«Польща важливіша для України, ніж Україна для Польщі» - Перший Соціальний

«Польща важливіша для України, ніж Україна для Польщі»

0

Вшанування пам’яті жертв в Сагрині

Протягом 2021 року, який вже добігає кінця, в Польщі продовжувались напади на українців , що вчинялись на ґрунті національної неприязні. Те саме відбувалось і в попередні роки. Ця атмосфера ненависті не виникла раптово і її неможливо розглядати окремо від національної політики польської держави та міждержавних стосунків Польщі і України.

Український дипломат Василь Філіпчук вдало охарактеризував ці стосунки наступним чином: «Польща важливіша для України, ніж Україна для Польщі». Ця нерівність стосується економіки, політики, культури та історії. В цій ситуації Філіпчук пропонує прогинатись під Варшаву ще більше, ніж це робить українська влада зараз, вважаючи її спроби огризатись «неадекватними»: «Не вважаю цю реакцію адекватною і вдалою. Навіть, якби поляки поводилися щодо нас ще гірше, ніж поводяться, то спроба відповісти тим самим не буде свідчити про нашу мудрість і далекоглядність. У відповідь на польську хвилю ура-патріотизму слід поводитися розумніше і терплячіше».

Чи не найбільшим скандалом останніх років стала спроба кримінального переслідування голови Українського товариства в Любліні Григорія Купріяновича. В той же час це показова подія, що містить в собі всі ознаки нерівноправності польсько-українських стосунків.

Приводом для порушення кримінальної справи став позов очільника Люблінського воєводства Пшемислава Чарнека, який назвав урочисте вшанування пам’яті жителів українського села Сагринь, вбитих польськими підпільниками у березні 1944 року «провокацією українських націоналістів». В заяві українського посольства з цього приводу було зазначено, що українців, які піднімають на офіційних заходах національні прапори, ніяким чином не можна називати «націоналістами» і «провокаторами». І це правда. Інакше так само до «націоналістів» і «провокаторів» треба було б записати поляків, які вшановують польських жертв Другої світової й які підіймають польські національні прапори, включно з Пшемиславом Чарнеком.

Кримінальну справу порушили на тій підставі, що Купріянович начебто порушив статтю Кримінального кодексу Польщі «про зневагу польського народу» та закон про польський Інститут національної пам’яті, який ще називають «антибандерівським» законом, згідно з яким не можна публічно заперечувати «злочини українських націоналістів проти поляків». Показово, що в Україні не існує жодних подібних законів. Принаймні тоді вийшло б, що «зневагу українського народу» здійснюють багато які польські політики й громадські діячі.

Не існує «антипольського закону», бо тоді можна було б судити за заперечення «злочинів польських націоналістів проти українців». А таким запереченням займається сам президент Польщі. Під час вшанування жертв на Волині президент Анджей Дуда заявив, що існує «вражаюча диспропорція – близько 100 тисяч поляків та 5 тисяч українців. Це просто правда історична». Це не історична правда, а просто неадекватність. А де існує диспропорція – так це у стосунках України і Польщі, в яких польська сторона дозволяє собі нахабні шовіністичні заяви, а українська сторона навіть не завжди намагається на них реагувати.

Це не означає, що Україні слід виявляти симетричний шовінізм. Навпаки, позиція української влади є більш-менш адекватною. Але цього не можна сказати про польську владу. І якраз від неї потрібно вимагати більш адекватної поведінки і зниження градусу радикалізму. Тому варто постійно вказувати на те, що вона приділяє надмірну увагу і перебільшує історичні злочини українських націоналістів проти поляків і викриває сучасних українських націоналістів навіть там, де їх нема. Натомість історичні злочини польських націоналістів вона применшує і замовчує. Сучасні інциденти пов’язані з польськими націоналістами теж не помічає. Це наприклад знищення пам’ятників. Не лише пам’ятників УПА, але й загиблому від етнічних чисток українському цивільному населенню.

В цих умовах приємно усвідомлювати той факт, що серед українських державних і громадських діячів знаходяться чесні (принаймні саме в цій справі) та небайдужі люди, які надають Григорію Купріяновичу допомогу й підтримку. Тут насамперед хотілося б назвати Міністра закордонних справ України П.Клімкіна, посла України в Польщі А.Дещицю, радника мера Харкова з питань міжнародного співробітництва В.Зуєва, директора департаменту міжнародного співробітництва Харківської міської ради В.Рудя. президента Світового Конгресу Українців Євгена Чолія, голову Львівської ОДА Олега Синютку тощо.

Репресії проти Григорія Купріяновича є тим більш абсурдні, що він взагалі не має стосунку до націоналізму, бандерівців чи полонофобії. Все життя він займався не шовіністичною діяльністю, а навпаки – антидискримінаційною боротьбою, захищаючи права українського і православного населення Польщі від утисків, зокрема історичну пам’ять про етнічні чистки, репресії та поширював ідею неприпустимості їх повторення у майбутньому щодо будь-якої національності.

Владислав Мартинів




Loading...



Залишити коментар