Всі вважають, що Державного агентства заповідної справи нам не потрібно - еколог - Перший Соціальний

Всі вважають, що Державного агентства заповідної справи нам не потрібно – еколог

0

В ході адміністративної реформи в Україні було ліквідовано Державну службу заповідної справи України та територіальні органи Міністерства екології та природних ресурсів, які були головним органом, відповідальним за створення заповідних територій. На думку екологів, після даних змін створити заповідні території в Україні стало просто неможливо. Представник Національного екологічного центру України Олексій Василюк розповів СтрайкUA, в чому криється небезпека ліквідації відповідних держорганів і як цю ситуацію можна змінити.

Які органи після ліквідації Державної служби заповідної справи України та територіальних органів Міністерства екології та природних ресурсів взяли на себе їх функції?

Вийшло так, що фактично ніякі не взяли. Держслужбу заповідної служби скасували. Замість неї не створили нічого. Є невеличкий департамент Мінприроди, але відбулося більш ніж в десятеро скорочення штату. Значна частина функцій просто відпала і виконувати їх сьогодні просто нікому. А що стосується територіальних органів Мінприроди, то вийшло так, що з 17 травня вони припинили існування, і приблизно з того часу почали створювати нові органи при облдержадміністраціях. І, в принципі, здавалося б, що нічого особливо не змінилось. Вони фактично складаються з тих самих людей. З такими самими начальниками, сидять в тих самих приміщеннях і лише змінили вивіску з Державного управління охорони навколишнього природного середовища в Департамент екологічних ресурсів облдержадмінісрації. І люди, які вчора ще працювали в міністерстві, а сьогодні держадміністрації, швидше за все вирішили, що нічого не змінилося, просто вони тепер інакше називаються. Але закон України „Про природно-заповідний фонд”, де написано, шо створення природно-заповідного фонду – це діяльність, якою можуть займатися лише обласні управління Мінприроди. І закон ніхто не змінив. Виходить, що люди, які ще вчора цим займалися і думають, що можуть надалі займатися. Насправді по закону не мають на це права. В їхні задачі більше не входить природно-заповідний фонд. Тому що закон говорить, що лише ці органи, яких вже в нас немає, могли займатися створенням прородно-заповідного фонду. Це чітко статті 52 і 53 закону „Про природно-заповідний фонд”, там де розписана процедура як його створювати.

Але є одне “але”. Є об’єкти природно-заповідного фонду місцевого значення, майже всі, і є загальнодержавного. Загальнодержавного, це, як правило, національні паки і заповідники. Вони створюються указом президента, а не рішенням облради. І тому підготовкою їх займається саме Мінприроди. І якраз за цим механізмом теоретично заповідники можуть досі створюватися.

Але в на зараз в Україні 7600 заповідних об’єктів. З них лише 18 заповідників і 47 національних парків. Всі інші – це маленькі зони місцевого значення, які могли створюватися тими управліннями, яких тепер немає. І здавалося б, ще це пів біди що ми не можемо створювати маленькі об’єкти природно-заповідного фонду, але можемо створювати великі заповідники і національні парки. Але ось тут є оце друге але. Це могло бути, але чогось це не відбувається. За останні декілька років, фактично з часу зміни президента, Мінприроди підготувало 8 указів про створення національних парків і наших об’єктів приодно-заповіднго фонду, підготувало проекти указів президента, вони пройшли погодження уряду, подані на підпис президенту, і він їх не підписує. Ні один заповідний об’єкт не був створений указом президента з того моменту, як в повноваження вступив нинішній президент. І ці 8 указів, над якими працювали роками, а, можливо, над деякими об’єктами і десятиріччами, купа науковців, багато працівників Мінприроди, багато років пішло на те, щоб ці укази підготувати і все погодити, а презент чомусь їх не підписує. Просто такий сухий факт. Скільки ми не зверталися і писали листів президенту. Президент, звичайно, на листи не відповідає, відповідає адміністрація, що ми переслали в мінприроди. Для чого ж ви переслали в Мінприроди, якщо ми вам кажемо, що нам саме Мінприроди повідомляє, що Ви не підписуєте? Ми до Вас звертаємось з указами, які Вам підготувало Мінприроди, але лист знов пересилають в Мінпропроди. Це типу дати відповідь. Яку відповідь, якщо ми її і так знаємо? Треба просто підписати, а не дати відповідь, Мінприроди не може підписати указ президента. І отака от халепа.

Виходить, що за роки президентства Віктора Федоровича ні один національний парк не був створений. У той же ча Віктор Андрійович створив 30 національних парків і один заповідник. Це фактично 2/3 всього, що у нас зараз є з числа національних парків. До нього було 17 національних парків, він створив ще 30. І це був реально показник, яким ен може пишатися жоден інший президент. Не було взагалі такого, що за такий короткий короткий період, фактично, за два з половиною місяці, створилось стільки національних парків. Це демонстрація політичної волі, демонстрація того, що керівництво держави вважає це необхідним. Лише президент домігся, більше ніхто нічого не підписував.

