Ситуація в Африці показує ризики міжнародного конфлікту - Перший Соціальний

Ситуація в Африці показує ризики міжнародного конфлікту

0

Олександр Біленький

Африканське питання для української політології фактично не існує. Про «чорний континент» згадують лише тоді, коли чергових українських моряків (на французьких або німецьких суднах) беруть у полон.

Африка та аналіз подій у ній – ключ до розуміння того, що робиться у світі. Країни Європи та США спостерігають за зростанням впливу Китаю, Росія намагається зберегти хоч якийсь авторитет, який їй залишився з часів СРСР. Глобально – всі готові втручатися збройно, і, судячи із конфліктів у Лівії та Малі, впевнено це роблять.

Політика Євросоюзу в Африці регулюється основними директивами – «Стратегія інтегрованої промислової політики» (2011) та «Стратегія щодо сировинних матеріалів» (2012).  Основним змістом цих документів є захист інтересів компаній, зареєстрованих у країнах ЄС будь-яким способом.

МВФ і Світовий банк реконструкції та розвитку в регіоні є засобами нової колоніальної політики. Штатні співробітники цих структур автоматично стають кандидатами на пост голови країни, де, раптом, до влади приходить незалежний політик. Прикладом може слугувати ситуація у Кот Д’Ивуарі, коли Лоран Гбагбо за допомогою французьких військових був замінений на Алассана Уаттару. Останній в 1984-1988 роках очолював Африканський департамент МВФ, а в 1988-1990 очолював Центральний банк держав Західної Африки.

Ряд експертів відзначає, що надання кредитів європейськими банками та державами Африці є ще одним інструментом новітньої колонізації. По-перше, кредити в основному витрачаються на обладнання для юридичних осіб, які де-факто належать європейським власникам. Тобто, кошти інвестуються не в розвиток інфраструктури африканських країн, а в приватний бізнес, хоч і вдало замаскований. По-друге, ці кредити страхуються. Таким чином, банки та держбюджети несуть мінімальні ризики, а страхові компанії мають відсоток оборотних коштів.

Незалежність Африки у теперішніх умовах є нереальною. Хрестоматійною в даному випадку є доля Лівії та її лідера Муаммара Каддафі. Останній провів ряд заходів щодо зміцнення країн регіону та їх економіки, рівня життя населення. Незадовго до свого фіналу полковник почав розмови про введення «золотого динара» – фактично, про незалежність Африки від доларової та євро- фінансової системи. У відповідь була проведена громадянська війна, а рахунки убитого (суд над  Каддафі не був проведений) арештовано банками Європи, де гроші зберігалися.

Фінансування військових конфліктів із подальшими тендерами на відбудову зруйнованих територій є прикладом «експансії нестабільності» та дає шанс будівельним корпораціям не загинути після того, як у вересні 2008 року луснув «іпотечний кредитний пухир».

Крім європейських, американських та російських (залишки радянського впливу в регіоні) останнім часом у Африці більш активно проявляють себе Індія та Китай. Ці країни зацікавлені у видобутку ресурсів, але не можуть похвалитися високою культурою охорони праці. Тобто нічим не відрізняються від уже присутніх там країн за винятком нереалізованих бажань.

Союзу Китаю, Індії, Росії, США та країн ЄС на принципах «європейського концерту» на засадах «балансу сил» не передбачається. Натомість у світі не зупиняються процеси з нарощування озброєнь.

У звіті Стокгольмського інституту з дослідження проблем миру (SIPRI)фігурують такі данні. У 2012 році Китай розширив ядерний арсенал з 240 до 250 боєзарядів. Великобританія, Росія, США та Франція оголосили про запуск програм щодо розгортання нових систем доставки ядерних снарядів. Схожу політику проводять Індія та Пакистан.

У 2012 році жодна країна не приєдналася до Договору про касетні боєприпаси, який був схвалений п’ять років тому.

У фінальному розділі «Короткого курсу історії ВКП (б)» (1938 рік видання) автор пише: «вторая империалистическая война на деле уже началась. Началась она втихомолку, без объявления войны. Государства и народы как-то не заметно вползли в орбиту второй империалистической войны».

Ситуація в Африці та Азії показує: міжнародне співтовариство не виробило механізму виходу із глобальної кризи. Фінансові та промислові кола при цьому покладаються на класичний інструмент: провокування конфліктів, які даватимуть замовлення та створюватимуть «фінансові воронки», звідки можна брати швидкі прибутки.




Loading...



Залишити коментар