів «Золотої зорі» і її кіпрської організації «ЛМІ» тощо.

Керівництво Євросоюзу більше не соромиться відкрито підтримувати нацистські і фашистські сили для того, щоб зберегти своє панування. Як і під час кризи 1930-х років, європейські олігархи відкрили «ящик Пандори», з якого вискочили носії найбільш реакційних, контрреволюційних, антиосвітніх, націоналістичних, патріархальних ідей і традицій. Ці капіталісти були переконані, що вони мають достатньо коштів, щоб контролювати їх і маніпулювати ними. Розпад системи охорони здоров’я, концтабори, десятки мільйонів безробітних, мігрантів та біженців, операції з перехоплення «варварських навал» у Середземному морі чи на вулицях європейських міст – все це показує нам, що реакція урядів на соціальну і політичну боротьбу стає все більш насильницькою, а діяльність фашистських банд та репресивних інституцій все частіше досягає межі фізичного знищення. Події в Україні, вбивство Клемента Меріка у Франції в червні і Павлоса Фіссаса в Греції у вересні минулого року доводять нам, що наше життя та існування знаходяться під загрозою.

Таким чином, що ми будемо намагатись зрозуміти минуле, починаючи з питань, які піднімаються в цій статті, ми бачитимемо, що через двадцять років після закінчення холодної війни фашизм повертається до Європи. Часу на те, щоб шукати аналогії чи відмінності з минулим, уникаючи запитань і не бачачи нагальної проблеми нашого часу, більше немає. Ми повинні почати діяти для організації міжнародного антифашистського руху, здатного зупинити цей насильницький реакційний реванш, перш ніж буде занадто пізно.

Практичні пріоритети міжнародного антифашистського руху

Замість висновку я пропоную деякі початкові позиції характеру та практичних пріоритетів міжнародного антифашистського руху. Це – моя спроба зробити свій внесок у дискусії, які повинні розпочатись. Ми є свідками того, як ліберальна парламентська демократія стає фашизмом. Дні капіталістичного «єдиного мислення» добігають свого кінця, але виклик «пост-політичним переговорам» європейських демократів надходить з правої сторони політичного сектору. Коли різні напрямки історичного фашизму підживлювались занепадом і виродженням парламентських режимів, фашистські партії, де б вони не прийшли до влади, використовували правовий шлях проведення виборів та участі у коаліційних урядах. Крім того, відповідно до класичного марксистського підходу, ступінь, на якому парламентські режими ставали фашистськими, розраховується на основі розширення сфер беззаконня, протягом яких олігархія посилює своє панування над робітникам та ігнорує обмеження конституційних гарантій та індивідуального чи соціального права.

Це терміновий політичний виклик, щоб забезпечити політичне життя після перевороту фашистів, що є невід’ємним для неоліберального проекту Європи. В цей же час расизм, ксенофобія, націоналізм, сексизм і антикомунізм все більше закріплюються в серці континенту, в найпотужніших і найбагатших країнах, про що свідчить перемога на виборах Національного фронту у Франції та Партії прогресу у Норвегії, зміцнення німецьких ультраправих, референдум у Швейцарії, на якому піднімалось питання встановлення квот для іммігрантів.

Фашизм – не загроза майбутнього, а загроза сьогодення. Сьогодні він намагається знищити те, що залишилось від трудових прав. І сьогодні рух, який хоче засудити сучасні інституційні та політичні прояви фашизму і скасувати на практиці реакційне перетворення неоліберального проекту Європи, може досягти успіху лише завдяки бойовим діям як проти політики ЄС, яка генерує бідність, безробіття і середньовічні умови праці, так і проти тих інституцій, які підсилюють ксенофобію, расизм та знищення демократичних і соціальних прав, здобутих у 20-му столітті.

Боротьба проти фашизму обов’язково проходить через реконструкцію організованого робітничого руху. Як продукт кризи та занепаду капіталізму, сучасний фашизм впливає в першу чергу на найбільш вразливі верстви робітничого класу. Так само, у міжвоєнний період німецько-фашистські рухи були створені через ураження італійського пролетаріату в період «Червоних років» (1919-1920) та німецької революції (1918-1923). В рамках сучасної кризи фашизм з’являється у якості продукту поразки робітничого руху після кризи 1970-х років і тотального розвитку неолібералізму. Електоральна географія підйому різних правих партій показує, що фашизм набирає обертів в нижчих класах, де в цей момент організовані структури робітничого руху занепадають.

Критичні зміни у боротьбі проти фашизму це питання виживання робітничого руху. Перше і безпосереднє завдання антифашистського фронту – це боротьба за відновлення робітничого руху, боротьба за приєднання до активного синдикалізму іммігрантів, зайнятих чи безробітних, традиційних та постфордистських шарів європейського пролетаріату. Це боротьба на робочому місці, в університеті чи на вулицях. Боротьба проти фашизму – це в першу чергу боротьба за організацію робітничого руху. Антифашизм 21-го століття буде або пролетарським, або мертвим.

Негайна реалізація практики міжнародної координації та солідарності, розробка загального політичного проекту з активних компонентів робітничого руху Європи – це невід’ємні аспекти процесу реконструкції.

Дімітріс Косуріс

Переклад: Олександр Драгунов, для «Страйку»
Джерело




Loading...



3 Comments

  1. Серёга on

    Бред тоже может претендовать на звание аналитической статьи.
    А почему нет , собсно)))))))

  2. Виктор on

    Песни про то, что пролетариат всех спасет, в СССР закончился кровавым сталинским режимом, по сравнению с которым и фашизм – забава. И фашисты, и люмпены – одинаковое зло, и не надо одну болячку лечить другой – в результате все равно смерть.

  3. Где расизм? В Европе? Где к примеру в Италии полно людей родом из Африки, беру их в пример как бесспорно явных жертв расизма. “Антициганизм”??? Да вы что, а разве циган где то любят, не хочу их оскорблять, но у них личнай “форма” проживания, так что это абсурд. Убийство людей на границах ЕС, автор, Вы явно говорите лож. Меня еще тронула фраза “… відверто расистка кампанія щодо стигматизації ВІЛ-інфікованих жінок і мігрантів…”… Извините но тут без мата не можно, но я честно говоря не встречал людей такой расы… Люди расы Вич-инфицированые… ппц больная фантазия. На счет ограничения таких людей от здоровых, честно говоря ни чего зазорного в этом не вижу, да это возможно не по людски, и можно долго утверждать что Вич не так то и просто передается, но насколько меня не подводит память и здравый рассудок, то люди умирают не от Вич-а, а от болезней типа туберкулез и т.д., потому что организм остался беззащитен перед любыми инфекциями. Так вот что бы не отходить от темы, то вам бы хотелось что бы Ваши дети были рядом с людьми, которые могут их заразить смертельными видами болезней?? Если да, то я сомневаюсь в Вашей адекватности. Если честно, я дальше не читал, ибо смысла нет, может автор данной статьи и написал что то грамотное, но я глубоко сомневаюсь в этом. Фашизм в Украине, тоже улыбнул, мне бы показали человека который мне смог бы доказать что в Украине есть фашизм, наверняка был бы тоже не адекватным ибо в Украине чуть меньше фашизма (если под фашизмом автор считает одиночные митинги, больных овец, отделившихся от стада) чем в России. С начала года в России произошло 21 преступление на фоне расизма. В общем автор, обращаюсь к тебе с просьбой, за такие статьи бери больше денег, не так хоть стыдно будет, когда люди из твоего окружения узнают за какую мелочь, ты готов разжигать конфликты ведущие как минимум к заблуждению части читателей, и как максимум к насилию.

Залишити коментар