Які є приклади територій, які мають стати заповідними, але цього не відбувається?

Серед тих об’єктів, які досі не створені, Біличанський ліс, за який зараз в Києві вже така відома боротьба відбувається. І є серед тих і указ президента про те, що Біличанський ліс має стати національним природним парком. Його погодила і Київська область, і Київ, лише президент з якихось міркувань його не підписує. і навіть коли президент десь там публічно виступає, це вже два рази було, що „я врятує Біличанський ліс”, ні про один природний об’єкт він не говорив такого. У нього ж на столі лежить указ, він його не підписує.

У нас є кілька законодавчих актів, які говорять скільки в нас має бути природно-заповідного фонду. Зокрема, до 2015 року має бути 10, 4%. Все що є сьогодні, це 7% і вони створювались з 1968 року по 2013-ий. І всі ці 7600 об’єктів становлять 7% від того, що є в країні. І це значить, що якщо до 2015 року не буде досягнуто цих 10,4%, то буде винне Мінпророди. А як вони можуть створювати? У них немає можливості ні указом президента, ні рішенням облради.

10-12% прородно-заповідного фонду – це норма. Є країни, де більше. В Швейцарії, наприклад, 15. А в Польщі трошки інша система, в них немає природно-заповідного фонду, в них діє система, називається „Натура 2000”, за якою кожна природна ділянка має свій режим охорони. Так ось у них охороняється 22%. А у нас 7%. Ми готові цим займатися, в Академії наук багато фахівців, в громадських організаціях багато фахівців, які готові просто так готувати обґрунтування з поясненням чому ті чи інші території мають бути заповідними. За авторства мого і моїх колег лежить мертвим грузом, як то кажуть, близько 150 обґрунтувань щодо територій, які могли стати національними та заказниками. І більше нам немає до кого звернутися з проханням займатися цією роботою.

Чи погіршився захист заповідних зон після ліквідації вищезгаданих відомств?

В принципі так, тут два моменти. Головний, що Державна сліжба заповідної справи була органом, через яке проходило фінансівання адміністрацій заповідників і національних парків. Чим заповідники і національні парки відрізняються від заказників, це тим, що у них є штат. Це охорона, науковці, відділ рекреації, наприклад. Це від 10 до 70 осіб. І з Держсліжби заповідної справи завжди можна було запитати на що пішли ці гроші, чи нікуди вони не ділися. А тепер всі ці кошти йдуть через області. Ясно, що областей у нас набагато більше .проконтролювати це дуже важко і воно закладено в загальному котлі прородно-охоронного фонду в бюджеті. І простежити чи отримували вони гроші абсолютно неможливо.

Яскравий приклад. Частина національних парків входить до структури Агентства лісових ресурсів. Це значить, що всі кошти підпорядковуються агентству і всі кошти з бюджету йдуть в Лісагентство і звідти розподіляються. І ось ситуація, що в Харківській області, наприклад, пожежа. І тут же обласне управління лісового господарства виділяє екстрено кошти на гасіння пожежі, на посадку нового лісу там де він згорів і оскільки це така екстрена ситуація, то беруться ті гроші, які мали би бути національному парку. В результаті у національному парку ніякого благоустрою, ніяких видань, ніякої роботи з туристами, звільняються в результаті наукові співробітники. І Обласне управління обласного господарства вважає, що важливіше просто кошти кинути на відновлення лісу після пожежі, ніж на національний парк. Звичайно, відновлення лісу – це важливо, але держава має виділяти кошти на відновлення лісу з одного джерела без шкоди національним паркам.

І другий приклад, це те, що три національних парки, які находяться у веденні Державного управління справами при президенті, досі не утворили державні адміністрації. Тому що Державне управління справами вважає, що у них не буде проблем з президентом тому вони просто не будуть виконувати ці накази. Про створення національних парків є укази, а вони навіть не почали створювати їх адміністрації, і думають, що їм за це нічого не буде.

Наскільки ефективним є наразі законодавство щодо захисту існуючих та створення нових заповідників і що має бути змінено для покращення ситуації?

На мою думку, для того, щоб була нормальна ситуація в галузі заповідної справи потрібна, по-перше, політична воля, а по-друге, потрібно внести ці мінімальні зміни в законодавстві, для того щоб знову з’явились законні державні органи, які б займалися професійно заповідною справою. Найбільш оптимістичний варіант – якщо відновлять Державну службу заповідної справи. Чесно кажучи, якщо вже в 2015 році природно-заповідний фонд має перевищити 10% площі держави, то це цілком заслуговує окремого урядового органу, який наглядатиме за цими територіями. 10% площі держави – це навіть більше ніж площа водних ресурсів, якими займається Водагентство, і всього на-всього вдвічі менше, ніж є лісів, якими займається Лісагентство. І то це програмне положення, лісу в нас має бути 20%, а зараз є 15% лісу. Але для цього є окремо Водагентство і Лісагентство, а Державного агентства заповідної справи всі вважають, що нам не потрібно.




Loading...



Залишити коментар